"Степан Бандера ненавидить так само росіян, як і німців"

2

55 РОКІВ ТОМУ В МЮНХЕНІ ВБИЛИ ЛІДЕРА ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

ПРИГЛУШЕНИЙ, СХОЖИЙ НА ХРИПІННЯ КРИК ПОЧУЛО ЗІ СХОДОВОЇ КЛІТКИ ПОДРУЖЖЯ ҐАМЗЕ, ЩО МЕШКАЛО НА КРАЙТТМАЙРШТРАСЕ В МЮНХЕНІ, В ОБІД 15 ЖОВТНЯ 1959 РОКУ. Коли вибігли з квартири, побачили, що на долівці з розбитою головою лежить їх сусід – письменник Степан Попель. Поряд стояв кошик із помідорами – вони чомусь не розсипалися під час падіння. Під двері закотилася в'язка ключів, що чоловік упустив із рук.

З повідомлень у газетах наступного дня Ґамзе дізналися, що в їх будинку мешкав голова Організації українських націоналістів 50-річний Степан Бандера. "Після 13.00 дружина Провідника, пані Ярослава, зателефонувала до канцелярії Проводу, кажучи, що з її чоловіком трапилося нещастя: облитий кров'ю, він упав на сходах будинку, в якому жив, – згадує член ОУН, журналіст Данило Чайковський. – Пані Ярослава просила негайно дати лікарську допомогу. Зараз на місце випадку виїхали члени Проводу Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба. Одначе на сходах і в коридорах будинку вже не було нікого, бо викликана в міжчасі сусідами швидка допомога забрала Провідника до лікарні. З ним поїхала і його дружина".

У 1936–1939-х Степан Бандера відбував у тюрмі покарання за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Останнім місцем його утримання став Брест-Литовськ – теперішній Брест у Білорусі. У вересні 1939-го розпочалася Друга світова війна, місто зайняли радянські війська. Поляки поспіхом залишили Брест, Бандера вийшов на волю.

Наступного року в його житті – дві важливі події. 10 лютого стається розкол ОУН – на противагу малоактивній і консервативній організації у Кракові створюють Революційний Провід, головою якого обирають Бандеру. А 3 червня у цьому ж місті він одружується зі студенткою агрономічного відділу Львівської політехніки Ярославою Опарівською. Вони познайомилися за півроку до цього. Обоє були дітьми священиків.

"ЙОГО ВЕСІЛЛЯ БУЛО ДУЖЕ СКРОМНЕ, З УЧАСТЮ НЕ БІЛЬШ ЯК 10 ОСІБ, – пише у книжці "В поході за волею" ­оунівець Микола Климишин. – Після одруження якихось особливих змін у його життю не зауважувалося. ­Бував я часто в цій хаті, де жила його сім'я. Одно можна сказати, що в него кімната і вся ця хатня обстановка була просто бідна, скромніша, ніж у кого-небудь іншого. Треба мати на увазі, що ніхто не трактував оті свої помешкання, як щось постійне. Це було просто тимчасове, що він повинен тут деякий час побути, і може кожного дня відійти в Україну, і тому те помешкання якось обставляти не було ніякого змислу. Ну, й не було за що, бо всі жили бідно".

Вже тоді члени Революційного Проводу розуміють, що радянська розвідка хоче знищити їхнього керівника. Він переїжджає до Варшави – подалі від кордону з СРСР. Живе тут під вигаданим прізвищем Гуцул. Улітку 1941-го Німеччина нападає на Радянський Союз. Дійшовши разом із передовими німецькими загонами до Львова, члени ОУН проголошують відновлення Української держави. Тієї миті, коли зачитують акт, Бандера їде авто до Львова. За кілька днів усіх причетних до цієї акції арештовують.

Степана Бандеру утримують під домашнім арештом, згодом – у берлінській тюрмі та камері-одиночці №?73 конц­табору Заксенгаузен, за 25 км від Берліна. Аби бути ближче до чоловіка, Ярослава Опарівська із 3-місячною донькою Наталею оселяється на Дальманнштрасе, що на околиці столиці Німеччини. Раз на тиждень їй дозволяють побачення з чоловіком, раз на два тижні – передачу.

"Я скоро вбираюся і чимдуж спішу до головної квартири гестапо, де шефом був Гіммлер, – пише Євген Стахів, який у 1942–1943-х очолював націоналістичне підпілля на Донбасі. – І там сиділи мій брат і Бандера. Треба було пройти гострий контроль. Гестапівці, що стояли на дверях, докладно записували хвилину, коли ти увійшов і куди йдеш. Спочатку я пройшов до Шарфа, потім мене викликали на коридор. Там на лавці Степан Бандера говорив із дружиною. З другого боку були ми з братом. Посередині сидів есесівець. Української він не вмів, тому просив говорити по-німецьки. Але час від часу ми все-таки перекидалися українською, і я розповів про терор, про арешти, про те, що ми почали війну проти німців. Бандера передав дружині брудну білизну, яку я мав забрати, бо там у комірці були сховані листи до Лебедя (Микола Лебедь – референт зовнішніх зв'язків ОУН. – "Країна"). Я про те знав і мав завезти листи адресатові".

