"Будьте готові померти за свою країну, якщо буде потреба. Тож коли настане момент, виходьте з дому з упевненістю і без роздумів про те, уб'ють вас чи ні", – писав 1908-го британський генерал Роберт Бейден-Павелл у книжці "Скаутинґ для хлопців". Описував систему виховання юнаків, що мала б підготувати їх до служби у війську. А невдовзі серед скаутів з'явилися перші дівчата. Брошура польською про скаутинґ 1911-го потрапила до рук 25-річного Олександра Тисовського, який викладав біологію в українській академічній гімназії у Львові. На одному зі шкільних занять він прочитав коротку лекцію про англійський скаутський рух учням четвертого класу – 14-річним підліткам. Запитав, чи хотіли б згуртуватися в подібну організацію. Гімназисти й викладачі загорілися ідеєю.
– Треба й наших хлопчаків навчати муштри! – вирішив учитель права Северин Лещій.
Яким українським відповідником можна би замінити англійське слово "скаутинґ", що походило від scout – "розвідник"? Назву запропонував син Івана Франка Петро, який викладав тіловиховання – фізкультуру, й теж узявся організовувати скаутський гурток – із учениць учительської семінарії. 2 грудня 1911 року він надрукував у львівській газеті "Діло" статтю "Пластуни". Так називали кубанських козаків-розвідників, бо підповзали до ворожих позицій на животі – тобто пластом, по-пластунському.
Петро Франко пропонував українським скаутам теж дати назву "пластуни". "Чи знайшов її в книжці, чи радився в свойого батька – не знаю", – писав за чверть століття
Степан Гайдучок, який був у ті роки студентом медицини.
– А як назвати саму організацію? – допитувався в колег Олександр Тисовський.
– Коли її членами є пластуни, то організація повинна називатися просто: "Пласт", – підвів риску Іван Боберський, вчитель німецької в гімназії.
"Високий, стрункий, пропорційно збудований, держиться завжди дуже просто, так що виглядає вищий, як є, – описував засновника українського скаутинґу Олександра Тисовського пластун Северин Левицький, псевдо "Сірий Лев". – Звичайно був убраний у темний одяг, що виказував скромність, але й рівночасно велику чистоту, дбайливість. У цілій зовнішній поставі мав скорше вигляд англійця. Недармо він уже тоді, як один із нечисленних українців, володів англійською мовою в слові й письмі. Загально здавалося, що він штучнохолодний, але я згодом пізнав, що ця поверхова холодність є випливом наскрізь опанованого характеру, хоч поза цією холодністю криється також глибока віра фанатика-науковця в правильність досліджуваного шляху".
Кандидатів у пластуни Тисовський об'єднав у гурток "Крук". До участі зголосилися спершу всі 40 четвертокласників, та на заняття регулярно ходили 12. Збиралися раз на тиждень у природничому кабінеті гімназії, а по неділях і святах – на подвір'ї чи в одному зі львівських парків. "Сходини" тривали коло години. Щоб стати пластуном, хлопець мав заробити 10 "хрестиків" – балів. Зокрема, за хороше виконання вправ, уміння за 2 хв зав'язати шість вузлів. Також повинні були "знати точно знаки, яких після умови уживаєся підчас вправ в ціли взаїмного порозуміння з віддали". Тих, хто отримав незадовільні оцінки з більш як двох предметів, автоматично виключали з кандидатів у пластуни.
21 квітня 1912 року хлопці з гуртка "Крук" після занять зібралися в актовому залі гімназії для "складення заяв вірности Пластовому закону". Запросили батьків, інших викладачів. Усі прийшли на збори вчасно, але спізнювався директор гімназії Ілля Кокорудз. Тому початок довелося затримати. Пластуни хором прочитали присягу – "Пластового обіту". Зобов'язувалися, зокрема:
– "Беззглядно повинуватись му кождоразовій пластовій власти.
– Правильно брати му участь в пластових вправах і забавах.
– Не буду пити алькогольних напитків ані курити тютюну."
Наприкінці всі поставили підписи під текстом. Тож із квітня 1912-го заведено відраховувати історію "Пласту".
Петро Франко та студент Львівської політехніки Іван Чмола створили свої скаутські гуртки. Чмола влітку 1912-го організував скаутський табір на Говерлі, де 14 пластунів протягом двох тижнів проходили військовий вишкіл. За два роки пластуни зі Стрия, Львова та Станіславова – теперішній Івано-Франківськ – обійшли околиці Чорногори в Карпатах.
Осередки "Пласту" створювали стихійно в різних місцевостях, а їхні провідники часто не знали про існування одне одного. Тож Петро Франко скликав на 6 квітня 1913 року перший "З'їзд пластових впорядників". Олександр Тисовський прочитав реферат про устрій і закони "Пласту". Обговорили, який має бути пластовий однострій, затвердили проект спорядження. Цей з'їзд став першим кроком для перетворення спонтанного руху на структуровану організацію.
