Ексклюзиви
Вівторок, 14 квітня 2015 10:15

"Ви мені зовсім не сподобалися. Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі"

УЛЯНА КРАВЧЕНКО ПРОСИЛА НАПИСАТИ РОМАН, У ЯКОМУ ГОЛОВНИМИ ГЕРОЯМИ БУЛИ Б ІВАН ФРАНКО І ВОНА

"Є ПОТАЙНА СВЯЗЬ ПОМІЖ ДУХАМИ! ТИ ВІДГАДАВ МОЇ СМІЛІ, СКРИТІ БАЖАННЯ, ЗАГОВОРИВ ДО НЕЗНАЙОМОЇ. Я ВАША, ВАША НАВІКИ! Твої слова загріли, заохотили ту, що на роздоріжжі з заложеними руками стояла та безнадійно споглядала. Великі й тяжкі боротьби я бачила, та не знала, чи оплатиться труд. О, до останнього віддиху я для твоєї ідеї живу, незнайомий, але споріднений духом – рішаєш мою долю", – нотує у щоденнику 23-річна Юлія Шнайдер у листопаді 1883-го.

Вона – вчителька-практикантка п'ятирічної школи повітового містечка Бібрка за 30 км від Львова. Кілька місяців тому надіслала свою повість "Марта" до редакції львівського літературного журналу "Зоря". Твір – слабенький, публікувати відмовилися. Та член редколегії Іван Франко, на чотири роки старший від Шнайдер, гортаючи рукопис, звернув увагу на вірш у повісті:

Згадай мене, милий, та згадай весною,

як перша фіялка до тебе всміхнеться;

фіялкою тямиш – квітчав запашною

ти мою головку. Ох і досі сниться!

Він редагує цю поезію і публікує її у найближчому номері "Зорі". Повідомляє про це авторку в листі, писаному фіолетовим чорнилом на рожевому папері. Учителька щаслива, бо ж Франко для українських ­письменників-початківців тоді – беззаперечний авторитет. Молоді люди починають активно листуватися. Франко радить: "У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі". Допомагає публікувати вірші у "Зорі", газеті "Діло" та інших періодичних виданнях.

Вона називає його Мироном, він її – Надбібрянкою. Спілкуються не тільки у листах. Франко працює у польськомовній газеті Kurjer Lvovski. Періодично залишає новій знайомій зашифровані послання у рубриці "Кореспонденція".

Автор: фото: Народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко і Миколи Устияновича у Миколаєві Львівської області
  Уляна Кравченко, 1893 рік. Народилася 18 квітня 1860-го в Миколаєві над Дністром – нині Львівська область. Батько – українізований німець, комісар Жидачівського повіту Юлій Шнайдер. Помер, коли доньці було 10 років. Проживала з матір’ю Юлією Лопушанською, двома братами і сестрою в будинку поета Миколи Устияновича.  ”Дитиною я не рвалася до забав, до гамору, до руху. Я думала не про життя. Не покидала мене думка про смерть. Це, мабуть, через те, що поки я скінчила 10 літ життя, кілька разів боролася зі смертю. Перебула я дифтерію та інші дитячі недуги. І ніщо не мало для мене вартости, ні стійности. Тільки книги цікавили мене”, – пише в повісті ”Хризантеми”. Початкову освіту здобула вдома. Потім вчилася у Львівській учительській семінарії. Педагогічній праці віддала 40 років свого життя.  Померла 31 березня 1947 року. Похована в Перемишлі
Уляна Кравченко, 1893 рік. Народилася 18 квітня 1860-го в Миколаєві над Дністром – нині Львівська область. Батько – українізований німець, комісар Жидачівського повіту Юлій Шнайдер. Помер, коли доньці було 10 років. Проживала з матір’ю Юлією Лопушанською, двома братами і сестрою в будинку поета Миколи Устияновича. ”Дитиною я не рвалася до забав, до гамору, до руху. Я думала не про життя. Не покидала мене думка про смерть. Це, мабуть, через те, що поки я скінчила 10 літ життя, кілька разів боролася зі смертю. Перебула я дифтерію та інші дитячі недуги. І ніщо не мало для мене вартости, ні стійности. Тільки книги цікавили мене”, – пише в повісті ”Хризантеми”. Початкову освіту здобула вдома. Потім вчилася у Львівській учительській семінарії. Педагогічній праці віддала 40 років свого життя. Померла 31 березня 1947 року. Похована в Перемишлі

