Феліціан Пясковський учився в шести європейських вузах
"На лекціях в академії з нами навчалися кавалери-ченці, п'ємонтський князь, син короля Сицилії, син короля Пруссії. Я був вражений. Короновані особи сиділи за кілька метрів від мене за такими ж дерев'яними лавами", – пише в щоденнику 1718-го луцький шляхтич 28-річний Феліціан Пясковський про навчання в королівській академії в італійському Турині.
За 10 років до того він закінчив варшавський колегіум чернечого ордену піарів (католицький орден, що займався освітою юнаків. – Країна) та хотів навчатися в університеті німецького Дрездена. Але не мав грошей. Пішов служити конюхом до дружини воєводи Анни Малаховської в Познані – сучасна Польща.
За кілька років став помічником її сина Яна. Той крутився при дворі короля Августа ІІ у Варшаві. Дослужився до великого коронного канцлера – керівника королівської канцелярії, який відповідав за зовнішню політику, зберігав державну печатку й мав право дорадчого голосу в сенаті.
Навесні 1717 року Ян Малаховський вирушає до Італії. Хоче повчитися в європейських університетах і бере Феліціана Пясковського з собою. Вони однолітки й однодумці, дружать попри різні статуси.
На навчання добираються верхи. Їдуть через Сілезію, Моравію та Австрію. Зупиняються у Відні, а потім Зальцбурзі. В італійській Падуї записуються на лекції факультету права в університеті. Навчання за обох оплачує Малаховський.
"Окрасою міста є костел Святої Юстини. Він чимось нагадує римські храми, – описує враження від подорожі Пясковський. – Вражає палац Дель-Конто Папафано зі своїм парком і кам'яною скульптурою Геркулеса. У місті затрималися на кілька місяців".
Коли лекції закінчуються, Ян і Феліціан прямують до Венеції. Відвідують концерти й театральні постановки. Десята частина жителів 200-тисячного міста – куртизанки. Тому воно популярне серед європейських паничів. На вулицях господарює дух вільного кохання.
"У Венеції сім театрів, 200 постійно відкритих кафе, безліч казино. В них запалюються свічки о другій ночі. Найшляхетніші кавалери й дами змішуються з натовпом незнайомців, – писав про тодішнє місто французький історик Філіп Моньє. – Удень перед кафе 500 відвідувачів сидять за столиками. Говір їх змішується із дзеньканням ложечок, якими їдять щербет".
Феліціан здивований, що багато людей завжди ходять у масках. Цим забезпечують анонімність і приховують походження. Слуг у масках приймають за аристократів і навпаки. Найпопулярніша маска баута закриває все обличчя й має дзьобоподібну форму. Таку носив спокусник Джакомо Казанова. У ній людина може їсти й пити, не відкриваючи обличчя.
У Ватикані мандрівники отримують аудієнцію в Папи Римського Климента ХІ. Потім Ян Малаховський займається дипломатичними справами, а Феліціан Пясковський вирушає на південь Італії до Неаполя.
Відвідує знищене місто Помпеї. Бере участь у святковій процесії на честь святого Януарія. Його мощі зберігаються у вівтарі крипти кафедрального собору Неаполя. При них є ампула із засохлою кров'ю, що періодично стає рідкою.
"У Мілані заходив до величезної бібліотеки. Для відвідувачів вона відкрита щодня, – пише Феліціан Пясковський. – Її окрасою є не лише стародруки, а сама архітектура й картини, що прикрашають стіни будівлі. В окремій шафі – старосвітські листи, написані на шкірах тварин, таке я бачу вперше".
Зустрічається з канцлером Яном Малаховським у Турині. Протягом кількох місяців відвідують лекції в королівській академії. Їх приймає князь П'ємонта Віктор Амадей ІІ. Селить у своєму палаці й оплачує навчання.
Звідти Феліціан Пясковський їде до французького Ліона й пів року вчиться у лицарській академії. Опановує фехтування, танці, історію фортифікацій, архітектуру, географію та історію гербів.
"Історії та іноземних мов навчав монах Думфалько, – писав Феліціан Пясковський у спогадах. – Був місцевим Дедалом. Постійно майстрував великі білі крила в лабораторії, мріяв полетіти на них на північ і побачити Москву. Одного разу він навіть піднявся на них на висоту 12 метрів, полетів, але впав на кам'яні скелі. Дивом врятувався і після того не літав, а на лекціях розповідав про свій винахід".
"Навчальний план лицарської школи складався з вивчення іноземних мов, математики, геометрії, фізики, історії лицарства, генеалогії, геральдики та права. Практичні заняття включали фехтування, верхову їзду, придворний етикет, мистецтво бесіди й танці", – пише Пясковський про університет у французькому місті Анже. Навчається там після Ліона.
Проходить великий відбір, який комісія проводить для чужоземців. Йому допомагають рекомендаційні листи, привезені з Польщі. Найбільше цінує заняття з мистецтва лицарського бою.
17 червня 1720-го переїжджає до Парижа. Йде до Сорбонни. Хоче слухати лекції з історії. Навчання оплачує з платні, яку отримав на службі в Яна Малаховського. Зустрічає двох знайомих із Волині з прізвищами Рубінський і Калиновський. Вони здобувають освіту в університеті.
Найціннішими визнає знання з мистецтва фортифікації та використання вогнепальної зброї. Більшість вільного часу проводить у музеях, розглядає твори мистецтва.
У вересні того ж року вирушає додому. Дорогою зупиняється в Нансі – там проводить заняття з лицарської справи відомий воєначальник барон Дюфенбург.
За кілька місяців заощадження Пясковського майже вичерпуються. Міняє залишки французьких грошей на німецькі й рушає до Франкфурта-на-Майні. Звідти через Дрезно та Вроцлав їде на Волинь.
3 години перерви на обід мали студенти німецьких середньовічних університетів після лекцій, кожна з яких тривала по 180 хв. Заняття розпочиналися влітку о 6:00, а взимку – на годину пізніше. Тривали до 21:00
80 університетів діяли в Європі в XV ст. До початку Реформації 1517-го статус університету можна було отримати лише з дозволу Папи Римського. До 1790 року кількість вузів зросла до 143. Найбільше – в Італії та Франції
15 років потрібно було навчатися на богословському факультеті в Паризькому університеті у XIII–XIV ст. ст., щоб отримати ступінь бакалавра
"Навчальний рік починається в нас першого жовтня, триває до червня. Правда, він часто переривається святами. Заняття йдуть рано-вранці і після обіду. Встаю я за сигналом дзвонів, що на світанку закликають на молитву. Обов'язкові лекції – до дев'ятої ранку. Після обіду – додаткові, на які ходиш за бажанням. Спробуй, пропусти додаткову лекцію – ніколи потім не наздоженеш! Лекцію читають не з папірця й ніколи її вже не повторюють. За статутом, ми маємо сидіти на підлозі перед учителями. Не на стільцях або лавах, які підносяться над підлогою. Так стаємо смиренними", –
Джеффрі Чосер (1344–1400), англійський поет, описав навчання в середньовічному Паризькому університеті
На козацькім жупані небіж Мазепи носив жабо
"Поїду вчитися туди, де вздержано Сонце, а пущено Землю", – говорили українці в XVI–XVII століттях, коли хотіли вчитися в Ягеллонському університеті в Кракові. Мали на увазі розробку геліоцентричної системи колишнім студентом цього вузу Миколаєм Коперником.
Тут навчалися багато студентів із Волині. Опановували богослов'я та гуманітарні науки. В XVII–XVIII ст.ст. найпопулярнішими стали агрономія, медицина, фізика й математика.
Першим відомим волинянином-студентом був Клим із Сарн. Біля його імені у списку студентів Ягеллонського університету 1414-го дописано "Луцьк". Серед тамтешніх студентів у XVI ст. були Матвій Гіронімович із Дрогочина – тепер Берестейська область Білорусі, Іван Грошка з Луцька, Іван Гроховський із Волині.
Тоді ж уродженець міста Любомль – тепер Ковельський район на Волині, Северин Любомльчик здобував вищу освіту в Парижі, отримав науковий ступінь. Навчання продовжив в академії у столиці домініканського ордену Саламанці – сучасна територія Іспанії. Заклад був одним із кращих у Європі. Після нього ще вчився неподалік у Сеговії.
"Северина Любомльчика сучасники називали Роксоланусом. Був дуже здібний. Навчався в європейських теологів Бартоломея Медіни та Доменіка Банеза. Любомльчик був їхнім найкращим учнем, – писав ректор Ягеллонського університету Йосип Пельчар (1842–1924). – У роки інквізиції лише в Саламанці відкрито розглядали теорію Коперника й нікого за це не відправили на вогнище. Там Любомльчик товаришував із теологом і філософом Луїсом де Леоном, який переклав кастильською "Пісню пісень" царя Соломона та заявляв, що "всі душі зроблено з одного матеріалу", за що його було покарано інквізицією".
Унікальним є запис із Падуанського університету в Італії за 1660 рік: "Йозеф Данило Дзик, катедральний вікарій Луцький, національність – українець, Київський дистрикт". Це перший запис, де вказано національну належність українського студента.
Студенти з Волині згадуються в списках Гайдельберзького університету в Німеччині. 1603-го туди вступили брати Оврам і Христофор Сенюти з Ляховець – нині селище Білогір'я Хмельницької області, а 1605 року – шляхтич Іван Малишко з Мократиців, зараз село Мокротин у Жовківському районі на Львівщині.
Український і білоруський мовознавець Іван Ужевич у 1640-х здобував вищу освіту в Краківському й Паризькому університетах. Знав гебрейську, чеську й хорватську. Латиною написав "Слов'янську граматику, Іваном Ужевичем, слов'янином, студентом богослов'я славної Паризької академії, написану в Парижі року від народження Сина Божого 1643". В епіграфі писав: "У рідній країні, о книго, такою ніколи не знана".
Політичний діяч і полководець Самійло Корецький із братом Каролем у XVIІ ст. навчалися в університеті міста Лейден – тепер Нідерланди. При закладі діяли обсерваторія, бібліотека й ботанічний сад. Після повернення брав участь у війнах проти Москви, здійснив прорив до тамтешнього кремля. Сучасники називали його сарматським Леонідом і польським Ахіллесом.
Тоді ж в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, Парижа, Падуї вчився шляхтич із Овруча – тепер райцентр на Житомирщині – Юрій Немирич. Знання з геометрії він застосував під час Конотопської битви.
Осавул Війська Запорозького і небіж гетьмана Івана Мазепи Андрій Войнаровський (1680–1740) із Володимира здобув освіту в Дрезденському університеті. Під час навчання жив при дворі саксонського курфюрста Августа ІІ Сильного.
Історик Ілько Борщак у книжці "Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана" 1991-го писав про Войнаровського: "Він звичайно був дбайливо одягнений і носив на своїм козацькім жупані коронкові жабо, до яких звик ще при житті у Дрезденському дворі. Між здоровенними козарлюгами робив враження панича і версальського чепуруна".
4 
35413
Коментарі