Роман заборонили через сцену з мастурбацією

"Письменник Джеймс Джойс мріяв, щоб його твір вийшов подарунком до 40-річчя. Та надія на публікацію у Великій Британії розвіялася через цензуру. Я запропонувала надрукувати його "Улісса". Він негайно й радісно погодився. Здавалося, був у захваті", – згадувала в автобіографії француженка Сільвія Біч, яка володіла книгарнею та видавництвом Shakespeare and Company. Вона 2 лютого 1922-го в Парижі випустила роман ірландського письменника Джеймса Джойса "Улісс".

Автор народився в передмісті Дубліна в багатодітній сім'ї. Писати вірші почав у дитинстві. Після університету працював журналістом і вчителем. 16 червня 1904-го познайомився з прибиральницею готелю Норою Барнакл й закохався в неї. Вона на два роки молодша. Почали жити разом в Італії, а потім – у Швейцарії. Народили сина й доньку. 1931 року одружилися.

 

1906-го Джойс задумує написати історію про рекламного агента Леопольда Блума. Роботу над романом починає за вісім років. Назва походить від латинізованого імені давньогрецького героя Одіссея – "Улісс".

Два роки пише по кілька фраз на день. Хворіє і втрачає зір, переносить 12 операцій на очах. Носить чорну пов'язку – то на одному, то на другому оці. Для письма використовує великі білі аркуші паперу та червоний олівець.

У романі йдеться про один день – 16 червня 1904-го – в житті Леопольда Блума й письменника Стівена Дедала. Автор уперше використовує техніку "потік свідомості" – опис думок і почуттів оповідача. Всі епізоди мають прив'язку до біографії Джеймса Джойса.

– Роман написав із 18 різних точок зору, – розповідає автор знайомим. – Кожен розділ має натяк на якусь частину людського організму. Події починаються в дублінській вежі, де я мешкав, а переміщення персонажів відповідають справжнім маршрутам дублінських вулиць. Одіссей шукає дім як місце спокою, долає численні небезпеки та спокуси. Блум у той дім приносить нудьгу і страждання. Я вклав у текст багато головоломок. Професори століттями сперечатимуться про те, що я мав на увазі.

Протягом 1918–1920 років публікує 14 епізодів у американському журналі Little Review. Товариство з викорінювання розпусти звинувачує автора в непристойності – в романі є сцена з мастурбацією головного героя. Суд забороняє публікувати твір далі.

– Шкода, що публіка шукатиме та знаходитиме мораль у моїй книжці. Ще гірше, що спри­йматимуть її серйозно. Слово джентльмена, в ній немає жодного серйозного рядка. Мої герої – просто базіки, – коментує скандал Джойс.

Паризьке видання "Улісса" має синю палітурку й понад 700 стор. Виходить накладом тисяча примірників. Автор підписує книжку 100 першим покупцям.

Твір не дозволяють продавати у Сполучених Штатах Америки. Поштова служба спалює виявлені в посилках примірники роману. Лише 1933-го суд виносить ухвалу, що "Улісс" – не порнографія і може видаватися. Джеймс Джойс шукає, з ким співпрацювати у США. Сільвія Біч ображається й не дає згоди на перевидання у Штатах. Друзі докоряють їй, що "ховає у Франції шедевр".

– Зрештою, це робота Джойса. Дитина належить матері, а не акушерці, – з часом змінює думку жінка й погоджується поділитися правом на видання твору.

Книжка виходить у США та Великій Британії. Спричиняє шквал критики й захоплення. Письменник Джон Рендольф називає роман літературним більшовизмом, антихристиянським, хаотичним, абсолютно неморальним. Володимир Набоков характеризує як божественний твір мистецтва й найбільший шедевр прози XX ст.

1998-го "Улісс" визнають лідером списку 100 найкращих романів XX ст. англійською мовою, за версією видавництва Modern Librar. Наступного року журнал Time включає письменника у список "100 героїв і кумирів XX століття" як автора, котрий здійснив революцію.

 

2 лютого 1194 року король Німеччини Генріх VI (1165–1197) погодився звільнити з полону англійського правителя Річарда І Левове Серце (1157–1199). Того підступно схопив під час зустрічі 1191-го союзник німецького монарха, герцог Леопольд V Бабенберґ. Передав полоненого взамін на 50 тис. марок сріблом. Король хотів змусити Річарда І визнати залежність. Той відмовився та заручився підтримкою Папи Римського. Тому Генріх VI вдовольнився викупом у 150 тис. марок сріблом. На той час за ці гроші можна було придбати замок із селами.

4 лютого 1935-го президент Туреччини 54-річний Мустафа Кемаль Ататюрк підписав указ про перетворення мечеті Ая-Софія у Стамбулі на музей. Будівлю звели візантійці 532 року як християнський собор Святої Софії. Пізніше турки захопили місто й перебудували святиню під мечеть. Ататюрк хотів зменшити роль релігії в новоствореній світській державі. Музей став однією з найвідвідуваніших туристичних пам'яток країни. 2020-го в ньому відновили мечеть. У першому намазі взяв участь президент Таїп Ердоґан.

4 лютого 1857-го в німецькому місті Бонн на засіданні Нижньорейнського товариства дослідників природи та лікарів представили останки невідомої істоти. Виявили в долині Неандерталь у Німеччині. Встановили, що кістки належали стародавній людині, яка жила близько 150 тис. років тому. Назвали неандертальцем. Мозок майже дорівнював розміру мозку сучасної людини. Відмінність черепа – похилий лоб. Неандертальці мешкали в печерах, полювали на мамонтів.

"Всемогутньому Богу було потрібно покликати до себе нашого покійного суверенного короля Георга VI, після чиєї смерті корона єдино й по праву прийшла до Високої та Могутньої принцеси Єлизавети Олександри Марії. Вона стала Єлизаветою ІІ, королевою цього царства та всіх інших її царств і територій, головою Співдружності країн, захисницею віри. Боже, бережи королеву!" –

6 лютого 1952-го в Лондоні проголосили королевою принцесу 26-річну Єлизавету

26 християн розіп'яли 5 лютого 1597-го в японському місті Нагасакі за наказом імператора Тойотомі Хідейосі. Він заборонив місіонерам проповідувати християнське вчення. Найбільш ревних катували, а потім стратили. Християнство легалізували у країні майже за 300 років. У Ватикані страчених у Нагасакі визнали мучениками й канонізували 1862-го

×