Станіслав Потоцький у Софіївці влаштовував гуляння на Івана Купала

"Я закохалася в Аркадію. Нема у світі квітів і рослин, яких там не було б. Відчула, що в розквіті літ переживаю свою весну. Плантації доглянуті, а кожне дерево, здається, каже: "Гарно мені тут!" Аркадія нагадує мені Крим. Чи знаєш, що при твоїх доходах можна мати Аркадію, а може, навіть гарніше місце вже через два роки? Правда, ми матимемо сад у Криму?" – пише в липні 1795‑го графу Станіславу Щенсному Потоцькому (1752–1805) його кохана Софія де Вітт після відвідин маєтку "Аркадія" в селі Неборув біля Варшави.

Європу роздирають політичні чвари. Річ Посполиту розділили Росія, Австрія та Пруссія. У Франції назрівають наполеонівські війни. Та найбагатший польський магнат не може встояти перед проханням жінки. Її визнають найкрасивішою у світі, порівнюють із богинею Афродітою. Потоцький береться створювати один із найбільших ландшафтних парків на континенті.

Живе Станіслав Потоцький у Тульчині – тепер райцентр на Вінниччині. Навколо палацу 1793‑го почали закладати парк, який називали "Хороше". Та Софія хоче кращого.

 

Розвернутися графу є де – володіє півтора мільйонами гектарів на Поділлі, Київщині та в Криму. Кохана схиляється до створення парку на півострові, та чоловік обирає береги річки Кам'янка поблизу Умані – нині місто в Черкаській області. Містечко належить Потоцьким із 1726‑го. У більшості асоціюється із страшною різнею, яку 1768 року влаштували гайдамаки. До Тульчина звідти 120 км. Зарослий вербами й дикими грушами яр Кам'янки серед скелястих урвищ граф примічає під час полювання.

"Огрядний магнат із мішкуватою фігурою, набряклим обличчям і тьмяним поглядом. Нафарширований пихою і позбавлений хоч якихось інтелектуальних рис", – описував Станіслава Щенсного Потоцького польський історик Єжи Лоєк у книжці "Діяння прекрасної Бітинки – оповідання про життя Софії де Вітт-Потоцької (1760–1822)".

У польську історію граф увійшов як зрадник Речі Посполитої. У важкий для неї час обрав російське громадянство. Писав імператриці Катерині ІІ: "Кожен поляк батьківщину собі вибрати повинен. Я є росіянином назавжди".

Брак освіти не заважає стати Великим магістром польських масонів і вміло вести господарство. Облаштовує в українських маєтках плодові сади й пасіки, укладає угоди з найкращими торговцями.

Для створення парку Потоцький запрошує Людвіка Метцеля (1764–1848), свого далекого родича, офіцера-артилериста, нагородженого за мужність у битві між польськими й російськими військами під Зеленцями 1792‑го хрестом Virtuti Militari. Той знався на геодезії та гідравліці, бачив найкращі садиби Італії й Німеччини.

Парк поблизу Умані закладають 1796 року. Метцель хоче, щоб нижня частина була азійська, а верхня наслідувала англійські насадження. Звозять сотні видів дерев і чагарників із Криму, Кавказу, Туреччини й інших регіонів Азії. Серед них – клени, платани, японські акації. Вперше в Україну доставляють пірамідальні тополі. Облаштовують оранжерею. Приживаються банани, білі сосни й турецька ліщина. Алеями походжають павичі.

"У тій чарівній місцині завжди можна зустріти багато людей, які товчуться біля джерела, званого "Залізна рура". Воно таке багате, що вистачило б на потреби міста", – зазначив у "Описі Софіївки" подільський публіцист Сильвестр Венжик Гроза (1793–1849). Однією з перших прокладають дорогу від Умані до відомого серед містян джерела в яру. Софія власноруч прикрашає його клумбами.

Метцель наймає майже 800 ремісників і кваліфікованих робітників. Вони ламають і шліфують граніт, копають канали, садять дерева. У підпорядкуванні майстрів – селяни з маєтків Потоцького. Їх звозять підводами, щодня працюють по тисячі людей. Перетягують велетенські гранітні брили, видовбують у скелях гроти, створюють водоспади.

Викопують Верхній і Нижній ставки площею понад 80 тис. кв. м. Верхній ще називають Солодким морем. На ньому облаштовують Острів кохання розміром 60 на 40 м.

Два плеса каскадами з'єднує річка Кам'янка. Перепад між ними 23 м. Щоб човни могли потрапити з Верхнього ставка до Нижнього, будують шлюз. Розроблена Метцелем підземна гідротехнічна конструкція подає під тиском воду з Верхнього ставу до фонтану на нижньому. З нього б'є 20‑метровий вертикальний струмінь. Це вражає відвідувачів.

Софія бере участь у проєктуванні парку. З її подання влаштовують Єлисейські поля з безладно розкиданими на галявині валунами та кам'яною вазою, на якій вирізьблено вірш Станіслава Потоцького:

"Рух струмочка швидким бігом назавжди відносить тіні,

Прощавай, квітучий берегу, залишайся тут із камінням.

Так минає день щасливий, рідкісний він для людини,

Нетривкий і полохливий, блисне – і вже невидимий".

Поряд ставлять надламану триметрову гранітну колону в пам'ять про трьох дітей Станіслава та Софії – Костянтина, Миколая й Гелену. Вони померли немовлятами.

У стилі тодішньої моди на античність парк має гроти Венери й Аполлона, підземну річку Стікс, острів Цирцеї, Критський лабіринт, амфітеатр, павільйони й альтанки.

По території встановлюють майже 60 привезених з Італії колон, скульптур і мармурових бюстів. 1800‑го з Херсона доставляють знайдену в Криму чоловічу статую. Вважають, що це Белізарій – воєначальник часів імператора Юстиніана (527–565).

Метцель має закінчити роботу в липні 1801‑го, але не встигає. Наступного року Потоцький дарує незавершений парк дружині на 42‑й день народження. На її честь називає Софіївкою.

 

"Увечері, коли гості дивилися на парк, у небі з'явилося сяйво, яке своїм чудовим блакитним світлом залило весь сад, – писав про урочисте відкриття парку невідомий учасник. – Група німф у білосніжних костюмах, осяяна мерехтливими променями веселки, випливла на озеро. Коли вони наблизилися до занурених у воду сходів, усі побачили 12 красунь у сріблястому одязі, прикрашеному квітами, з розпущеним волоссям. Тримали вінки. Потім до них приєдналася господиня Софія в темно-коричневому соболиному плащі. Вона підійшла до чоловіка, який сидів у човні. Подала йому руку й повела до німф. Це був Метцель, зворушений такою увагою. У той час німфи виконували кантату, присвячену творцям саду".

Потоцький приїжджає в парк раз на рік. На Івана Купала проводить гуляння. Запрошує верхівку польської аристократії.

Софіївка задає моду на ландшафтні парки серед подільської та волинської шляхти. Садівник Діонізій Макклер закладає майже 70 парків. Заможні селяни намагаються оточити свої хати невеликими Софіївочками, – писала в монографії "Парк на перехресті реальності та поетичної уяви" польська історикиня Моніка Рудас-Гродзька.

Парк в Умані називають островом культури в морі варварства та перлиною, загубленою в дикому степу. Поет Станіслав Трембецький створює поему "Софіївка, у спосіб топографічний описана" 1804‑го. Містить романтичні описи української природи. Останні рядки поеми присвячує Софії Потоцькій:

"Та місце те, Софіє, ти більше красиш сама,

Схожа на богиню, а не дочку Адама.

Тебе сюди спустив Олімп, щоб труд нагородити

І щоб такому мужу турботи підсолодити,

Ти гідна в його домі вік золотий звістити.

Твої приємні риси, і врода, і чесноти,

А поки між людьми волієш ти ходити.

Пів світу тебе хоче, і заздрить теж пів світу".

1805 року роботи в Умані зупиняють через смерть Стані­слава Потоцького. Мав нервовий зрив, дізнавшись про роман Софії зі своїм сином від другого шлюбу.

Спадкоємці Потоцького вважають, що парк спустошує родинну скарбницю. Софія втрачає до нього інтерес. 1810‑го пропонує купити його російському імператору Олександру І. Той відмовляє.

"Хто не бачив Софіївки, той не знає, якою прекрасною може бути природа. Потоцький купив цю садибу у свого васала за 300 карбованців сріблом. Оцінити, скільки вона коштує в обробці, жоден бухгалтер не в змозі, – писав у спогадах "Славны бубны за горами, или Мое путешествие кое-куда 1810 года" князь Іван Долгорукий. – Він ніколи не дивився своїх рахунків і не любив, коли його питали, скільки витратив на Софіївку. Зате в парк увійдеш – і не виходив би довіку. Все прегарно, красиво, божественно. Скрізь видно генія смаку. Що може зрівнятися у всесвіті із Софіївкою? Едем, якщо він є на небі".

За участь в антицарському повстанні поляків 1834‑го влада конфісковує парк у сина Станіслава Потоцького – Олександра. Наступного року імператор Микола І дарує його дружині.

Керувати призначає генерала Яна де Вітта – сина Софії від першого шлюбу. Він придумує нову назву – "Царицин сад". На утримання монарх виділяє щорічно 2 тис. рублів сріблом.

1841 року зводять китайську альтанку, павільйони Флори й Трояндовий, в'їзну браму з двома сторожками. З алей зникають бюсти Тадеуша Костюшка та князя Юзефа Понятовського. 1859‑го парк передають у власність Головного училища садівництва, яке переводять в Умань з Одеси.

 

"За кілька верст від Умані, коли спускаєшся липовою алеєю, раптом опиняєшся в зачарованому місці і здається, ніби знайшов коштовний діамант. Бо ж ніщо не віщує здалеку, що там перед тобою ховається місце чудес, бо ні вирізані на обрії силуети високих дерев, ні мерехтливі води – нічого не домінує над монотонною поверхнею степу. Цей сад – правдива несподіванка, що нагадує ті східні романи, де принц, який заблукав у пустелі, раптом бачить зачарований замок", –

Луціан СІМЕНСЬКИЙ, літератор і перекладач, зазначив у нарисі "Сади в історії та поезії" 1839-го

15 мільйонів злотих витратив Станіслав Потоцький на будівництво парку "Софіївка" в Умані протягом 1796–1805-х. Це був дохід найбільшого землевласника на українських теренах за п'ять років. За ці гроші можна було купити 30 тис. кріпаків. На сучасні кошти це майже $1 млрд

"Софія була дивовижно гарна. Великі чорні очі випромінювали помітну тугу і пристрасть. Рухи її мали стільки невимовного чару, а вуста – покірності й мольби", –

петербурзький журнал "Столица и усадьба" 1915-го описував зовнішність ­Софії Вітт-Потоцької

Першу дружину Потоцького вбили за два місяці після вінчання

"Красива, як богиня. Вдягалася раз по-грецькому, а то знову по-європейському. Хоч би де з'являлася, зачаровувала всіх. Люди юрмилися й залізали на столи, щоб її побачити", – писав про Софію Вітт-Потоцьку драматург Юліан Урсин Нємцевич (1758–1841).

У червні 1778 року син кам'янецького коменданта Йозеф де Вітт побачив двох бідно вбраних дівчат у Жванці – теперішній Кам'янець-Подільський район на Хмельниччині. Їх привіз королівський посол Кароль Боскамп Лясопольський. Купив сестер у матері на базарі – начебто в подарунок королю. Тримав на довгому шкіряному шнурку. Це були доньки покійного стамбульського торговця-грека – Дуда і Фатіма.

У Жванці пролягав кордон між Річчю Посполитою й володіннями Османської імперії. Бранок затримали на митниці через проблеми з документами. Посол поспішав, тому звернувся по допомогу до Йозефа. Той погодився влаштувати жінок служницями в будинок Завадської. Сам завів роман зі старшою сестрою Фатімою-Геленою. Через це батько вислав сина до Варшави.

Гелену взяв за дружину вояк 50‑річний Бартоломей Чайковський. Страждав від її лінощів і незнання польської. Тому віддав у гарем турецькому паші в Хотині.

Повернувшись, Йозеф де Вітт закохується в молодшу сестру, тоді 18‑річну Дуду, яку називають ­Софією. Відправивши батька на полювання, у червні 1779‑го таємно одружується з нею в костелі Зіньківців – передмістя Кам'янця.

Комендант презирливо ставиться до невістки. Придуманій легенді про походження Софії зі старовинного грецького роду Челіче де Маурокордато не вірить. Мати Йозефа, Кароліна де Вітт, хворіє і помирає наступного року.

Пара живе між Кам'янцем, Парижем, Кримом та Варшавою. Софія шпигує на користь цариці Катерини ІІ у Стамбулі, стає коханкою російських воєначальників Івана Салтикова та Григорія Потьомкіна.

Станіслав Щенсний Потоцький закохується в Софію де Вітт 1791‑го у Яссах – тепер Румунія. Тоді він був у другому шлюбі. Вперше таємно одружився 1770‑го. Батько Францішек Салезій Потоцький був проти. Вагітну Гертруду з Коморовських убили за два місяці після вінчання. Припускали, що убивць найняв батько Потоцького. Другою дружиною Стані­слава 1774‑го стала Юзефіна Амалія з Мнішеків. Мали 11 дітей. Казала, що лише троє з них були від графа.

Потоцький пропонує Йозефу де Вітту за його жінку 2 млн злотих, маєток Обозівку поблизу Умані та зобов'язання забезпечити його старшому сину освіту. Той погоджується і відпускає дружину.

Софія переїжджає в палац Потоцьких у Тульчині. 1793‑го народжує сина – першого з 11 спільних дітей. 1798‑го граф добивається розлучення та церковного анулювання шлюбу з Юзефіною Амалією. Того ж року в костелі в Тульчині, а потім у місцевій церкві, вінчається з Софією де Вітт.

×