"У Біробіджані у вас будуть автомобілі, поїзди та пароплави. Діти вільних єврейських робітників і селян бавитимуться у квітучих садах. Біробіджан буде соціалістичною країною, землею міжнародного пролетаріату, дивом соціалістичного будівництва у СРСР", – писав єврейський журналіст Отто Геллер у книжці "Падіння Єрусалима", що вийшла в Берліні 1931-го. За три роки, 7 травня 1934-го місто Біробіджан – за 191 км на захід від Хабаровська на Далекому Сході – стало центром Єврейської автономної області. Постанову про її створення того дня ухвалила президія ВЦВК – головного законодавчого органу СРСР.
Ідея створити адміністративну територію для євреїв виникла в генсека ЦК ВКП (б) Йосипа Сталіна 1928 року. Радянський уряд згортав Нову економічну політику. Впроваджувалася колективізація. Близько мільйона єврейських торговців і ремісників України та Білорусі втратили засоби до існування. Вони масово стали перебиратися до російських міст, де за часів царату євреям заборонялося оселятися. Прибульців зустрічали неохоче, серед росіян широко побутував антисемітизм.
За площею нова автономна область стала більшою за Бельгію – 36 тис. кв. км довкола Біробіджана. Новоприбулим єврейським сім'ям давали по 4 га землі й будівельні матеріали для зведення житла. На п'ять років звільняли від податків. Однак переселення просувалося мляво. Непризвичаєні до землеробства люди не могли налагодити своє життя на новому місці. "Єврейські поселенці живуть у халупах, – свідчив письменник Віктор Фінк. – Усюди неймовірно брудно і переповнено людьми, які сплять на двоярусних дерев'яних ліжках. Житла нагадують в'язниці. Дехто жебракує. Жінки змушені займатися проституцією".
За чотири роки переселити в Біробіджан і його околиці планували 300 тис. євреїв. Насправді ж піку їхня кількість у "Червоному Сіоні", як називали область, досягла 1937-го – 40 тис. Сьогодні автономну область населяють 170 тис. осіб. Євреїв із них – менш як 1%.
9 травня 1754 року тижневик Pennsylvania Gazette опублікував малюнок дипломата Бенджаміна Франкліна: розрубана змія і напис Join or die – "Приєднуйся або помри". Біля кожної з восьми частин були вказані ініціали британських колоній в Америці, як-от NJ – Нью-Джерсі, або М –Массачусетс-Бей. Таким чином автор закликав колонії дати відсіч французам, які в союзі з індіанськими племенами хотіли відвоювати ці землі у Британії. Так звана Франко-індіанська війна тривала сім років і закінчилася для Франції поразкою. Малюнок Франкліна вважають першою американською карикатурою
9 травня 1913 року на екрани кінотеатрів Франції вийшов фільм "Фантомас". Пригоди невловимого злочинця одразу стали бестселером, а виконавець головної ролі Рене Наварр – зіркою. Фанати розкуповували колекційні статуетки актора в образі бандита Фантомаса, його манекени в повний зріст. На честь фільму назвали ресторан, корабель і скакового коня. Того ж року вийшли два продовження стрічки – "Жув проти Фантомаса" і "Мрець-убивця" (на репродукції – його афіша). А 1915-го ще два – "Фантомас проти Фантомаса" і "Підставний суддя"
"Фіалка переможе машину!" –
вигукував схоплений французькими полісменами російський поет-емігрант 37-річний Павло Горгулов. 6 травня 1932-го під час відкриття книжкового ярмарку в Парижі він вистрелив у президента країни 75-річного Поля Думера. Наступного дня той помер. На суді вбивця заявив: є членом "зеленої фашистської партії" і хотів помститися Франції, яка відмовилася від антибільшовицької інтервенції в СРСР і спричинила "страждання російського народу". Казав, наступними жертвами мали стати керівники Чехословаччини й Німеччини. 14 вересня Горгулова стратили на гільйотині
128 жителів села Налібоки – тепер Столбцовського району Мінської обл. Білорусі – вбили радянські партизани 8 травня 1943-го. Серед загиблих – три жінки, 10-річний хлопчик. Після розправи забрали із села понад півтори сотні корів і коней. Причиною каральної експедиції стало те, що селяни співпрацювали із загонами польської Армії Крайової
5 травня 1920 року в Бердичеві, за 45 км від Житомира, зустрілися керівник Польської держави маршал Юзеф Пілсудський та головний отаман УНР Симон Петлюра. У польському штабному вагоні обговорили спільні військові дії проти більшовиків, які на той час окупували більшу частину України. "Вони витягнули один до одного руки. Нахилили голови й поцілувалися. Мені здалося, що в цьому поцілунку, як на чутливіших терезах, повис жах всієї крові отаманів і їх помічників, весь біль довготривалої боротьби, біль доріг і бездоріжжя, пожеж і знищень, домовленостей і розколів", – згадував член польської делегації письменник Юліуш Каден-Бандровський. Через два дні польські й українські війська вступили до Києва.
7 травня 1824 року у Відні відбувся останній бенефіс композитора Людвіга ван Бетховена (1770–1827). Серед інших творів вперше була виконана 74-хвилинна "Дев'ята симфонія". Наприкінці концерту солістка Кароліна Унґер за руку вивела вже цілковито глухого композитора, щоб той побачив зал, який стоячи аплодував. Серед музикантів відтоді кружляє забобон, що кожен композитор, який написав свою дев'яту симфонію, невдовзі помре. 2003-го фінал "Дев'ятої симфонії" Бетховена, написаний на слова "Оди до радості" Фрідріха Шиллера, став гімном Європейського Союзу.
9 травня 1671 року полковник Томас Блад, герой Англійської громадянської війни, спробував викрасти королівські регалії з лондонської фортеці Тауер. Одягнувшись як священик, він із кількома спільниками попросив старого охоронця за невелику плату показати коштовності. Той погодився. У скарбниці Блад вдарив старого по голові молотком. Охоронець встиг здійняти галас. Коли його син забіг до кімнати, один із злочинців запихав у штани королівську державу – золоту кулю з короною і хрестом. Крадіїв спіймали. Король Карл II, вражений зухвалістю злочину, наказав помилувати полковника, ще й виплатити йому гонорар 500 фунтів стерлінгів – $118 тис. на нинішні гроші. Охоронцеві ж дали 200 фунтів. Мовляв, той дозволив себе обдурити, проте вчасно підняв тривогу.
1 
1
Коментарі