У ХІІ столітті він об'єднав третину руських земель
"Сей Роман Мстиславич, внук Изяслава, ростом был хотя не очень большой, но широкий и не в меру сильный, с лица хороший, глаза черные, нос большой с горбом, волосы черные и короткие. Весьма яровой был в гневе, заикался, когда сердился, долго не мог слова вымолвить. Много веселился с вельможами, но пьяным никогда не был. Многих женщин любил, но ни одна им не обладала. Воин был храбрый и умелый на военные походы. Всю жизнь свою в войнах осуществлял, много побед одержал, а в одной был побежден. Потому всем окружающим был страшен", – так описує князя Романа Мстиславича російський історик Василь Татищев (1686–1750). Звідки в нього такий докладний опис зовнішності князя, що жив на 500 років раніше?
– Багато хто вважає, що він все повигадував, бо історики того часу дозволяли собі "доконструйовувати" деталі. Але Татищев – серйозний дослідник, він міг використовувати джерела, що не збереглися дотепер.
Про жодного з діячів, які жили в ХІІ–ХІІІ століттях, не можемо сказати, що знаємо про них все. Бо джерел мало. Та князь Роман був діячем великого масштабу. У Галицько-Волинському літописі є панегірик, у якому його порівнюють із левом, риссю, крокодилом, орлом, туром. Романа зображували на іконах. Збереглися легенди й пісні про нього, записані вже у ХХ столітті. А на Волині його досі згадують у весільних піснях. В українському епосі не так багато князів – Роман і Володимир. Останній – збірний образ святого Володимира та Володимира Мономаха.
Роман був зав'язаний у європейській політиці. Тому, окрім руських джерел, згадки про нього є і в латиномовних річниках і хроніках, у французькій хроніці Альбріка з монастиря Трьох джерел. Про нього писали візантійські автори Микита Хоніат, Феодор Скутаріот і Єфрем Єнійський.
Який вигляд мала Русь у ті часи?
– Це була федерація чи, скоріше, конфедерація. До неї входило 11 земель: Київська, Волинська, Галицька, Переяславська, Чернігівська, Турово-Пінська, Новгородська, Полоцька, Смоленська, Володимиро-Суздальська й Муромо-Рязанська. Ті у свою чергу, складалися з великих і малих князівств. Всю територію об'єднували мова, релігія, суспільний устрій. В цьому плані Русь була подібною до Священної Римської імперії германської нації. З тією лише різницею, що там князі належали до різних династій. У нас же керували представники Рюриковичів.
Для чого Романові знадобилося об'єднання Галицької і Волинської земель?
– Його політична кар'єра почалася рано. Коли мав 17 років, батько Мстислав став князем київським. Існувало правило, що син київського князя отримує Новгород. Тоді Роман відбив атаку володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. То була велика битва, яку потім довго повторювали на іконах. Але Мстислав утратив київський престол, Роман мусив повернутися на Волинь. Тут він був одним із кількох князів – бо мав ще двоюрідних братів.
Галич намагався захопити мирно. Віддав доньку Феодору за Василька, сина галицького князя Володимира, прижитого від попаді. Тамтешні бояри швидко зрозуміли його план і відправили дівчину назад до батька, вона пішла в монастир. Роман вирішив скористатися чварами між "партіями" місцевих бояр. Перший раз пішов на Галич, розраховуючи на підтримку частини бояр. Але його прогнали. Коли Володимир помер, Роман удруге спробував захопити престол. Його прихильники відкрили ворота.
Волинь тоді займала добру половину сучасної Білорусі, Галичина простягалася до Кракова. Коли Роман об'єднав ці дві землі під своїм керівництвом, це була третина Русі. Він переніс столицю у Галич – більше місто й багатшу землю: тут перетиналися дві важливі торгові артерії, існували великі поклади солі й болотної руди. Галицька земля мала вихід до візантійських кордонів. Так із дрібного володаря Роман став одним із чільних князів на Русі. Та цього йому було мало. Він хотів бачити велику Русь із колоніями аж до Північного моря.
Ким був Роман – дипломатом, узурпатором?
– Галицьку землю він захопив. Не було жодних підстав, навіть родинних, іти туди на престол. Але він тонко врахував настрої тамтешньої еліти.
Однак головним на Русі вважався той, хто володіє Києвом. Бо це була давня столиця святого Володимира і Ярослава Мудрого. Роман мав усі можливості завоювати це місто. Але він не лишався там – тричі віддавав престол двоюрідному братові Інгвару Ярославичу. Натомість спробував ввести на Русі політику "доброго порядку". Списав його з проєкту Папи Інокентія ІІІ. Той пропонував реформувати обрання монарха Священної Римської імперії. Так само Роман хотів, щоб київського князя обирали з-поміж шести найавторитетніших князів руських земель. Оскільки володів найбільшою з них – Галицько-Волинською – мав усі шанси на перемогу. І тоді утвердився б на престолі безапеляційно. Але володимиро-суздальський князь Всеволод Велике Гніздо провалив цей проект. Бо розумів, що в Романа вищі шанси, ніж у нього.
Після виборів Роман хотів ввести майорат (принцип, за яким володіння батька переходить у спадок найстаршому синові, а не ділиться між усіма. Якщо нема сина – то старшому зятю. – "Країна"). Навіщо?
