"Його обличчя ніби вимайнуло із давньогрецьких міфів", – згадував письменник Оскар Уайльд знайомство з поетом Альфредом Дуґласом 1891-го. 21-річний Дуґлас був палким шанувальником на 16 років старшого Уайльда. 11 разів перечитав його роман "Портрет Доріана Грея". Оскар запросив Альфреда у свій будинок у Лондоні, де жив із дружиною Констанцією та двома синами. Дав автограф і після короткої розмови попрощався.
Через рік вони зустрілися знову. Дуґлас звернувся до Уайльда з делікатним проханням. В Оксфордському університеті він мав гомосексуальні стосунки з молодшими студентами. Недоброзичливці заволоділи його любовними листами й вимагали викуп. Уайльд заробляв письменництвом 400 фунтів стерлінгів на місяць – близько $63 тис. на нинішні гроші. Він дав Дуґласові необхідну суму, вони потоваришували.
Чутки про фаворита Уайльда швидко поширилися між лондонською богемою. Однак публічно обидва не показували взаємної пристрасті. У Великій Британії діяв закон "проти грубої непристойності". Він передбачав відповідальність за гомосексуальну активність навіть у випадках, коли статеві стосунки між чоловіками було неможливо довести.
1894-го помер брат Альфреда. Його батько маркіз Квінсберрі почав переконувати єдиного спадкоємця припинити стосунки з Уайльдом. "Із відразою, твій так званий батько", – підписався в одному з листів. Альфред відповів телеграмою: "Що ви за смішний чоловічок!" Тоді маркіз винайняв приватних детективів, які розшукали 13 підлітків, яким Уайльд начебто платив за інтимні послуги. Після цього надіслав до клубу "Албемарль", де часто бували товариші, листівку з текстом "Оскару Уайльду, содоміту". Той подав до суду за наклеп. Блискучий захист і манера триматися не врятували письменника – Квінсберрі підкупив свідків.
– Двічі або тричі він просив мене, аби я дозволив йому встромити "це" у рот, але я завжди відмовлявся, – свідчив один зі "знайомих" літератора.
Уайльду присудили максимальне покарання – два роки тюрми суворого режиму. Рішення оголосили 25 травня 1895-го. Знайомі відвернулися від нього. Констанція подала на розлучення й змінила прізвище. Після в'язниці Оскар виїхав до Парижа. Там через два з половиною роки помер від менінгіту.
25 травня 1901 року в Буенос-Айресі створений футбольний клуб "Рівер Плейт" – на сьогодні один із найтитулованіших в Аргентині. Названий на честь річки Ла-Плата – англійською її називають Плейт, а більшість членів клубу були британцями. Один із перших матчів провели проти уругвайського "Мальдонадо". Виявилося, що суперники мають однакову форму – білого кольору. Аби відрізнятися, керівник "Рівер Плейт" пішов на карнавал, що саме відбувався біля стадіону, і силоміць відібрав у танцівниці довгу червону стрічку. Її порізали на шматки й почепили на сорочки. Відтоді діагональна червона смуга є обов'язковим елементом форми команди.
26 травня 1931 року в китайському Харбіні була заснована Російська фашистська партія (на малюнку – її партійний значок). Із 600 тис. населення міста майже половина – російські емігранти. Своїм ідеологом члени РФП вважали покійного голову ради міністрів Російської імперії Петра Столипіна, а покровителем – святого Володимира. Діяли підрозділи – Російський жіночий фашистський рух, Спілка юних фашистів тощо. 1943 року партію заборонили японці, які контролювали місто з 1932-го. Її лідер Костянтин Родзаєвський виїхав до СРСР, де його заарештували й розстріляли.
27 травня 1937 року о 6.00 для пішоходів відкрили підвісний міст "Золоті ворота" – над однойменною протокою в Сан-Франциско. Із 18.00 по ньому змогли пересуватися автомобілісти – команду телефоном із Білого дому дав президент США Франклін Рузвельт. Конструкцію завдовжки 2 737 м зводили чотири роки. До 1964-го це був найдовший міст такого типу в світі. Дотепер близько 1 200 осіб наклали на себе руки, стрибнувши із "Золотих воріт" – падіння з висоти 75 м у крижану воду зазвичай є фатальним. Майже всі самогубці стрибають зі східної сторони мосту – звідси відкривається панорама міста.
"Применение смертной казни больше не вызывается необходимостью в условиях мирного времени",–
йшлося в указі Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947-го. Смертну кару замінили на 25-річне заслання до виправних таборів. 12 січня 1950-го з'явилося доповнення до указу – смертну кару могли застосовувати до зрадників батьківщини, шпигунів і диверсантів. У новому документі йшлося, що він прийнятий "ввиду поступивших заявлений от национальных республик, от профсоюзов, крестьянских организаций, а также от деятелей культуры"
5 
35413
Коментарі