"СТЕПАН БАНДЕРА – ЦЕ НЕЗРУЧНИЙ, УПЕРТИЙ І ФАНАТИЧНИЙ СЛОВ'ЯНИН. Своїй ідеї він відданий до останнього. На цьому етапі надзвичайно цінний для нас, опісля – небезпечний. ­Ненавидить так само росіян, як і німців", – писав в особистому посланні рейхсфюреру СС Генріхові Гіммлеру обергруппенфюрер Ґотллоб Берґер. У вересні 1944 року він запропонував лідерові ОУН очолити Український національний комітет. Ця організація мала відстоювати інтереси українців у нацистській Німеччині, хоч насправді діяла б під жорстким контролем націонал-соціалістів. Бандера відмовився.

Наближається закінчення Другої світової війни, на Берлін насуваються радянські війська. 1 лютого 1945 року Бандера з родиною втікає з-під нагляду гестапо в Австрію. ­Постійно змінює місце проживання: Тіроль, Відень, Інсбрук, Зеєфельд, Гільдесгайм, Брайтбрюнн над озером Аммерзее, ліс неподалік Штарнберзького озера. Лише 1954-го вдається знайти відносно безпечне помешкання. Степан з Ярославою і трьома дітьми селяться в Мюнхені, на Крайттмайрштрасе. Живуть під прізвищем Попель – воно навіть записане у міській телефонній книзі. Припускають, що мав паспорт реальної людини – шахіста Степана Попеля, родом зі Львова. За 10 років до цього той емігрував з України, жив у Парижі, а згодом перебрався до США.

Квартира була невелика – дві кімнати й кухня. Кошти на її оренду та придбання автомобіля зібрали члени організації. З ранку до вечора Бандера проводив у бюро ОУН. Щонеділі з родиною ходив до однієї й тієї ж церкви. Це непокоїло членів Проводу: такі звички шкодять конспірації.

"Провідник завжди був дуже родинний, – згадує Ярослава Стецько, майбутня голова Конгресу українських націоналістів. – Наприклад, ми ніколи грошей не мали, щоби десь іти до ресторану їсти, а там собі щось купували, якийсь там примус. На тому примусі щось підігрівали, чи робили якусь каву, чи зупу. Степан Бандера старався закупити ті продукти, які були потрібні, помагав готувати. Навіть до того степеня, що ввечір, то стелив нам ліжка. Ми під наметами спали. І навіть таке, що подавав нам той чай, бо ми вже й не хотіли пити, але він нам давав, щоб ми пили".

"ВІН БУВ НЕВИСОКОГО РОСТУ, ДЕСЬ 166–167 САНТИМЕТРІВ, ОБЛИЧЧЯ ЗЛЕГКА ОВАЛЬНЕ, СВІЖЕ, ГОЛОВА ВІД ЧОЛА ПОЛИСІЛА, – описує Степана Бандеру керівник оунівської розвідки Степан Мудрик, псевдо "Мечник". – У грудях і плечах широкий. Придивившись уважно до його ходи, можна було зауважити, що правою стопою ставав легко на правий бік. Переважно був вбраний у сіре або сиве. Одягався скромно, не відрізнявся від інших. Мав темно-сірий капелюх, але здебільшого носив чорну беретку, як француз. Не курив, не вживав алкоголю, регулярно робив фізичні вправи, зокрема й тоді, коли сидів у тюрмі. Любив природу, ходив у гори на прогулянку. Взимку часто їздив на лещатах, але в нього не завше був час. Любив гумор, особливо слухати, як хтось гарно з гумором оповідав. Часом згадував свої хлоп'ячі роки, як у селі з хлопцями бавився і співав пісень".

Степан Бандера любив фотографувати. Знімки проявляв власноруч – лабораторію облаштував у бюро ОУН на Цеппелінштрасе у Мюнхені. На збережених фото можна побачити, як проводили вільний час Бандери. Влітку з дружиною й дітьми Провідник відпочиває на річці. Взимку їде в гори – кататися на лижах. Фотографував заняття дітей у "Пласті", улюблений автомобіль марки Opel Kapitan, власне помешкання.

"Він був дуже господарний і вмів усе зробити, – продовжує Ярослава Стецько. – Наприклад, ми раз їхали в Австрії на дуже високу гору, і в авто в моторі злетів ремінь. Він стримав авто і сам, пригадую, такий був обмурзаний, руки помив, але теплої води і мила якраз під рукою не було. Попросив дати рушник. Пані Слава дала чистісінький рушник, і він мусів тим витирати ту мазуту. Пані Слава зробила сумну міну, а ми з дітьми сміялися, що з чистесенького рушника зробилася така брудна ганчірка. Ми ніяк не могли стриматися, бо той рушник такий чистий, і раптом став страшенно брудний".