– Цю ідею Роман почерпнув від німців. Такий принцип унеможливлював роздроблення земель і бідність. У нас досі успадкування йде або за заповітом батьків, або ж рівними частками. В результаті у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття господар, який володів 10 моргами поля і мав 10 дітей, міг отримати жебраків-внуків. Майорат стимулює молодших починати свою справу.
Які епізоди життя Романа викликають дискусії?
– Одне з основних питань – походження його другої дружини Єфросинії. Є чотири версії, але їх можна звести до двох: візантійське або руське. Проте на Русі тоді не було такої княжої гілки, шлюб з представницею якої мав би якийсь сенс для Романа. Адже щоб одружитися вдруге, йому довелося розлучитися з першою жінкою Предславою, донькою київського князя Рюрика. І навіть насильно відправити її в монастир разом із батьками Рюриком та Анною.
Вважаю, що другою його дружиною була Єфросинія, дочка візантійського імператора Ісаака II Ангела. Є і документальні докази. Ірина, її сестра, вийшла заміж за німецького короля Філіпа Гогенштауфена. При її дворі писали пом'яник роду, там записана і Єфросинія. Усі діти та внуки Романа мали грецькі імена: Данило, Лев, Іраклій, Соломея.
За два роки до другого шлюбу Роман посварився з Рюриком. Предслава пішла жити до батька у Київ. А Візантія в той час страждала від набігів половців. Їй був вигідний союз із Романом. Адже державу в ті часи уособлювали її правителі. Такий шлюб укріплював міжнародні угоди.
Про Романа кажуть, що програв тільки одну битву – під Завихостом. Саме в ній він і загинув.
– Князь був тісно пов'язаний із тамтешньою династією П'ястів. Його мати Аґнешка – польська принцеса. Обидва князі, з якими відбулося фатальне зіткнення – Лєшко Білий і Конрад – були його двоюрідними братами. З родиною Роман завжди був у дуже добрих стосунках. За 10 років до смерті, ціною поранення, допоміг Лєшкові здобути краківський престол.
Перед загибеллю Роман побував в Ерфурті, де спілкувався зі швагром, королем Німеччини Філіпом Гогенштауфеном. Той ворогував з Вельфами – іншою княжою династією. Очевидно, попросив підтримки. Тож Роман ішов через Польщу з військом у Саксонію, щоб допомогти королю. Аж тут дорогу заступили місцеві керманичі. Під Завихостом почалися переговори. Скоріше за все, мова йшла про пропуск військ Романа. Князь не сподівався удару від близьких родичів. Він або виїхав на розвідку шляху, або на полювання – там його й убили. Пізніше Лєшко не міг пояснити Єфросинії, як це сталося. Казав, що біс поплутав. Імовірно, воїни напали на Романа без вказівки керівників. Бо ж це було чуже військо на їхній території.
Літописці зображали тогочасних правителів дуже сильними, відважними. Хіба не міг син князя народитися боягузом, нездарою?
– Князів із 7 років виховували в лицарському дусі. Вони щодня носили обладунки, які важили 28 кілограмів, тренувалися. Роман багато читав. Мабуть, не церковну літературу, а візантійські романи про Олександра Македонського. Також – полювання, регулярні військові походи.
Винятки траплялися – Ярослав Мудрий, Ярослав Осмомисл. Проте вони народилися каліками – мали спадкову хворобу Партеса: у них не згиналося одне коліно, не могли на коня вискочити.
Чому Романа називали Великим, Страшним?
– Це літописці вживали такі епітети. А історики трактують їх як титули. Тому не можна писати ці назви з великої букви і прилучати до імені.
Володимира Великого також не існувало, як і Казимира Справедливого. Навпаки, у Середньовіччі князя могли назвати Іван Неблагословенний Дурень, Людовік Грубий, Піпін Короткий, Владислав Тонконогий. Нинішні назви вулиць Данила Галицького чи Володимира Великого – це невігластво. Правильно було б писати: короля Данила, князя Володимира Святославича або просто святого Володимира.
Князь Роман відмовився від папської корони
1152 – орієнтовний рік народження князя Романа. Батько – волинський князь Мстислав Ізяславич із роду Рюриковичів, мати – польська княжна Аґнешка, донька Болеслава ІІІ Кривоустого з династії П'ястів.
1168 – Мстислав стає князем київським, а Роман – новгородським. Відбиває наступ давнього ворога свого батька – володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, майбутнього засновника Московської держави. Облога тривала чотири дні. Новгородці взяли в полон так багато суздальців, що продавали їх за безцінь. Наступного року помирає батько, Роман повертається на Волинь.
Між 1170 та 1180 – одружується з Предславою, донькою київського князя Рюрика Ростиславовича. Та народила дочок – Феодору й Олену. 1199-го розлучився, а наступного року оженився вдруге – з Єфросинією-Анною, дочкою візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела. Мали синів – Данила (1201–1264) і Василька (1203–1269).
1199 – приєднує до Волині Галицьке князівство. Виникає Галицько-Волинська держава. Проіснувала до 1387 року, коли її поступово захопила Польща.
1204 – Папа Римський Інокентій III пропонує Романові королівську корону. Роман відмовляється
19 червня 1205 – гине під Завихостом – тепер Свентокшиське воєводство Польщі. Після його смерті боротьба за владу у Галицько-Волинській державі тривала 40 років. Лише після перемоги під Ярославом 1245-го на престолі утвердився Данило Романович.
2 
1
Коментарі
1