"ЖИТТЯ МОЄ ТЕПЕРІШНЕ НІЧОГО ЗАНІМАЮЧОГО НЕ ПРЕДСТАВЛЯЄ, – оповідає Юлія Шнайдер в одному з перших листів. – Мешкаю в однім з нужденних містечок, в котрім лиш жидів і болота достатком, і треба брильянтові наочниці носити, щоб думати, що єсть я в поетичнім місці. Я бажаю якнайскоріше вилетіти звідси, где мені тісно і корму для душі нема".

Співробітники скоса поглядають на молоду практикантку. Вона єдина спілкується українською мовою, а не польською чи державною німецькою. Платні ледве вистачає. Працює по 30 год. на тиждень – окрім обов'язкових занять, веде гурток шиття. А ще мусить утримувати хвору матір.

Однак має великий успіх серед чоловіків. Вчитель Супрун пише у щоденнику: "Ой, Юліє, Юліє! Божество ти моє! Я, жебрак, на колінах благаю милосердя для свого спраглого серця. Один діамант, одна перлина, зронена з очей твоїх, заспокоїла б мій біль! Одне твоє слово спроможне воскресити мене до життя. Милосердний погляд твоїх очей, кинутий, мов жебракові, зміг би привернути мене до світу і людей! Ох, Юліє, люба! Ти єдиним словом змогла б повернути матері улюбленого сина – вона, така бідна, виблагала б тобі у Бога щастя".

Супрун купує для Юлії Шнайдер квіти, пише листи, кілька разів освідчується – письмово й усно. Дарує щоденник на 20 аркушів, у якому детально розписує свої почуття. Жінка віддає записник Франку. Пізніше той черпатиме з нього натхнення, готуючи збірку інтимної лірики "Зів'яле листя". Не відчувши взаємності, вчитель накладе на себе руки.

А от на Франка Юлія враження не справляє.

"ПРАВДУ КАЖУЧИ, ВИ МЕНІ ЗОВСІМ НЕ СПОДОБАЛИСЯ, – ­ЗІЗНАЄТЬСЯ ПИСЬМЕННИК ПІСЛЯ ПЕРШОЇ ЗУСТРІЧІ У БІБРЦІ У ГРУДНІ 1883-ГО. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися".

Франко вагається, бо спілкується ще з кількома молодими вчительками, які йому небайдужі. Обіцяє відвідати Юлію вдруге на Різдво. Але опиняється в гостях у вчительки з-під Дрогобича Ольги Білинської. Освідчується їй, та невдовзі просить заховати пошите біле плаття. Має нове захоплення – доньку польських аристократів Юзефу Дзвонковську. Просить руки і серця й у неї. Мати дівчини відмовляє. У Юзефи – сухоти, жити лишилося недовго.

Водночас Франко зберігає кокетливий тон у листуванні з Юлією Шнайдер. Натякає на можливість "спільної праці" десь у сільській місцевості. "Радості виявити не можу, бо ви застерегли, що пишете абстракційно, і я без мамці не можу нічого рішуче казати, – відповідає Юлія. – Коротко кажу, що на життя наше на селі цілком згоджуюся. Тиха праця фізична, скрашена духовною, зближення і пізнання нашого бідного люду – се було моїм бажанням і має для мене повабу. Тож рада я, щоб план, вами уложений, удався. Впрочім, лишаю вам дальший заряд".

За кілька тижнів Франко надсилає їй чергового листа. У підписі "Цілує вас ваш Іван" хвилястими лініями закреслює перші два слова. Прикріплює поетичні рядки:

Будь здорова, моя мила,

Я не твій!

Розлучила

Нас могуча сила.

Де поставить кого доля,

Там і стій!

Моя ж доля –

Вітер серед поля.