"НА ВСІХ ЗАСІДАННЯХ ПРОВОДУ БАНДЕРА ЗВЕРТАВ УВАГУ НА ДІЛОВИТІСТЬ, НЕ ЛЮБИВ ЗАГАЛЬНИКОВИХ РИТОРИЧНИХ ПРОМОВ, САМ НІКОЛИ НЕ ВЖИВАВ ПОПИСОВОГО ПРОМОВНИЦТВА Й ІНШИХ ЗДЕРЖУВАВ ВІД ВІДХОДЖЕННЯ ВІД ТЕМИ, – пише історик Петро Мірчук. – Закінчував кожну точку прийняттям остаточного рішення в даній справі і дорученням, хто відповідає за виконання даного рішення. Свій погляд висловлював накінці, після того, як висловилися всі інші члени Проводу, і перед дискусією. Свій погляд у дискусії завзято обороняв, але по закінченні дискусії ставив внесок оформленого рішення на голосування, і коли траплялося, що його було переголосовано, він з респектом приймав рішення до відома як обов'язуюче його й ніколи самовільно його не міняв".

Степан Мудрик додає: "Читав дуже багато, зокрема історичну літературу, спогади політичних діячів, у тому числі чужинецьких – польських і німецьких. Писав дуже чітко. Цікавився розвитком техніки, читав технічні журнали. Під час розмови ніколи не перебивав співрозмовника, терпеливо все вислуховував. Коли йому хтось висловлював якісь свої пляни, тоді він просив все арґументувати, давати приклади. Був дуже дискретний, ніколи не казав, від кого він дану справу знає. Говорив дуже виразно і переконливо, не повторювався. Був дуже працьовитий і того ж вимагав від усіх, хто з ним спів­працював. У найбільш напружений час був спокійний, не підвищував голосу, не було помітно нервозности, лише тоді дуже мало говорив. На засіданнях мав звичку завше в руці тримати олівець".

Припускали, що Бандера помер від серцевого нападу. Проте медична експертиза показала – причиною смерті стало отруєння ціанистим калієм. Голову ОУН поховали на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені. За два роки західнонімецькій владі здався агент КДБ Богдан Сташинський. Він зізнався, що був виконавцем замаху на керівників ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру. Обох застрелив зі спеціально виготовленого для цього пістолета, що випускав у жертву випари кислоти.

"Я був у кіно в Берліні, – пояснював причини каяття. – Цілком випадково побачив у кінохроніці картини з похорону Бандери. Бачив лише одну картину: Бандера у відкритій труні, навколо нього люди. Коли я це побачив, мені здалося, що хтось ударив мене молотком по голові. Я був страшенно переляканий. Це було вперше, що я так безпосередньо побачив наслідки свого вчинку. Я хотів би сказати, що про наслідки я, власне, знав і раніше, я знав, що люди помруть. Але це не те саме: знати про щось і щось дійсно бачити. Я був цілком приголомшений, коли вийшов з кіна". Сташинського засудили до восьми років позбавлення волі. Що сталося з ним після тюрми – невідомо

7 ЗАМАХІВ НА СТЕПАНА БАНДЕРУ ЗДІЙСНЕНО У 1947–1959 РОКАХ. ПРО НИХ РОЗПОВІДАЄ КЕРІВНИК РОЗВІДКИ ОУН СТЕПАН МУДРИК (1919–2004):

1) 1947 РОКУ ТАКУ ПІДГОТОВКУ РОБИВ АГЕНТ КҐБ, ЯКИЙ БУВ ВІДОМИЙ ПІД ПРІЗВИЩЕМ МОРОЗ;

2) 1948 РОКУ ТАКИЙ ПЛЯН НАМАГАВСЯ ЗРЕАЛІЗУВАТИ АҐЕНТ СТЕЛЬМАЩУК;

3) 1950-ГО ВБИВСТВО ПІДГОТОВЛЯЛИ АҐЕНТИ З ПРАГИ;

4) 1952 РОКУ МОСКОВСЬКА ЦЕНТРАЛЯ ПРИСЛАЛА ДО НІМЕЧЧИНИ ДЛЯ ВБИВСТВА АҐЕНТІВ, ЯКІ ВИСТУПАЛИ ПІД ПРІЗВИЩАМИ ЛЄМАН І ЛЄГУДА;

5) 1953 РОКУ ДО ЗАХІДНОЇ НІМЕЧЧИНИ БУВ ПРИСЛАНИЙ АҐЕНТ, РОДОМ З ВОЛИНІ, ПІД ПРІЗВИЩЕМ СТЕФАН ЛІПГОЛЬЦ;

6) ВЕСНОЮ 1959-ГО АҐЕНТ КҐБ ВІНЦІК ІЗ ВІДНЯ РОБИВ СПРОБУ ВИКРАСТИ СИНА БАНДЕРИ, ГІМНАЗІЙНОГО УЧНЯ;

7) 1959 РОКУ МОСКОВСЬКА ЦЕНТРАЛЯ ПІДГОТУВАЛА МОЛОДОГО ПОЛЯКА, РОДОМ З ВОЛИНІ, ЯКИЙ МАВ ПРИЛЮДНО ЗАСТРЕЛИТИ СТЕПАНА БАНДЕРУ І ЗАЯВИТИ, ЩО ВІН ПОМСТИВСЯ ЗА ПОЛЯКІВ, ЩО ПОТЕРПІЛИ НА ВОЛИНІ

×