Петро Франко запровадив для пластунів однострій. Його майже повністю скопіював у британських скаутів. Хлопці мали носити крислатий "мексиканський" капелюх, сорочку, короткі штани, черевики й вовняні панчохи, що сягали колін. Дівчата – середньої довжини спідниці, білі блузки й шапочки. Втім, дещо й змінив. Скажімо, скаути носили на шиї хустинку. У пластунів її замінили на шовкову краватку.
Найперше пластуни справляли собі капелюх і палицю, а далі потроху дбали про решту. Зокрема, й про "виряд" – спорядження. "Труднощі в поширенні членства були передусім з матеріяльної сторони, бо треба було внести 18 корон (тоді ціна 100 кг пшениці) на купівлю пластового виряду, що складався з наплечника, ножика, пояса, їдунки, ложки – для окремого пластуна, й алюмінійового 5-літрового баняка з кохлею, триніжка, шатра, сокирки й рискалика (лопатки. – "Країна") – для гуртка", – пише Роман Коцик у спогадах "Перші пластові гуртки в Перемишлі".
Український відповідник скаутського привітання "Будь напоготові!" придумав Олександр Тисовський – "Скоб!" Цю народну назву орлана-білохвоста тлумачили як абревіатуру чотирьох чеснот пластуна: "Сильний, красний, обережний, бистрий". Кожен, вступаючи до організації, отримував псевдо, за яким до нього зверталися товариші. Сам основоположник "Пласту" взяв собі псевдо "Дрот" – скорочення від "доктор Олександр Тисовський".
Організацію українських скаутів не встигли оформити юридично – улітку 1914 року розпочалася Перша світова війна. Більшість дорослих пластунів записалися до січових стрільців – українського легіону в австро-угорській армії.
Олександр Тисовський і далі працював у гімназії, коли по війні Галичина відійшла до Польщі. За новим законодавством, однак, статус державного службовця не дозволяв йому очолювати "Пласт". Тож він передав цю справу братові Степану. Той принципово відмовився присягати на вірність Польщі, тому не міг отримати державної посади.
1924 року відбулися ґрунтовні зміни в структурі організації. Зокрема, з'явилася можливість пластувати і в наймолодших – від 7 років. Старші, як і раніше, об'єднувалися в гуртки – групи по шестеро-восьмеро пластунів, а два й більше гуртків творили курінь. Кожен мав свого патрона з українських історичних діячів – наприклад, князів Святослава Завойовника, Ярослава Осмомисла, полковника Івана Богуна, гетьманів Івана Мазепу і Пилипа Орлика. Старші пластуни – ті, хто вже вийшов з гімназійного віку, але залишався в організації – також творили курені за зацікавленнями й давали їм назви, якот: "Чорноморці", "Лісові чорти", "Крилаті", "Ті, що греблі рвуть", "Орден Залізної Остроги", "Могікани".
Іван Чмола, який працював учителем історії, географії й фізкультури у Яворівській гімназії, 1924 року організував перший стаціонарний інструкторський табір у володіннях грекокатолицького митрополита Андрея Шептицького, в урочищі Кам'янець – тепер це Рожнятівський район Івано-Франківщини. З'їхалося біля сотні пластунів. Розмістилися в стайнях для овець, які облаштували під житло. 1926-го митрополит Шептицький виділив "Пластові" 5 га землі на горі Сокіл біля села Гриньків, теж нинішня Рожнятівщина. Щороку там відбувалися по чотири-п'ять пластових зустрічей.
До Міжнародної скаутської конференції "Пласт" не прийняли. Причина формальна: кожна країна могла бути представлена тільки однією організацією. А членами МСК від Польщі були "гарцери" – польський відповідник пластунів. 1924-го пластуни подали заявку на участь у всесвітньому злеті скаутів – Джемборі, що однією з мов північно-американських індіанців означає "зібрання всіх племен". Однак їм було поставлено умову – їхати в складі делегації Польщі. Провід "Пласту" категорично відмовився. 1929 року професор Леонід Бачинський як представник "Пласту" на Закарпатті прибув до Лондона на наступне Джемборі.
Існування української скаутської організації в Галичині й у Західній Волині непокоїло польську владу. Надто в другій половині 1920х, коли активізувалася Українська військова організація, якою з-за кордону керував полковник Євген Коновалець. Бойовики УВО – попередниці Організації українських націоналістів – в околицях Львова пограбували кілька поштових відділень, щоб поповнити фінансові фонди УВО. Убили начальника шкільної ради Станіслава Собінського, ревного полонізатора Галичини. Учинили замах на президента країни Станіслава Войцеховського під час його відвідин Львова. Багато членів УВО були вихованцями "Пласту".
Пластуном був і майбутній головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. А гімназист Степан Бандера, який згодом стане головою ОУН, зумів вступити до "Пласту" лише з третьої спроби – його не брали через хворі суглоби. Він сприйняв це як виклик і змусив себе не тільки перебороти хворобу, а й стати найсильнішим і найвитривалішим серед однолітків-гімназистів.
"До моїх спортових зайнять належали біги, плавання, лещетарство (лижі. – "Країна"), кошиківка (баскетбол) й, передусім, мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі, грав на гітарі й мандоліні. Не курив і не пив алкоголю", – згадував згодом. 13-річний Бандера домігся свого: його, учня української гімназії в Стрию, 1922 року прийняли до п'ятого пластового куреня ім. князя Ярослава Осмомисла. По закінченні гімназії був у другому курені старших пластунів "Загін Червона калина".
"Староста Долинського повіту доповідав воєводі, що "Пласт" є військовою організацією, яка готує українську молодь до боротьби за незалежну Україну та виховує майбутніх терористів для УВО, – пише історик Богдан Галайко, дослідивши архівні документи. – Коломийський староста повідомляв, що УВО використовує пластунів для розповсюдження нелегальних часописів і переховування вибухових матеріалів. Польська влада робила висновок, що "Пласт" веде політичну діяльність, вишколює молодь у військовому дусі, а самі пластуни втягуються в антидержавну діяльність УВО".
Усе частіше українських скаутів турбувала польська поліція. У липні 1929 року пластовий часопис "Молоде життя" повідомляв про вторгнення у табір на горі Сокіл місцевого комісара разом з комендантом і чотирма патрульними. Пробули там 11 год. – від полудня до глибокого вечора. Газета писала: "Забрала поліція всі три апарати телефонічні й завізвала коменданта табору слідуючого дня явитися в поліції, де стягнено з нього протокол і між іншим наказано предложити текст молитви, яку співають таборовики рано і вечером". Поліціянти, очевидно, переймалися, що в обов'язкових у пластунів ранкових і вечірніх спільних молитвах забагато згадок про Україну.
26 вересня 1930 року на приєднаних до міжвоєнної Польщі українських землях діяльність "Пласту" заборонили. Усі його відділи – організація тоді налічувала приблизно 6 тис. хлопців і дівчат – слід було розпустити протягом двох тижнів.
"Пласт" має на ціли зорґанізувати молодіж, яка свідомо змагає до скріпленя народного орґанізму через вихованє себе на будучих членів суспільности, всесторонно підготованих до всяких житєвих обставин. Діяльність "Пласту" є проте в сути своїй добре понятим патриотизмом, бо лиш такі одиниці, в яких всі питомо людскі прикмети є можливо найкраще розвинені, можуть утворити справді сильну суспільність. Прикметами, про яких розвій треба у "Пласті" подбати, є: здібність помічати все, що нас окружає, всіми змислами (органами чуттів. – "Країна") пізнавати зв'язи поміж поміченими явищами та предвиджувати наслідки з причин, вихісновувати (використовувати. – "Країна") здобутий досвід в боротьбі о бутє, творити етичні та естетичні понятя, які є природним товчком до єднаня всіх людских одиниць і змаганєм до що раз висшого совершенства, і як основа всего: фізичне здоровлє".
Олександр Тисовський, у статті "Пласт в українських школах", надрукованій у звіті дирекції львівської академічної гімназії за 1912–1913 навчальний рік
"Пластуни уладили свої домівки, самі дбають про лад, працюють у кухні. А при тім усім мають час не лише на руханку і забави, але і на різні заняття, як картографія, виклади, гутірки, співи відомих пісень, ще й на власну творчість. На кожнім кроці тут бачимо, що це не діти, котрі живуть в якійсь вакаційній бурсі під рукою суворих "настоятелів", а молоді громадяне, що зібралися провести час і вчитись життя серед гарної природи, а при цьому підготовуватися до громадянського життя. Бо ж між ними стрічав я "татові" й "мамині" доні, що покинули не менш гарні родину та присмаки маминої кухні, щоби жити таборовим життям і їсти пластову кашу. Вони добровільно прийшли сюди й піддалися твердій таборовій дисципліні. Тверді вимоги таборового життя: раннє вставання, скромна, хоча достатня і здорова їжа, багато годин заняття, праця в кухні, сон у точно приписанім часі, весь день під звук обозної свиставки", –
писав кооперативний діяч Денис Коренець про дівочий пластовий табір на горі Сокіл у газеті "Діло" від 4 вересня 1928 року
"У найгарячішу пору відмовилися допомогти колгоспові"
Після заборони "Пласту" польською владою організація до 1942-го діяла підпільно. Легально – у 1942–1944 роках. Натомість пластові гуртки почали активно розвиватися серед української еміграції – у Канаді, США, Аргентині, Австралії. В Україні "Пласт" відновили в роки перебудови. Улітку 1989-го в Городоцькому районі на Львівщині відбувся перший пластовий табір.
"Гучні ритуали, вранішня лінійка з підняттям жовто-блакитного прапора, визивна поведінка, ходіння селом з палицями, – бризкала слиною тоді газета "Радянська Україна". – Займаючи незаконно територію колгоспу, пластуни в той же час у найгарячішу пору відмовилися допомогти йому. І як накажете розуміти віршовані викладки, якими бавляться члени "Пласту": "Ще не вмер Степан Бандера, ще живі герої, ще недовго москалеві спати у покої". Потім той табір під приводом боротьби з особливо небезпечними терористами ліквідував озброєний загін спецназу.
Сьогодні в Україні коло 5 тис. членів "Пласту" і близько 10 тис. – у діаспорі. Загалом у світі – біля 38 млн скаутів.
5 
1
Коментарі
80