Ексклюзиви
Вівторок, 03 лютого 2015 12:52

Вільгельма фон Габсбурґа поховали на Лук'янівському цвинтарі

 Він претендував на український трон

"Чувся я чужим в своїм високім оточенню й все мав вражіння, що я зв'язаний тим і не маю можности зблизитися до людей як звичайний чоловік, що мені долягало й навіть тяжко докучало, – пише австрійський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбурґ в автобіографії, складеній 1919 року. Архикнязь – так перекладали його титул українці, до яких він свідомо вирішив пристати. – Нужда, яку я бачив, робила на мене велике вражіння. Це відбилося на мені тим більше, що я бачив страшний контраст між багатством свого роду й убожеством народа".

На початку ХХ ст. стало зрозуміло, що Австро-Угорська імперія, до якої належали Галичина й Буковина, невдовзі або розпадеться, або трансформується в багатонаціональну федерацію. Представники правлячої династії Габсбурґів розраховували на корони різних народів. Батько Вільгельма – Карл-Стефан, троюрідний брат австро-угорського імператора Франца Йосифа І – поклав око на польський трон. 1906 року перебирається з родиною до маєтку в містечку Живець біля Кракова. Заводить товариські стосунки з тутешніми магнатами, вивчає польську мову, історію й мистецтво. В такому ж дусі виховує дітей. Його доньки вийдуть заміж за аристократів Радзивіла й Чарторийського. А двоє старших синів зроблять кар'єру в польському війську. Лише наймолодший син Вільгельм не хоче ставати поляком.

  Вільгельм фон Габсбурґ народився 10 лютого 1895-го в родинному маєтку на острові Лошинь в Адріатичному морі, нині Хорватія. 14-річним почав ідентифікувати себе українцем. Під час Першої світової війни спершу командував військовою одиницею, в якій служили переважно українці. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний.  Після поразки Визвольних змагань 1917–1921 років осів у Відні й відійшов від політики. 1921-го там надрукував збірку поезій українською мовою ”Минають дні”. Присвята: ”Борцям, що впали за Волю України”. Уривок одного з віршів:  О хмари, що в сторони  рідні йдете,  Гуцулів від мене вітайте –  О птиці, що в гори на  південь пливете,  З вітанням від них повертайте.
Вільгельм фон Габсбурґ народився 10 лютого 1895-го в родинному маєтку на острові Лошинь в Адріатичному морі, нині Хорватія. 14-річним почав ідентифікувати себе українцем. Під час Першої світової війни спершу командував військовою одиницею, в якій служили переважно українці. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Під одностроєм часто носив вишиванку, яку йому подарував один із підлеглих. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. Після поразки Визвольних змагань 1917–1921 років осів у Відні й відійшов від політики. 1921-го там надрукував збірку поезій українською мовою ”Минають дні”. Присвята: ”Борцям, що впали за Волю України”. Уривок одного з віршів: О хмари, що в сторони рідні йдете, Гуцулів від мене вітайте – О птиці, що в гори на південь пливете, З вітанням від них повертайте.

Про українців він уперше дізнається 14-річним. Друзі батька часто розповідають про розбійників, які населяють Східну Галичину. Хлопець вирішує розшукати представників "українського розбишацького племені". Потай від родини інкогніто їде другим класом потяга до Ворохти в Карпатах. Далі йде пішки в гори. Кілька днів живе в селі Жаб'є – теперішній райцентр Верховина на Івано-Франківщині – у заможного гуцула. Той не здогадується, що за панич у нього гостює.

Тим часом Вільгельмова рідня б'є на сполох. По всій імперії оголошується розшук, піднімають на ноги жандармерію. Вільгельм повертається додому. "Я ходив по горах, їздив кінно і возами, скрізь шукаючи українських розбишаків, – згадує ту короткочасну мандрівку. – Але надарма. Це мене розчарувало. В душі виринула у мене велика нехіть до моїх інформаторів, яким я так довго вірив. Відтоді я зовсім змінився".

"Молодий архикнязь розмовляє зі своїми уланами українською мовою й цікавиться давньою українською культурою та її майбутнім, – пише польський Kurier Codzienny 30 листопада 1916-го. За півтора року до цього Вільгельм закінчує військову академію. У званні лейтенанта скерований до полку уланів, де більшість жовнірів, тобто вояків, – селянські сини з околиць Золочева на Львівщині. – Він прислуховується до національних пісень своїх підлеглих, "Коломийок", "Козаків". Багато чому вчиться у своїх уланів, яких він, жартуючи, називає "козаченьки". Вони є добрими, гарними українськими козаками, що співають такі меланхолічні "Думи" й жартівливі "Коломийки". Улани щиро люблять та шанують свого молодого ерцгерцога, він користується серед них великою довірою".

  Вільгельм Габсбурґ (праворуч) і греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, 1910-і роки
Вільгельм Габсбурґ (праворуч) і греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, 1910-і роки

Від жовнірів-українців Вільгельм вивчає мову – на народних піснях, потім береться за книжки. Перша, яку прочитає, – мала "Історія України" Михайла Грушевського. Далі – твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича. За симпатії до українців і демократизм офі­цери-поляки прозивають сотню Габсбурґа "червоною", а його самого – "Червоний князь". Один із підлеглих привозить йому з відпустки вишиванку. Архикнязь охоче її носить. І невдовзі отримує прізвисько Василь Вишиваний.

1914-го починається Перша світова війна. Через два роки помирає Франц Йосиф І, його наступником стає Карл І. Полк Вільгельма перекидають на фронт. Улани Вишиваного беруть участь у витісненні з Галичини російських військ. "Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди й невигоди, – пише Вільгельм Габсбурґ в автобіографії, коли розповідає про своїх підлеглих. – У тім перевищують українців тільки одні серби. В наступі нема кращих жовнірів, як українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. Зате в обороні вони гірші. Найслабше місце в душі українського жовніра – це ­недостача власної ініціативи. Але зате на приказ усе виконають, а особливо розвинений у них орієнтаційний змисл – він просто казочно сильний, навіть уночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, український жовнір вірний до смерти".

"Типовий Габсбурґ, – описує архикнязя в записнику майбутній ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. – Молодий чоловік, літ 24-х. Уперта форма черепа. Елегантні рухи. Страшна упертість, але, здається, слаба воля, яка дає впливати на себе. Щось з української вдачі – не дурно його зацікавила наша нація".

Вони зустрілися взимку 1917–1918-го в селі Кадлубинці неподалік Бродів, де розміщувалася військова частина Вільгельма. Обговорювали майбутній договір, за яким країни Четвертного союзу – Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина й Болгарія – визнають незалежність нещодавно проголошеної на руїнах Російської імперії Української Народної Республіки. Його підписують 9 лютого 1918 року в Бресті, теперішня Білорусь.

Німецька й австрійська армії за умовами договору просуваються вглиб України, вибиваючи звідти більшовицькі війська. Габсбурґ-Вишиваний очолює південну армійську групу австрійського війська. В її складі – і легіон Українських січових стрільців. "Архикнязь інтересувався всіма подробицями баталіону – мундури, муніція, шпаги, – нотує в щоденнику 3 квітня 1918-го його ад'ютант Остап Луцький. – З багатьма людьми говорив по-українськи, маркував велику втіху, як майже всі хлопці заявлялись українцями. По обіді – політична дебата. Архикнязь заявив мені, що він і цісар Карл І – в противенстві до покійного цісаря – дуже інтересуються українським рухом і сприяють йому".

  Радянська карикатура на Вільгельма фон Габсбурґа – Василя Вишиваного. В центрі на троні – сам потенційний український монарх. Праворуч – Кость Левицький, голова Державного секретаріату – уряду – Західноукраїнської Народної Республіки в 1918–1919 роках. Ліворуч – Никифор Гірняк, майор Українських січових стрільців
Радянська карикатура на Вільгельма фон Габсбурґа – Василя Вишиваного. В центрі на троні – сам потенційний український монарх. Праворуч – Кость Левицький, голова Державного секретаріату – уряду – Західноукраїнської Народної Республіки в 1918–1919 роках. Ліворуч – Никифор Гірняк, майор Українських січових стрільців

"Усуси" звільняють Херсон і Нікополь. Далі перебираються до Олександрівська – теперішнє Запоріжжя. Там Вільгельм уперше знайомиться з гайдамаками. Так називають одні з тодішніх регулярних військових підрозділів УНР. Заступник командувача І Запорозької дивізії генерал Всеволод Петрів згадує, що член монаршої родини сам підійшов до українських вояків. Розпитував про їхній полк, про Центральну Раду.

– Теж простий який! – кажуть після того хлопці. – А й гарно по-українськи балака!

Увечері з нагоди зустрічі військ УНР і УСС влаштовують пишне частування для старшини – офіцерства. З веранди за цим спостерігає натовп гайдамаків. Комендант ніяк не може прогнати їх звідтіля. Вступається сам Вільгельм.

– Вони вже перебули революцію і є також рівноправними громадянами, як і старшини, – заявляє. – Тому поза службою мають повне право навіть брати участь в обіді, а не тільки бути свідками на веранді.

Для рядових накривають окремий стіл. Коли Вишиваний проголошує тост, повертається до нього й вигукує:

– Гайдамацтву слава! – після чого перехиляє "цілком вже не архикнязівським рухом добру-таки чарку".

– Здоров був, Вишиваний! – чує у відповідь.

– Добре було би охрестити хлопця на нашу віру, – говорили вояки після того. – Бо хоч він і з королівського роду, але може вийти із нього путящий гайдамака.

Нагода трапилася в Царициному Куті біля Олександрівська, коли місцева "Просвіта" ставила Шевченкового "Назара Стодолю". "Вишиваного відокремили селяни від його почоту, – згадує далі генерал Всеволод Петрів. – Він балакає з ними та попиває пиво. Коли стемніло, сад замиготів безліччю огників, і на ярко освітленій сцені пішла вистава. В часі вистави гайдамацтво одягло архикнязя в нашу бурку й шапку, бо холодно, і тим, хоч на зверх, охрестило його на свою віру".

"Територія давнього Запорожжа має несподівано свідоме українське населення, – пише Вільгельм Габс­бурґ. – Я розмовляв із селянами і переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато хто оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться тим, що він з вольного козацького роду".

29 квітня 1918-го в Києві відбувається державний переворот: замість Центральної Ради до влади за підтримки німецького командування приходить гетьман Павло Скоропадський. До своїх маєтків повертаються великі землевласники, які при соціалістичній Центральній Раді пересиджували по містах та інших губерніях – подалі від селян, що відчули свободу. Вимагають повернути їхнє майно й землі, іноді вже й засіяні.

  Архикнязь Карл Стефан Габсбурґ (другий праворуч) із родиною, 1896 рік. На руках у дружини Марії Терези – наймолодший із шести дітей син Вільгельм, майбутній Василь Вишиваний
Архикнязь Карл Стефан Габсбурґ (другий праворуч) із родиною, 1896 рік. На руках у дружини Марії Терези – наймолодший із шести дітей син Вільгельм, майбутній Василь Вишиваний

Німці й австрійці будь-які спроби непокори селян жорстоко карають. Цілком інакше поводиться Вільгельм і його підопічні. "Усуси" відмовляються стріляти в селян й придушувати повстання. Несуть виключно гарнізонну службу, забезпечуючи громадський порядок. У доносах на Габсбурґа до Києва пишуть, що своєю поведінкою з селянами він підготовляє "ґрунт більшовизмові в народі й війську". Донцов, який за Гетьманату очолює Українську телеграфну агенцію, оповідає, що Вишиваний хотів познайомитися з анархістом Нестором Махном. Ледь відмовили: мовляв, чи ж випадає особі монаршого роду бачитися з бандитом?

– Шкода! Чи ж не були перші Габсбурґи такі самі, як ваш Махно? – відповів.

Україною кружляють чутки, що Василь Вишиваний зі своїм військом готує повстання проти Павла Скоропадського. Про це доносять гетьманові. Той згодом у спогадах охарактеризує конкурента на владу як "молодого человека, основательно подготовляющегося к своей роли, так как он изучил украинский язык, ходил в украинской рубашке и своим поведением привлекал на свою сторону украинцев шовинистического оттенка". Через німецького й австрійського послів доноси пересилають до Відня. Імператор Карл І викликає Вишиваного до себе. Показує величезну пачку документів.

