Четвер, 15 квітня 2021 09:53

"Посланців безчестили й хотіли втопити. Ієромонаха назвали шпигом та грозили спалити в просмоленій бочці"

Межигірський монастир утримував шинок у Переяславі

"Відхід справлявся урочисто. Супроводжувався веселощами та грандіозною пиятикою. Це називали "прощанням козака зі світом", – пише історик Дмитро Яворницький у "Історії запорозьких козаків" 1897‑го. – Запорожець вбирався в найдорожчий одяг, чіпляв блискучу зброю, набивав кишені та шкіряний черес золотими, наймав різних музик, накуповував цілі бочки "п'яного зілля" та їжі й вирушав у монастир. Найчастіше – в Межигірський Спасо-Преображенський "спасатися". Музики втинали веселої, і товариство вирушало в путь. Пили, їли, танцювали. Підійшовши до воріт монастиря прощальник стукав: "Хто такий?" – "Запорожець!" – "За якою потребою?" – "Спасатися!" Тоді ворота відчинялися, і прощальника впускали в обитель".

Згаданий Межигірський монастир діяв біля сучасного села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, в долині між чотирма вкритими лісом горами. Мав печерні келії, дерев'яні Спасо-Преображенський собор, трапезну Миколаївську церкву, надбрамну церкву апостолів Петра і Павла. Поряд були млин, пасіки, сади, виноградник та повний риби Дніпро. Деякий час монастир відрізнявся від інших тим, що не підтримував митрополитів київських. Бо ті визнали Берестейську унію 1596 року про об'єднання православної і католицької церкви під верховенством Папи Римського.

Автор: wikimedia.сom
  Картину ”Краєвид Києво-Межигірської фаянсової фабрики” написав 1843 року Федір Солнцев. Підприємство розташоване на території монастиря, який закрили 1786-го. Від нього залишилися собор, дзвіниця та братський корпус. Фабрику збудували біля родовища глини. Майстерні спорудили 1798 року. Працювали селяни із довколишніх сіл. Виготовляли чайний і столовий посуд, скульптури
Картину ”Краєвид Києво-Межигірської фаянсової фабрики” написав 1843 року Федір Солнцев. Підприємство розташоване на території монастиря, який закрили 1786-го. Від нього залишилися собор, дзвіниця та братський корпус. Фабрику збудували біля родовища глини. Майстерні спорудили 1798 року. Працювали селяни із довколишніх сіл. Виготовляли чайний і столовий посуд, скульптури

Проти утисків православних виступає також частина селян і козаків. Монастир стає осередком антиунійної боротьби. 1620‑го гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний разом із козаками привозить до Києва єрусалимського патріарха Теофана III, щоб відновив православну ієрархію. Він висвячує митрополита та єпископів. Києво-Межигірському монастиреві дає грамоту на ставропігію – автономію. Запорожці виділяють гроші на святиню – тому її починають називати козацькою.

"У Києві та в інших містах українських князі, воєводи і старші були православними, тому і шкоди не чинили. А коли ж брали собі за жінку ляшку і від благочестя відходили та до костьолу римського приставали, тоді починали чимдуж церкву православну до унії привертати, а своїх підданих поборами притісняти. На велике нещастя, після багатьох битв полки ляхів стали постоєм у Києві, містах та селах і почали велику шкоду чинити людям. Всього цього козаки не стерпіли, повстали, ляхів порубали, а тих, що живі лишилися, розігнали", – писав Гадяцький полковник Григорій Грабянка про події першої половини XVII століття.

1620‑го військо Османської імперії вирушає в похід проти Речі Посполитої. Король звертається по допомогу до козаків. Обіцяє припинити утиски православної віри. Спільно перемагають під Хотином. Петро Сагайдачний отримує поранення в руку й помирає від ускладнень. Поляки користуються цим та обіцянки не виконують, продовжують утиски. Обурені козаки піднімають по­встання. Проти них кидають найманців.

"Німці Межигірський монастир хотіли штурмувати, але ми підготувались і завадили цьому, – йдеться у Львівському літописі. – Але в якому ж страху пересиділи в козацькому монастиреві. На нього поляки зубами скреготали".

Повстанців потайки підтримує ігумен монастиря Варнава Лебедевич. У келіях козаки ховають зброю, припаси й особисті речі. Діляться з ченцями здобиччю. Монахи доглядають за пораненими, готують ліки та човни.

Підтримують зв'язок із Трахтемирівським монастирем – біля нинішнього села Трахтемирів Канівського району на Черкащині. Там діють госпіталь і притулок для поранених і старих козаків.

"Повідомте полковникові переяславському, також отаманові та іншій старшині. Дійшла до нас звістка, що ставок Харковецький Михайло Іванович придбавши, віддав монастирю Межигірському. Там млин монахи будують та перешкоду від деяких мають. Наказую суворо, щоб при них хутір зоставався як подарований, і перешкоджати їм ніхто не має. А якщо чинитиме кривду та шкоду – покараний буде", – пише 3 червня 1651 року гетьман Богдан Хмельницький із військового табору під Зборовом на Тернопільщині.

Стає покровителем монастиря. Дає гроші на відновлення після нападу поляків. По смерті гетьмана, 1665 року, поляки знищують Трахтемирівський монастир. Межигірський підпалюють, але він вистоює. Відбудовують за декілька років.

"Старожитному монастиреві підтвердити здавна надані і старанням почесних ігуменів і братії набуті села, копальні, млини, пасіки, хутори, сади, діброви, бори, поля, сіножаті, озера, луки, шинок у Переяславі та інші угіддя по обох боках Дніпра", – підписує 1676 року універсал гетьман Лівобережної України Іван Самойлович.

Запорожці роблять Межигір'я головним госпіталем і військовим монастирем замість Трахтемирівського. Завозять гармати. Монахи відповідають за церкви по володіннях запорожців.

1686 року Московія та Річ Посполита укладають Вічний мир. Частина Київщини, а з ним і Межигірський монастир, переходять під владу Москви. Українську церкву підпорядковують Московському патріархату. Митрополитом Київським обирають Гедеона Святополка Четвертинського. Він хоче загарбати Межигір'я. Козаки відстоюють його.

За 17 років московський цар Петро I скасовує автономію монастиря. Підпорядковує його митрополиту Київському.

Коли гетьман Іван Мазепа 1708‑го укладає союз зі шведським королем Карлом XII, цар наказує всім монастирям і церквам читати на гетьмана анафему. Відправляє на Січ представника Межигірського монастиря Іродіона Жураківського, щоб підмовив запорожців не підтримувати Івана Мазепи.

"Запорожці, прийнявши від посланців наших грамоти та архієрейський лист, забравши жалування, – йдеться в листі Петра I до поставленого замість Івана Мазепи гетьмана Івана Скоропадського, – тих посланців безчестили і хотіли втопити. Ієромонаха назвали шпигом та грозили спалити в просмоленій бочці".

Козаки відмовляють, і московські війська руйнують Січ. За участь Іродіона Жураківського в переговорах Петро І повертає монастиреві статус ставропігії.

Зв'язок монастиря і Запорозької Січі відновлюється 1734 року. Тоді з'являється загроза війни з турками. Козакам дозволяють заснувати Нову Січ. Монахи утримують госпіталь і козацьке кладовище. Опікуються січовою церквою та школою.

За це козаки платять ченцям, забезпечують монастир оселедцями, в'яленою рибою, ікрою та сіллю. Коштом кошового Петра Калнишевського реконструюють браму та Петропавлівську церкву. Дарують коштовні книжки.

"Ставропигиальный монастырь перевести в Таврическую область, где оный в первом классе учрежден будет. Строение обратится для помещения отставных офицеров", – підписує 10 квітня 1786 року російська імператриця Катерина ІІ указ про закриття Межигірського монастиря.

Робить це задля володінь, які роздає фаворитам. Відтепер монастирські села мусять платити податки в скарбницю. Дзвони везуть до козацької слободи на півдні України. Туди ж відправляють ченців. Ікони й портрети віддають митрополиту в Київ.

Автор: wikimedia.сom
  Іродіон Жураківський очолював Межигірський монастир із 1690‑го до 1722 року. Походив зі шляхетської родини. Закінчив Києво-Могилянську академію. Доносив московському царю Петру I про справи в Україні. Намагався розірвати союз Запорозької Січі й гетьмана Івана Мазепи. Після ліквідації Чортомлицької Січі московськими військами 1709‑го отримав сан архімандрита й домігся відновлення автономії монастиря. 1722 року став єпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. Похований на території обителі
Іродіон Жураківський очолював Межигірський монастир із 1690‑го до 1722 року. Походив зі шляхетської родини. Закінчив Києво-Могилянську академію. Доносив московському царю Петру I про справи в Україні. Намагався розірвати союз Запорозької Січі й гетьмана Івана Мазепи. Після ліквідації Чортомлицької Січі московськими військами 1709‑го отримав сан архімандрита й домігся відновлення автономії монастиря. 1722 року став єпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. Похований на території обителі

Будівлі монастиря передають начальнику інвалідної команди Київського батальйону Остафію Сороколєтову. Розміщує там своїх підлеглих.

Наступного року Катерина II прибуває до Києва. Хоче подивитися на монастир. Але напередодні, 16 квітня 1787‑го, в ньому починається велика пожежа. Все згорає. Кажуть, так імператриця розправляється з обителлю за зв'язки із Січчю, яку знищила 1775 року.

"Товариші-запорожці

І в Січ завертають.

І розказують, і плачуть,

Як Січ руйнували,

Як москалі сребро, злато

І свічі забрали

У Покрови. Як козаки

Вночі утікали

І на тихому Дунаї

Новим кошем стали.

Як цариця по Києву

З Нечосом ходила

І Межигорського Спаса

Вночі запалила.

І по Дніпру у золотій

Галері гуляла,

На пожар той поглядала,

Нишком усміхалась", –

легенду про руйнування Межигірського монастиря Катериною ІІ виклав у поемі "Сліпий" Тарас Шевченко. Переказували, що під час перебування в Києві 1787-го імператриця наказала підпалити монастир за зв'язки із запорожцями. Супроводжував правительку тоді фаворит Григорій Потьомкін, якого козаки називали Нечосом

2422 селян належали монастирю 1782 року. Найбільше – в селі Євминка, 582 людини, найменше – в Циблях, двоє. Обробляли монастирські землі та виконували інші роботи. Для порівняння: найбільшою кількістю селян володіла Києво-Печерська лавра – 8309 осіб

118 ченців жили в Межигірському монастирі 1774-го. Серед них було багато старих козаків. Старшина доживала віку по своїх резиденціях, але дехто з неї хотів бути похованим у монастирі. Серед таких наказний гетьман Правобережної України Остап Гоголь (помер 1679-го), фастівський полковник Семен Палій (1640–1710) та богуславський полковник САМІЙЛО САМУСЬ (1656–1713)

Гетьмани дарували села

988 – за легендою, відбулося заснування монастиря в Межигірському урочищі біля Києва грецькими ченцями, які прийшли разом із першим митрополитом Київським Михайлом.

XVI ст. – на цей час припадають найдавніші писемні згадки про Межигірський монастир у документах. Тоді в ньому була церква Святого Миколая. Святиня занепала після навали 1482 року на Київ і околиці війська кримського хана Менглі-Ґерая.

1523 – король Польщі Сигізмунд I звільняє від повинностей. Київському митрополиту та воєводі забороняє втручатися у справи монахів. Будують дерев'яний Преображенський собор та Петропавлівську церкву.

1571 – король Сигізмунд Август віддає вишгородську землю разом із монастирем писарю канцелярії корони руської Євстафієві Висоцькому. Кошти на монастир дають українські князі Юрій Слуцький, Андрій Немира, Андрій Полоз, Іван Горностай та Яцько Бутович.

1656 – гетьман Богдан Хмельницький надає у власність монастиря містечко Вишгород із селами Петрівці та Мощони. За два роки гетьман Павло Тетеря дарує фільварок у селі Попівці над річкою Трубіж, Калитинський гай під селом Циблі та сіножать за селом В'юнищі.

1683 – козацька рада на Запорозькій Січі вирішує запрошувати до січової Покровської церкви священників із Межигір'я. В ньому розміщують госпіталь. Підпорядковують менші Самарський та Лебединський монастирі.

1786 – Катерина ІІ закриває Межигірський монастир, будівлі передає у власність військових. Перед візитом імператриці їх знищує пожежа.

1796 – німецький інженер Вільгельм Краніх знаходить біля монастиря родовище глини для виготовлення посуду. На його території створюють ­Києво-Межигірську фаянсову фабрику. Підприємство діє до 1877-го.

1886 – відновлюють обитель. 1894-го перетворюють на жіночу. В ній діють Спасо-Преображенська та Петропавлівська церкви.

1920 – запрацювали державні художні майстерні. В них селяться і працюють митці, які залишили міста через революцію та розруху. Живуть у напівзруйнованих будівлях-готелях, зведених ченцями для прочан. Діє художня школа Української академії мистецтв.

1923 – монастир закривають.

1934 – будівлі розбирають. Знаходять давню бібліотеку з рукописними книжками. Говорять, що це зібрання Ярослава Мудрого.

"Намарне протестували викладачі інституту, доводячи директору, що мистецькі скарби, бібліотеку й архів треба відвезти до Києва, в музей. Він їх не послухав, – згадував поет Демид Бурко. – Перед моїм зором лежали ще не прибрані купи попелу і недогарків ікон, хоругов та книг. Крапав дощик – плач Межигірського Спаса, промайнуло в моїх думках".

1935 – будують державну дачу "Межигір'я".

2019 – Синод Православної церкви України підтримує прохання митрополита Київського і всієї України Епіфанія про утворення в Київській єпархії Межигірського Спасо-Преображенського монастиря.

Зараз ви читаєте новину «"Посланців безчестили й хотіли втопити. Ієромонаха назвали шпигом та грозили спалити в просмоленій бочці"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 631
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути