У таких дерев'яних валізах років 100 тому перевозили випрасувану білизну. Велика коробка з кришкою, яку туго перетягували шкіряним ремінцем. Кути стінок оббиті бляшаним мереживом. Таку валізу успадкувала 71-річна Надія Романенко із села Сосонка під Вінницею від своєї бабусі Донни Андрушко.
- Бабуся бідова була замолоду, і дуже гарна. Висока і струнка, - розповідає. - Косу обвивала довкола голови шість разів. Потім ті коси стали розчісувати покоївки, коли почала розкішно жити. А зажила так, як засватав її офіцер Петро Ігнатович Андрушко. Він її так любив, що геть не глянув на те, що не була йому рівнею. Її бабуся домробітницею в Андрушків була. Так і познайомилися. Донна Дмитрівна в 22 роки мою маму народила. Якраз тоді тиф ходив. Оглухла. Жили вони в особняку в Ніжині на Чернігівщині. Ні в чому не нуждалися. Дід бабцю завжди на гулянки брав. Як пройде поміж офіцерів, так усі озиралися, між собою перемовлялися.
Для дружини чоловік придбав три таких валізи різних розмірів.
- У найменшій покоївки щодня з пральної приносили ліфчечки, платочки, носочки, панталончики. Щоранку допомагали Донні Дмитрівні одягати їх. Найбільша валіза - картата, оббита позолотою, закривалася на шість замків. У неї клали спідниці, піджаки та светри. Як хтось відчиняв, то гул ішов по всьому дому. "Бом-бом" - як у церкві. Ця валіза була такою довгою, що на ній спати можна.
За бабусиної молодості модні були плаття з хвостами. Їх, щоб не зминалися, ховала в найбільшу валізу. Після смерті чоловіка 1950 року переїхала до нас із Чернігівщини. Ті більші валізи комусь повіддавала. Дуже я на неї ображалася за це - хотіла забрати їх собі. Особливо найбільшу, картату. А мені подарувала маленьку. У неї кладу біле простирадло з вибитими квітками та наволочки з мереживом.
6 
35413
Коментарі