– Я знаю, що все це неправда, – говорить і віддає всі папери.

Вільгельм переглядає їх і спалює.

Згодом має зустріч із німецьким кайзером Вільгельмом. "Прийняв мене досить холодно, – свідчить Вишиваний. – Питав про Україну, мої вражіння з того краю. Я одверто заявив, що теперішня господарка окупаційних армій і політика Скоропадського доведе до катастрофи. В його відповіді виразне було тільки те, що йому моя присутність на Україні не бажана".

Восени вища австрійська команда видає наказ частинам, що під командуванням Габсбурґа, залишити Наддніпрянську Україну й перебиратися до Буковини. Вже там вони дізнаються, що 11 листопада 1918-го Карл I зрікся влади в Австрії, а ще через два дні – в Угорщині. 3 квітня наступного року австрійський парламент позбавляє Габсбурґів права на трон. Династія, що правила століттями, стає пересічною родиною. Вільгельм тим часом іде на службу до відновленої після падіння гетьмана УНР. Із 1919-го він – полковник її Дієвої армії.

"Габсбурґ на українському престолі!" – замітки з такими заголовками облітають європейську пресу в січні 1921‑го. Війська УНР уже третій місяць як витіснені з України. Намагання вкупі із союзними польськими військами вигнати звідти більшовиків були марні. Газетярі стверджують, що шеф української дипломатичної місії у Швейцарії барон Микола Василько підписав таємний договір із Габсбурґами. За ним незабаром на трон незалежної Української Держави зійде архикнязь Вільгельм. Родина колишнього австрійського імператора нібито виділила на цю справу "круглі мільйони".

Повідомлення було "качкою". Підозрюють, що її запустили радянські спецслужби – аби розсварити уряд УНР у вигнанні з керівництвом Польщі й Румунії, до яких відійшли Східна Галичина й Північна Буковина. Та справа набула розголосу. Карл-Стефан публічно зрікається сина в польській пресі: "Вважаю своїм обов'язком заспокоїти громадську думку запевненням, що архикнязь Вільгельм після розвалу Австрії зовсім не вертався до родинного дому і що всякі зв'язки між родинним домом і ним зірвані. Його поведінки не схвалюю ні я, ні рідня. Обидва мої старші сини служать у польській армії. Один із них був поранений у битві під Радеховом. Врешті заявляю, що жоден член нашої родини не солідаризується з поведінкою архикнязя Вільгельма".

Українські газети друкують відповідь Вільгельма: "Наш рід упродовж століть кривдив український народ. І це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу й української республіки, та цю службу я виконаю вірно, до кінця, – все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й іншій родині чи ні".

Він до кінця життя вважатиме себе українцем. А Київ, де нібито мав сісти на український трон, уперше побачить арештантом. Із вікна літака, в якому його 1947-го привезуть з окупованої радянськими військами Австрії. Вишиваного звинувачують у співпраці з ОУН і західними розвідками. Слідчі допитують його російською, він відповідає українською. Вирок – 25 років таборів. 18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в'язничній лікарні. Похований на Лук'янівському цвинтарі. Але де достеменно – невідомо

"Вільгельмові фон Габсбурґу, Червоному князеві, доводилося одягати уніформу австрійського офіцера, придворні регалії габсбурзького ерцгерцога, простий костюм паризького вигнанця, комір Ордену Золотого руна, а також – час від часу – сукню. Він умів орудувати шаблею, пістолетом, стерном і палицею для гольфу. З необхідности він знався з жінками, а задля задоволення – з чоловіками. Він говорив італійською – мовою його матері-ерцгерцогині, німецькою – батька-ерцгерцога, англійською – його британських друзів королівської крови, польською – мовою країни, якою хотів правити його батько, та українською – мовою краю, яким хотів правити сам. Він не був безневинним, але безневинні не можуть засновувати націй", – пише американський історик Тимоті Снайдер у книжці про Вільгельма Габсбурґа "Червоний князь", виданій англійською 2008-го й українською 2011 року.

Зараз ви читаєте новину «Вільгельма фон Габсбурґа поховали на Лук'янівському цвинтарі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2662
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода