Кирило-Мефодіївське товариство започаткувало український політичний рух
У січні 1846-го в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Його називають першою українською політичною організацією. Чи це справді так?
– Правильніше називати їх гуртком. Бо організація передбачає велику кількість учасників, керівництво. Там цього не було.
Заснували товариство історик Микола Костомаров, правознавець Микола Гулак і вчитель Василь Білозерський. Другому приписують головну роль. Він закінчив Дерптський університет – тепер Тартуський в Естонії. Звідти привіз традицію таємних братств.
Решта брали участь у засіданнях, але не постійно. Пізніше зізнавалися, що мало знали один одного, рідко зустрічалися. Сполучною ланкою між ними була трійця засновників.
Була ідея товариства. Та це – як хочуть звести будинок, але роблять лише каркас. Мети не досягли. Проте український політичний рух справді бере початок із кирило-мефодіївців. Вони створили українську національну ідею, що передбачає свою державу й республіканський устрій. Їхні мрії втілились у життя в ХХ столітті.
Члени товариства розробили програму "Книга буття українського народу" та "Статут Слов'янського братства святих Кирила і Мефодія". Пізніше "Начерки Конституції Республіки". Наскільки це були їхні напрацювання, а що запозичено?
– "Книгу буття українського народу" написав у біблійному дусі Микола Костомаров. Згадував про цей програмний документ у біографії. Перед ним Адам Міцкевич видав "Книгу народу польського і пілігримства польського". Вона слугувала за зразок.
Подібні культурні гуртки були в поляків, чехів, болгар, сербів. Це час поширення панславізму. Та українське товариство вперше проголошує ідеї державної самостійності України. Така думка в той час була небезпечна. Керівник Третього відділення (орган політичного розшуку і слідства в Російській імперії. – Країна) Олексій Орлов казав, що за це можна опинитися на ешафоті. Революційним було і прагнення соціальної рівності – ліквідації кріпацтва. Кирило-мефодіївців судили не стільки за практичну діяльність, скільки за ідеї. Ті були руйнівними для царизму.
Як ухвалювалися рішення, наскільки члени товариства були одностайні?
– Зустрічалися в різних місцях, кількостях і складах. Могло бути від трьох до 10 людей. Дискутували, що характерно для інтелектуальних гуртків. Засідали-слухали-ухвалили – такого не було.
Учасники зустрічей впливали один на одного. Правник Георгій Андрузький згадував, що після спілкування з Тарасом Шевченком почав писати українською і перейнявся ідеями волі. Більшість обговорюваних питань були реформістські. Пантелеймон Куліш казав, що минуть сотні, а то й тисячі років, доки їхні ідеї втіляться в життя. Передбачали поступ без кровопролиття, сповідування євангельського добра, розвиток культури, зміни суспільства.
Погляди розходилися в питанні збройного повстання. За нього виступав журналіст Микола Савич. Як і Тарас Шевченко, який у своїй творчості не раз звертався до народу із закликами боротися проти влади.
Мали різне ставлення й до релігії. Шевченко був віруючий, але скептично ставився до церкви. Релігійному Костомарову казав: "Ти, Миколо, хочеш усіх слов'ян до попівської хати повернути". Християнської релігії з ідеології не відкидали. Але наскільки вона мала базуватися на православних традиціях – питання. Бо частина слов'ян – католики.
Мали зв'язки з представниками інших народів?
– Кирило-мефодіївці хотіли 14 слов'янських держав об'єднати у федерацію зі столицею в Києві. Україна мала стати центром, бо найдовше зберігала традиції народного правління. Козацьке суспільство до останнього залишалося таким.
Зв'язки з іншими слов'янськими народами шукали. Микола Савич зустрічався з лідером польського національного руху Адамом Міцкевичем. Коли почалося слідство, жандарми приписували ініціативу товариства полякам, шукали їхній слід. Виходили на лідерів чеського та словацького національних рухів Вацлава Ганку та Павела Йозефа Шафарика.
Після придушення повстання декабристів взимку 1825–1826 років, з'явилося Положення про Корпус жандармів. Почали формувати місцеві органи політичної поліції, що мала забезпечити контроль і нагляд за "благонадійністю" населення. Група приховувала свою діяльність?
– Під час слідства професор Київського університету Микола Костомаров зізнавався, що кілька разів повідомляв Михайлові Юзефовичу (помічник попечителя Київського навчального округу в 1846–1856 роках. – Країна) про гурток. Влада знала, що молоді люди збиралися в Костомарова та Гулака, обговорювали культурні проблеми. Діяли легально, без конспірації. Відроджувати слов'янську культуру не заборонялося. Тому обговорювали й політичні проблеми, не криючись.
Сусід Миколи Гулака студент 19-річний Олексій Петров, який приїхав до Києва з Курська, підслухав розмови кирило-мефодіївців через стіну. Прийшов і став розпитувати деталі. Попросив долучитися. Гулак ознайомив його з діяльністю товариства. Намагався вразити неофіта розмахом. Перебільшував, видавав бажане за дійсне. Почуте стало основою для доносу.
Активних членів братства заарештували через рік діяльності товариства. Як проходив процес?
– Царський уряд надав великого значення цій справі. За доносом Петрова, слов'янське товариство виступало за зміну державного ладу. Мало більш як сотню членів. Деякі вирушили за кордон, аби налагодити співпрацю з тамтешніми рухами. Мали зброю та офіцерів. Виникло побоювання, що це щось на зразок декабристського повстання, яке відбулося за 20 років до цього.
Першим у Петербурзі заарештовують Миколу Гулака – 18 березня 1847-го. Знаходять перстень члена товариства й програмні документи. Папери той намагається кинути у вигрібну яму, але жандарми помічають і дістають.
28 березня затримують Миколу Костомарова. Пантелеймон Куліш із Ганною Барвінок одружуються та їдуть у Європу. Їх арештовують у Варшаві. З ними – брата жінки Василя Білозерського.
Коли звозять усіх до Петербурга, виявляється, що інформація в доносі перебільшена. На очних ставках зізнаються, що бачилися рідко. Небезпечна й масштабна діяльність товариства не підтверджується.
Процес триває протягом квітня-травня 1847-го у столиці. Через публікації за кордоном його прискорюють. 30 травня з'являється вирок царя.
Тараса Шевченка судять за вірші, а не участь у товаристві. Відправляють у солдати на 10 років. Найтяжче покарання отримує Микола Гулак – три роки в'язниці. Микола Костомаров – рік, Олександр Навроцький – пів року. Ще вісьмох членів братства висилають у віддалені губернії імперії під нагляд поліції.
Швидкі й гучні арешти, засекречений судовий процес зробили гурток відомим. Його учасники отримали ореол мучеників.
Чи знали про розгром Кирило-Мефодіївського товариства кияни?
– Західна преса писала про масові арешти в Росії й викриття українського товариства. В європейських газетах симпатизували українцям. Російське самодержавство виконувало роль жандарма Європи, до нього ставилися негативно.
З'явилася революційна прокламація російською мовою "К верным сынам Украины". Її автор невідомий. Можливо, походила з боку польських революціонерів. Згадувала про арешти в Києві. До жандармів зверталися люди з проханнями пом'якшити покарання. Найбільше – стосовно Тараса Шевченка. Захвилювалося й оточення професора Київського університету Миколи Костомарова та відомого літератора Пантелеймона Куліша. Їхні арешти не могли пройти безслідно.
Поповзли чутки, які жандарми мусили перевіряти. Говорили, що на членах товариства є татуювання із зображенням гетьманської булави. Арештованих роздягали, оглядали, але малюнків не знаходили. Пліткували й про інше. Ніщо не підтвердилося.
Наприкінці 1850-х у Харкові виникло таємне товариство для боротьби із царським самодержавством. Коли 1863-го воно припинило існування, деякі члени увійшли до організації "Земля і воля". Її діячі потім брали участь в Українській революції 1917–1921 років. Чи можемо простежити спадковість ідей кирило-мефодіївців?
– 1847-го українська справа зазнала удару. В суспільстві був великий переляк, згадували декабристів. Той же Шевченко спілкувався з величезною кількістю людей. Боялися, що прийдуть за ними.
Після заслання члени товариства організували перший у Російській імперії український журнал "Основа". До цього публікацій українською мовою не було. З'явилися хлопомани, а згодом громадівський рух. Вони лякали царизм. Тому видали Валуєвський циркуляр 1863-го та Емський указ 1876 року, які забороняли використання української.
Та це не зупинило розвитку національно-визвольного руху. Ідеї Костомарова – Гулака – Білозерського дійшли до перших українських політичних партій. Ними надихалися й учасники революції.
Із харківським гуртком теж був ідейний зв'язок. Його діячі виступали за демократію та соціальну рівність у суспільстві.
За 175 років погляди на товариство в історичній літературі змінювалися. Його подавали як організацію українських сепаратистів, культурно-просвітницький гурток, релігійно-містичне братство, революційний осередок, змовницьку структуру. Які міфи продовжують жити?
– В радянські часи виділяли два крила товариства. Перше – прогресивно-демократичне, або революційно-демократичне. До нього відносили Шевченка, Гулака, Андрузького, Навроцького. Друге – ліберально-буржуазне. Тут називали Костомарова, Білозерського, Куліша. Цей розподіл – найбільший міф. Просто Шевченка не могли ставити поряд із Кулішем і Костомаровим, тому розділили. Писали, наче вони ворогували. Цей радянський стереотип не підтверджується. Ідеологічний штамп про гостру конфронтацію між революціонером Шевченком, котрого підтримує радикальна молодь, і лібералом Кулішем можна чітко побачити у фільмі "Тарас Шевченко" 1951-го. Насправді вони мали дружні взаємини впродовж усього життя.
3 
1
Коментарі