"ДЛЯ ФРАНКА НА ПЕРШОМУ МІСЦІ ЗАВЖДИ СТОЯЛА ЙОГО ПРАЦЯ, – ОПОВІДАТИМЕ ЮЛІЯ ШНАЙДЕР ЛІТЕРАТУРНОМУ КРИТИКУ МИХАЙЛОВІ РУДНИЦЬКОМУ 1928 РОКУ. – Він ніколи не жертвував би нею для жінки, хоч би вона могла дорівнювати йому талантом. І я мала настільки здорового розуму – а може, тільки жіночого інстинкту, – що це вчасно збагнула. Чи ви можете уявити собі більш кумедну ситуацію, як подружню пару письменників, з яких кожне сидить в окремій кімнаті і творить? Це була б справжня літературна фабрика".

Франко кличе Юлію до Львова, щоб порадитися в "особистих справах". Вона каже, що не може приїхати через сильні морози та хвору матір. Одного разу хоче передати з листом засушену квітку. Та мати відмовляє: "Дай спокій, не нуди мудрого чоловіка, не посилай сіна".

Автор: фото: Народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко і Миколи Устияновича у Миколаєві Львівської області
  Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки. У капелюсі – молодша донька Нуся. Позаду – Ярослав Секела, рідний брат зятя. На руках у няньки Ксенії – онука Леся
Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки. У капелюсі – молодша донька Нуся. Позаду – Ярослав Секела, рідний брат зятя. На руках у няньки Ксенії – онука Леся

Письменник знаходить собі нову пасію для листування – Климентію Попович, також сільську вчительку. Пише їй про Юлію: "Панна Шнайдер остільки щасливіша, що не журиться ніякими дрібницями щоденного життя, попросту для того, бо їх не бачить. Жиє тільки між хмарками, цвітками і безкровними ідеалами. Оригінальна натура, невилічимо – як мені здається – хвора на ідеалізм".

Франко все більше критикує її творчість. Радить відмовитися від еротичної поезії: "Ви на ховзькій дорозі! Покиньте етери і фалі, солов'їв і мотилів – усе те дрянь, не варта вашого пера. Глядіть на речі трохи реальніше".

НА ПОСАДУ ПОСТІЙНОЇ ВЧИТЕЛЬКИ У БІБРЦІ ЮЛІЮ ШНАЙДЕР НЕ ЗАТВЕРДЖУЮТЬ, МІСЦЕ ВІДДАЮТЬ ПОЛЯКУ. Вона перебирається у село Стоки, за 8 км. Описує нове ­оточення Франку: "Хата, що спустошіла, валялася без даху, підлоги й вікон. При старій церкві й цвинтарі хат навіть не видно. Признайте ж, що можна на хвилю перелякатись, но, поволі, і призвичаїтись мож до товариства лиликів, сов і духів, мож поволі стати спіритисткою". В іншому листі пише про заняття у тутешній школі: "Щохвилини кусень грубий глини й вапна із стелі спадає. Наука в класі зимній, без підлоги і, як дотепер було, без шиб у вікні, не конче добре впливає на моє здоров'я".

Письменник допомагає їй влаштуватися на роботу у львівському інституті сестер василіянок. Пара має змогу бачитися частіше. "Одного разу ми відпочивали з Франком на траві, були близько один від одного, – згадує Шнайдер у розмові з Михайлом Рудницьким. – Досить було зробити маленький рух рукою, нахилити голову сміливіше в один бік, і тоді довга теоретична розмова забарвилась би від рум'янців. Одначе Франко або блукав десь далеко думками, забувши про мене, або, може, давно вирішив, що не треба каламутити жодним словом наші дружні взаємини, або… Сама не знала, що подумати".

За Юлією Шнайдер шириться слава нігілістки та вільнодумниці. Вона поводиться "непорядно", як на той час: сама ходить "на відчити", у бібліотеку Оссолінських і навіть до театру. А ще її бачили на вулиці з письменником Володимиром Коцовським. Тим часом Франко знаходить видавця для її збірки Prima Vera, "Рання весна" латиною. Юлія Шнайдер стає першою жінкою-поетесою у Галичині, чиї твори вийшли окремою книжкою. У ній розповідає про чари природи, пориви кохання, запальну юність і нестримну енергію життя. А наприкінці – ­патріотичний вірш:

Я ваша! Сеї ж я землі дитина,

бездольні люди!

Одна мене і вас веде стежина

на працю й труди.

За 10 місяців Юлію Шнайдер звільняють. Вона покидає Львів, працює приватною вчителькою в родині польського поміщика в селі Руденка.

"СЕРЕД ПОГАНОЇ ЛЯШНІ ЖИТИ МЕНІ ОБРИДЛО, ЯК НІКОЛИ, ЯК ЖИВА ОСТАНУСЯ, З ВЕРЕСНЕМ ПРИЇЗЖАЮ ДО ЛЬВОВА", – пише Франкові у березні 1886 року. Влітку дізнається, що той одружився з киянкою Ольгою Хоружинською. Нотує у щоденнику: "Душе, ти вірила, сумнівалася, боролася, в кінці в темному пересвідченні безсилля – заціпеніла. Думо моя, і ти мертва. Серце, ти, незважаючи на все, рятуй мене своїм багатством, вливай м'якими струями ліки на мої рани. Покривджена, сумна, переможена звертаюся до тебе, природо-нене, джерело життя, заспокоєння". Пізніше пише: "Молюся за смерть для себе як за визволення".

Вона виходить заміж за Яна Немєнтовського, ­вчителя-поляка, на 17 років старшого. Живе біля Дрогобича. Наступні вірші видає під псевдонімом Уляна Кравченко – прізвище Шнайдер у перекладі з німецької – "кравець". Чоловіку їх не показує. Продовжує листуватися з Франком. Пише у квітні 1892 року: "Тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з'їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об'явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності".

Юлія Шнайдер пережила Івана Франка на 30 років. До кінця життя зберігала листи від нього. Коли почалася Перша світова війна, закопала їх у землю. Потім ховала під матрацом. Повирізала ножицями незручні місця. Усім казала, що це зробив ревнивий чоловік. У 1920-х оселилася в Перемишлі – тепер це територія Польщі. Просила літературознавця Дениса Лукіяновича написати роман, у якому головними героями були б вона і Франко. Той відмовив – не повірив, що між ними були справжні стосунки

Жінкам дозволили вступати на філософські, а потім і на медичні факультети

"Треба боротись за свою індивідуальність, – пише Юлія Шнайдер – поетеса Уляна Кравченко – в автобіографічній повісті "Хризантеми". – Хоч світ сміється з піонерок, жінок-письменниць називає іронічно blaue Str?mpfe ("сині панчохи" німецькою. – "Країна"), та це вже друга половина ХІХ віку. Сьогочасна жінка прямує до визволення. Мене захоплюють нові течії, напрямки, гасла. Та щоб не бути смішною, треба здобути найперше знання. Треба любити, цінити науку чи мистецтво і присвятитися вибраній галузі в цілости, як присвячуються мужчини. Бачу нову жінку, що завершить цю зміну".

1884-го вона разом із письменницями Наталією Коб­ринською, Анною Павлик, лікаркою Софією Окунев­ською та іншими створює "Товариство руських жінок" – першу українську феміністичну організацію. Починає видавати жіночий альманах "Перший вінок". На Дрогобиччині збирає підписи під петицією до уряду. Вимагає дозволити жінкам Австро-Угорщини здобувати вищу освіту нарівні з чоловіками. Акція дає результат: 1893-го їм дозволяють вступати на філософські факультети, за три роки – на медичні. "Раділи тоді ми, що ось і галичанка осягне найвищу університетську освіту, здобуде фахові знання, через що стане незалежною економічно, самостійною людиною", – згадує Юлія Шнайдер в "Уривках спогадів".

У 1920-х вона – активна діячка "Союзу українок", що об'єднує близько 45 тис. жінок Галичини. Пише слова для гімну цієї організації. А ще – сценарії для "Свят Матері", які 1929 року почали відзначати у другу неділю травня. 1938-го польська влада забороняє "Союз". На його основі створюють жіночу політичну партію – Дружину княгині Ольги. Уляна Кравченко – її почесний член.

Зараз ви читаєте новину «"Ви мені зовсім не сподобалися. Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2662
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода