Фортецю Кодак зруйнували через три місяці після заснування
"Потрібно якомога надійніше пригвоздити козаків, аби не наїжджали на турецькі землі, – йдеться в постанові депутатів сейму Речі Посполитої в березні 1635 року. – Доручаємо на обраному інженерами місці на березі Дніпра збудувати фортецю. Розташування мають погодити й наші полководці, щоб було придатне для війська. Будемо постачати її пішими і вершниками та військовими припасами. Звести слід швидко і без затримок".
За рік до того турецький султан Мурад IV і польський король Владислав IV уклали угоду – Річ Посполита зобов'язалася встановити контроль над козаками. Вони заселяли землі по нижній течії Дніпра – на Запоріжжі. Центром була Микитинська Січ поблизу стародавньої переправи – тепер околиці міста Нікополь на Дніпропетровщині. Часто нападали на турецькі фортеці на узбережжі Чорного моря і звільняли полонених українців.
Поляки вирішують перекрити шляхи постачання продовольства та лісу для будівництва флоту. Коронний гетьман Станіслав Конєцпольський рушає до Дніпра для зведення фортеці.
"Замок заклали біля першого дніпрового порогу – Кодацького. Нижче острова Козацький – на відстані гарматного пострілу", – пише у спогадах французький інженер Гійом Левасер де Боплан. Він розробляє проект чотирикутної фортеці, яку називає Кодак. Під його керівництвом зводять подвійні стіни з дерев'яних колод. Їх заповнюють землею. Закінчують будівництво на початку літа 1635-го.
Місце визнають дуже вигідним. До нього легко доставляти припаси для гарнізону – річкою з Києва і перехоплювати призначені для козаків вантажі. А ще – контролювати "чорний хід" до моря – через річки Самара й Вовчу. Ним постійно користуються козаки.
Основу залоги становлять німецькі найманці. Освоївшись, вони починають закрадатись у володіння козаків. Виловлюють у них рибу і полюють.
"Конєцпольський збудував прекрасну фортецю. Зміцнив її гарнізоном драгунів (вершники, які можуть битися і в пішому бою. – Країна) чисельністю в кілька сотень. Командиром поставив старого воїна Жана Маріона (французький офіцер та інженер, був на службі в польського короля Владислава IV. – Країна), – пише до знайомого шляхтича канцлер литовський Станіслав Радзівіл. – Стали пильно стежити вони за козаками. Заборонили їм доступи до річки, наказали утримуватись від полювання й рибальства. Порушників заковують у залізні обручі на ногах і шиї. Я застав у льохах 20 козаків. У майбутньому їх тут буде ще більше. Маріон забороняє солдатам продавати козакам порох. Щоб не вкрадалися вночі – замикає їх".
Козаків це обурює, і вони рвуться знести фортецю. Та не мають сил. Основна частина війська на чолі з гетьманом Іваном Сулимою подалася в чорноморський похід – 2 тисячі воїнів на 30 чайках. Вони намагаються захопити турецьку фортецю Азов у гирлі річки Дон. Але невдало.
Тоді пливуть до гирла Дунаю і беруться громити турецькі міста Кілію, Ізмаїл та Аккерман – тепер Білгород-Дністровський на Одещині. Зимувати повертаються на Дон. Весну й літо грабують міста на турецькому узбережжі.
"Вождь бунтівників-козаків Сулима, погулявши, повертався з моря і побачив замок, який йому заважав дістатися додому", – пише Боплан про прихід козаків до Кодака у серпні 1635-го.
Вони наблизилися з чорного ходу – по річці Самарі. Побачивши перешкоду – планують захопити форпост.
Станіслав Радзівіл описує штурм Кодака: "Постерігли, щоб солдати поснули. Тоді в тиші опівночі поприставляли драбини і піднялися на вал. По ньому пройшли до самого укріплення. Поява гостей збудила сторожу, але запізно. Доки схопилися за зброю і винесли з підземелля укритий там порох, фортеця опинилася у владі козаків".
Вони вирізають весь гарнізон. Живими залишаються 15 вершників, які чергують у степу. Жану Маріону насипають за одяг пороху, приставляють до стовпа й запалюють. Вибухом його закидає у Дніпро.
Іван Сулима піднімає повстання. Веде запорожців до Кременчука. Звідти розсилає універсали до селян із закликами до боротьби проти польсько-шляхетського гніту.
100 000 злотих виділив із казни сейм Речі Посполитої на будівництво й набір гарнізону фортеці Кодак на Дніпрі 1635 року. Стільки ж тоді обходилося річне утримання восьми тисяч реєстрових козаків
"Почули ми, що Москва буде на Кодаку. Але вона там не потрібна. Зле робиш, що починаєш із нами сваритися. Зброя не допоможе в полі, якщо вдома не буде ради. Хоча ти царем поставлений, але гідність отримав від війська запорозького. Козаки не знають, що таке боярин – знають тільки гетьмана. Прошу чинити з нами по-справжньому, як раніше бувало. Пам'ятай давню притчу, що щастя на швидкому колесі дуже швидко минається. У світі все звикло ходити, як тінь за Сонцем. Доки Сонце світить, доти і тінь є. Тому, ясновельможний, умій щастя шанувати", –
кошовий отаман запорожців Іван Рог писав у листі до гетьмана Івана Брюховецького 1666-го, коли дізнався
про наближення загону стрільців із Москви. За рік до того гетьман рекомендував московському уряду створити залогу в Кодаку. Цар прислав воєводою Якова Хитрова з військом, але запорожці його не впустили
"Не схотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги –
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю,
Ще й прислали в Кодак військо,
Чужу-чужаницю.
Йде бурлак чи комишник
Порогом-водою,
Його ловить чуже військо
Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці,
Бо нема їм волі,
Ні на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі", –
співали кобзарі думу "Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Острянина"
2 
1
Коментарі