"Обіймаючи й цілуючи, клялась у вічній любові. Як тут було встояти"

Герберт Веллс переписав проповідь на похороні дружини

"Вона розпалила мою уяву. Ми стали друзями і з бездоганним лицемірством переконували одне одного, що от-от зупинимося. Та продовжували рухатися все далі й далі", – згадував 1933‑го у книжці "Досвід автобіографії" письменник Герберт Веллс про знайомство зі студенткою Емі Кетрін Роббінс, яке відбулося за 40 років до того.

Чоловік викладав біологію в Університетському заочному коледжі Лондона. Почав публікувати у пресі есе та новели. Третій рік жив у шлюбі з двоюрідною сестрою Ізабеллою, яка вчилася на фотографа. Зблизилися, коли Веллс перебрався до Лондона у квартиру її батьків. Багато гуляли містом, відвідували художні виставки, цілувалися. Двоюрідні брати й сестри близькими родичами не вважалися, і шлюби між ними дозволяли. Повінчалися 31 жовтня 1891‑го.

 

На рік старша Ізабелла не хотіла дітей і вбачала своє призначення у служінні мистецтву й пізнанні світу. Герберт не заперечував. Та з часом їхні погляди почали розходитися.

"Сімейне життя стало здаватися вузькою, глибокою канавою, яка перерізала широке поле моїх інтересів, – описував відчуття Веллс у романі "Тоно-Бенге". – Здавалося, що кожен прочитаний любовний роман – насмішка над нашим сумним життям. Кожна поема і прекрасна картина тільки відтіняли нудьгу й сірість часу, який ми проводили разом".

Герберт помічає в аудиторії дівчину, яка йому подобається, – Емі Кетрін Роббінс. Називає її Джейн. Бачить у ній "чарівну статуетку дрезденської порцеляни". Вважає близькою по духу.

Ізабелла дізнається про коханку чоловіка. Розлучаються в січні 1894‑го.

Біля Джейн Герберт почувається впевнено і спокійно. Цінує за інтелігентність і такт, який дає змогу закривати очі на його недоліки. Кохана стає вправною господинею в домі, доглядає сад.

Працює секретаркою Веллса – передруковує рукописи, опрацьовує книжки й виписує цитати. Обговорює творчі задуми. Письменник презентує роман "Машина часу", який робить його відомим.

У жовтні 1895‑го пара одружується. Герберт видає по дві книги на рік, публікує кілька десятків оповідань і статей. Добре заробляє.

1901‑го Джейн народжує сина Джорджа Філіпа. Батько допомагає доглядати немовля, виховує і грається. За два роки з'являється другий син Френк Річард.

Восени 1904 року Герберт Веллс отримує від Ізабелли лист зі звісткою, що вона вийшла заміж. Ревнує. Знищує листи колишньої дружини та фото з нею. Йому не вистачає Ізабелиної пристрасті. Джейн не задовольняє.

Вечорами Веллс Усе частіше залишає дім у передмісті та їздить до Лондона в пошуках любовних пригод. Дружина дає йому сексуальну свободу. Залишається відданою та люблячою.

Письменник заводить роман із молодою колегою Вайолет Хант. Більшість часу вона проводить у торговельно-розважальному кварталі Сохо з барами та кімнатами для любовних утіх. Знайомить чоловіка з нічним життям Лондона.

Герберта з коханкою помічає подруга Джейн – Дороті Річардсон. Хоче повернути його в сім'ю. Пишна білявка подобається Веллсу, й він заводить роман із нею. Дороті пізніше опише його в повісті "Ліва рука сходу". З неї Герберт дізнається, що розчарував авторку. Вона мріяла про духовну близькість та інтелектуальні бесіди, а отримала коханця.

Джейн знає про обидва романи. Чоловік дякує їй за розуміння й цінує за домашній затишок. Та не може зупинитись і шукає нових жінок. Попри непоказну зовнішність, підкорює їх розумом, чарівністю, почуттям гумору та славою.

З набагато молодшою Ембер Рівз знайомиться на засіданнях Товариства Фабіана – організації інтелектуалів, які прагнуть встановити соціалістичний стрій шляхом реформ. Проводять час у готельному номері удвох. 1909‑го вона вагітніє.

 

Коханець відвозить Ембер у Францію та орендує будинок. Помічає невмілість співмешканки в домашніх справах. Хоче більшої турботи й уваги до себе. Ембер натомість вирішує припинити стосунки. Веллс повертається до дружини. За кілька місяців коханка народжує доньку Анну Джейн.

Герберт листується з німецькою письменницею Елізабет фон Арнім. Хоче зустрітися. У листопаді 1910 року влаштовує побачення в Лондоні. Жінка овдовіла, має молодший для її віку вигляд. Причаровує тендітністю, улесливими манерами та приємним голосом. Письменник запрошує її додому.

– У її вустах навіть німецька мова звучить мило, – ділиться враженнями від гості Джейн.

Німкеня не збирається відбивати Герберта. Вважає його вимогливим, примхливим та непостійним. Протягом 1911–1913 років періодично живе з ним у своєму маєтку у Швейцарії. Обурюється, що коханець щодня пише листи дружині. Веллс розриває зв'язок із фон Арнім, бо та починає занадто ревнувати.

У тижневику "Вільна жінка" Герберт читає розгромну рецензію на свій роман "Шлюб". Критику зазвичай сприймає бурхливо, але цього разу реагує спокійно. Статті авторки Ребекки Вест бачив раніше. Подобалися гостротою і сміливістю.

Відправляє їй запрошення на обід. У призначений день журналістка приходить. Зачаровує подружжя господарів. Її справжнє ім'я Сісіл Ферфілд. Має 20 років, симпатична, розумна, дотепна й начитана. Чоловіків-однолітків зневажає. Переконана, що стане письменницею і має намір спілкуватися тільки з відомими людьми. Зв'язком з Веллсом дорожить. Він же бачить у ній чергову коханку. 1914‑го Сісіл народжує від письменника сина Ентоні.

Роман триває 10 років. Жінка хоче побратися з Гербертом. Він дратується й кидає Ферфілд.

Веллса просять дати відгук на роман "Сучасна жінка" голландської письменниці Одетти Кен. Вона вважає англійця духовним наставником і присвячує йому твір про жінку легкої поведінки.

У рецензії письменник називає авторку істотою надзвичайно цікавою. В серпні 1924‑го зустрічається з молодшою на 22 роки шанувальницею в готелі в Женеві.

"Коли увійшов до номера, в ньому сильно пахло жасмином. Горів слабкий нічник, – писав він у спогадах. – Назустріч кинулася мініатюрна жінка у прозорому халаті. Обіймаючи й цілуючи, клялася у вічній любові. Як тут було встояти".

У Франції з коханкою зводить будинок. Вона – турботлива господиня, допомагає з видавничими та фінансовими справами. В сімейне життя Веллса не втручається й легко відпускає до дружини в Лондон. Пише листи до Джейн. Герберта називає чудовим чоловіком і маленьким богом.

Має палкий темперамент і з часом влаштовує коханцю скандали. Інколи провокує на людях. Одного дня з Англії приходить звістка про погіршення здоров'я Джейн. Герберт усе кидає й вирушає додому.

Лікарі повідомляють про запущений рак шлунка. Джейн помирає 6 жовтня 1927‑го. Відспівують у соборі Святого Павла. Веллс бере в настоятеля зразки поминальних проповідей і одну переписує. Сходиться багато людей.

"Це було жахливо, – згадувала Шарлотта, дружина письменника Бернарда Шоу. – Коли орган заграв траурну мелодію, всі встали. Здавалося, простояли багато годин, а орган усе грав. Рвав на шматки наші нерви. Герберт заплакав, як дитина. Священник почав читати проповідь. Це було страшно. Ми немов поринули в море страждання. Коли священник сказав: "Вона ніколи не обурювалася, нікого не засуджувала", – десь узявся порив холодного вітру. Веллс голосно завив. Зрозуміла, як важко буває грішнику".

Деякий час удівець живе у Франції з Одеттою Кен. Та їхні стосунки вже не такі приязні. Жінка шантажем добивається, щоб Герберт переписав на неї будинок. Інакше опублікує їхнє листування. Письменник називає її мерзенною бабою. Кидає і повертається до Лондона.

1933‑го починає жити з 42‑річною Марією Будберґ, яка родом із Полтави. Її перший чоловік загинув під час революції в Російській імперії, другий – зник у Бразилії. Була в цивільному шлюбі з письменником Максимом Горьким. З 1922‑го жила в Європі.

Веллс наполягає, щоб уклала з ним шлюб. Марія відмовляє, але весь час проводить із хворим і самотнім письменником. Захищає від журналістів і заздрісників.

– Як можна любити Герберта – маленького, старого, товстого, нервового, з пронизливим верескливим голосом і курячим сміхом? – спитав її якось кореспондент.

– А ви знаєте? В нього тіло медом пахне, – відповіла Марія Будберґ.

 

"Бідний Герберт! 1930 роки були до нього жорстокі. Він передбачав нацистську загрозу, якої тоді багато хто не бачив. Став пророком і памфлетистом. Його книжок у цьому новому стилі не розкуповували, як романи, написані замолоду й у наступні роки. Він з багатьох поглядів був справжнім провидцем. Але мав особливе вміння гладити кращих друзів проти шерсті", –

Брюс Локкарт (1887–1970), дипломат, розвідник, журналіст

Брав інтерв'ю у Сталіна

1866, 21 вересня – в передмісті Лондона Бромлі в сім'ї власника крамниці народився Герберт Веллс. Був третім сином. Мати в щоденнику записувала: "Малюк неспокійний і настирливий. З жодним із моїх дітей не було так важко".

1884 – після класичної школи Мідгерст і Кінгс-коледжу Лондонського університету стає практикантом у сільській школі. Його учні успішно складають іспити. Герберт отримує винагороду та привертає увагу чиновників міністерства освіти. Пропонують прослухати курс лекцій на біологічному факультеті в Королівському коледжі науки. Перший курс закінчує добре, а на наступних починаються практичні заняття – і його оцінки гіршають. Провалює випускні екзамени.

1889 – працює у школі в Лондоні. Здобуває ступінь бакалавра наук із зоології за програмою зовнішнього навчання Лондонського університету. Стає викладачем Університетського заочного коледжу.

1893 – починає писати есе й новели для Pall Mall Gazette і Pall Mall Budget. Завершує викладати і стає вільним журналістом. Отримує замовлення на серію повістей і романів з науковою тематикою. 1895 року публікує перший роман "Машина часу".

1900 – разом із письменником Бернардом Шоу створює клуб "Взаємодія", що об'єднує "реалістично мислячих" соціалістів, які прагнуть захопити важелі влади. В 1903–1909 роках входить до Товариства Фабіана, яке сповідує ідеї соціалізму. Бере участь у виборчій кампанії до парламенту Вінстона Черчилля. Створює й очолює Королівську асоціацію наукових коледжів.

1922 – на парламентських виборах виставляє свою кандидатуру від Лейбористської партії по виборчому округу Лондонського університету. Програє. Бере участь у створенні Ліги Націй. Писав брошури "Ідея Ліги Націй", "Роздуми про створення всесвітньої організації".

1933 – обирають президентом ПЕН-клубу. Наступного року їде до Москви й бере інтерв'ю в Йосипа Сталіна. Робить висновки, що найближчим часом у СРСР позитивних реформ не буде. Розмову публікує в The New Statesman.

1946, 13 серпня – помирає в Лондоні. За заповітом тіло кремують і попіл розвіюють над Ла-Маншем біля англійського острова Вайт.

×