"У теперішніх часах всестороннього економічного розвитку лише той народ може успішно обстоювати своє національне існування та культурний і політичний розвій, що вспіває на всіх полях економічної діяльності здобути собі самостійність та визволитися з-під економічної залежності від чужинців", - вважав архітектор Василь Нагірний (1848—1921).
Одним зі проявів цієї "самостійності" мало стати створення у Львові українського готелю. Спершу Нагірний хотів викупити один з наявних, що перебували у власності поляків чи євреїв. Але ті запросили надто високу ціну. Тоді купив ділянку землі на розі вулиць Сикстуської й Костюшка. Восени 1906 року там постала імпозантна триповерхова - насправді чотириповерхова, бо нижній поверх тоді називали партеровим і не рахували - будівля: "Народна гостинниця".
Готель швидко почав давати прибуток. До хорошого сервісу додавалося вдале розташування. До центральної площі Ринок - 10 хвилин пішки, до греко-католицького собору святого Юра - 15. До залізничного вокзалу їде трамвай, зупинка - просто перед входом до готелю. Реклама інформувала потенційних гостей: "Милі, спокійні, вигідні й чисті кімнати за найнижчими цінами. Є вінда (ліфт), купальні, телефон для вигоди гостей. Будівля центрально огріта".
Якщо з готельними послугами українці вправлялися, то приміщення ресторану та кав'ярні віддали в оренду єврею. І тут почалися проблеми. Не минало й місяця, щоб бульварна преса не опублікувала повідомлення про черговий інцидент. Дійшло до того, що українські інтелігенти написали відкритого листа, в якому відмовлялися зупинятися в єдиному українському готелі. Його кав'ярню називали "нічною норою". Листа підписав, зокрема, Микола Заячківський - колишній директор "Народної гостинниці".
"Учора поліція накрила в каварні "Республіка" картярів-фахівців, що "забавлялися" в гавардову гру, звану "шмендою", - пише газета "Діло" від 13 серпня 1927 року. - До цього добірного товариства належав ще Владислав Винницький, що вступив у двобій із поліцією, яка хотіла покласти руку на банк, що виносив кількасот золотих. Крім згаданих "гостей" трьох інших втекло ринвами з першого поверху. У спілці з картярами є й служба цеї каварні, що окремими гаслами і знаками остерігає "працюючих гостей". Кожному українцеві просто лице лупається від стиду, що одинока "наша" каварня і ресторан у столичному Львові, найшовшись в руках безсовісного піднаємця, заживає такої поганої слави".
Попри це "Народна гостинниця" пережила й німецьку окупацію, і навіть радянський режим. У другій половині ХХ ст. тут діяв готель "Народний". А потім приміщення передали регіональній митниці.
3 
1
Коментарі