"Ніхто в Росії не наважиться зробити щось проти волі письменника, яким захоплюються жінки. Насамперед тридцятирічні"

Оноре де Бальзак шукав багату дружину, щоб розплатитися з кредиторами

"Ваша душа прожила століття, але мене запевнили, що ви ще молоді. Хочу познайомитися. Коли читала ваші твори, серце моє тріпотіло. Ви показуєте істинну гідність жінки. Любов – дар небес. Мене захоплює ваша чудова тонкість душі", – такого листа 1832-го отримує французький письменник Оноре де Бальзак. Він відомий романом "Шагренева шкіра". Має багато прихильниць і коханок, але цей лист інтригує його. Підписаний "Чужоземка", на конверті поштовий штемпель Одеси.

Отримує від незнайомої жінки ще два листи. Вона просить дати оголошення "Пан О. Б. отримав листа від Чужоземки" в газеті Le Quotidien – єдиному французькому виданні, дозволеному в Російській імперії. Коли виконує це побажання, вона відкриває своє ім'я – Евеліна Ганська, графиня з Верхівні – тепер село в Ружинському районі на Житомирщині. Її чоловік Вацлав Ганський на 22 роки старший. Від нього народила п'ятеро дітей, але вижила лише донька Анна.

 

Батько Адам Жевуський був дипломатом і листувався з Вольтером. Сестра Кароліна Собанська тримала літературний салон в Одесі, її кохали поети Олександр Пушкін та Адам Міцкевич. Евеліна Ганська теж хоче водитися зі знаменитостями. Та в третьому листі француз зізнається їй у коханні й знайомство переростає в любовну інтригу.

"Я чистий, як дитя. І люблю, як дитя, – пише ­Оноре де Бальзак. – Жінка завжди була для мене мрією. Щоразу я простягав до неї руки, але на мене чекало розчарування".

Листи у Верхівню приходять у двох конвертах. На верхньому зазначається ім'я покоївки графині, щоб приховати листування господині. Подейкують, старий граф про все знає. Але так кохає дружину, що дозволяє пустощі.

34-річний Оноре де Бальзак зустрічається із на два роки молодшою Евеліною Ганською 1833-го у Швейцарії. Графиня їде туди з чоловіком відпочивати. Домовляються, що письменник прийде в умовлене місце з квіткою та книжкою. На побачення вдягає темно-фіолетову оксамитову сукню – це улюблений колір письменника. Перед ним постає вродлива жінка з вишуканими манерами. Бальзак у захваті.

Графиня розчарована. Бачила портрет романіста в його книжках, але в житті він мав гірший вигляд – повнотілий, по-селянськи червонощокий, неохайний, з гривою масного волосся й гнилими зубами. Та, коли починає говорити, вона забуває про всі недоліки. Дозволяє поцілувати себе.

"Я щасливий, безмежно щасливий. Як у мріях, без будь-яких поганих думок, – пише Бальзак сестрі Лорі Сюрвіль. – На жаль, клятий чоловік усі п'ять днів ні на мить не залишав нас. До того ж Невшатель – містечко, де жінка, а тим паче знатна чужоземка, не може й кроку ступити непомітно. Я почувався, як у горнилі. Ненави­джу перешкоди. Але головне – що нам 27 років (насправді графині 32. – Країна), ми напрочуд вродливі, у нас чудове чорне волосся, ніжна шовкова шкіра, яка буває у брюнеток, маленька ручка, створена для любові. У нас ще зовсім юне, наївне сердечко. І ми настільки необачні, що можемо кинутися на шию милого при сторонніх. Я вже не кажу тобі про колосальні багатства. Яке вони мають значення, коли їхня власниця – справжній шедевр краси".

Бальзак лукавить. Статки для нього важливі, звик брати гроші в жінок. Багатство графині Ганської – 21 тис. га землі, 3 тисячі кріпаків, 300 слуг у маєтку, оранжерея, каплиця, мисливський павільйон, парк – цікаве йому не менше за власницю. Давно мріяв про багату дружину-аристократку, яка врятувала б його від кредиторів. Обмінюються любовними листами й кілька разів зустрічаються за кордоном. Домовляються чекати на смерть графа, щоб одружитися. Коли ж Евеліна Ганська ховає чоловіка, то оформляти шлюб із французом не поспішає. Їй насамперед потрібна увага відомого прихильника та спільні подорожі Францією, Італією та Німеччиною.

Бальзак присягається власниці Верхівні в коханні, але зраджує з графинею Сарою Вісконті. Та народжує від нього сина. Коли про це дізнається Ганська, пише обурений лист. Письменник відповідає, що це плітки.

Після наступної зустрічі Ганська вагітніє. Бальзак очікує сина, хоче назвати Віктор Оноре, на честь друга Віктора Гюго. Але Евеліна передчасно народжує мертву дівчинку.

1847-го запрошує коханця до Верхівні. Він так поспішає, що на 10 днів випереджає листа про свій приїзд.

"Україна починається в Бердичеві. Порівняно з нею все бачене до цього – ніщо. Переді мною простягалася пустеля, царство хлібів, – пише у нотатках, які називав "Листи про Київ". – Тутешні ґрунти – український чорнозем, шар чорної та жирної землі. Такі поля ніколи не удобрюють, а сіють на них тільки зернові. Видовище це мене приголом­шило. Я поринув у глибокий сон, а о пів на шосту був розбуджений криком. Переді мною на пагорбі посеред долини височів у золотистих променях призахідного сонця замок на кшталт Лувра або грецького храму!"

У будинку на 30 кімнат Бальзаку відводять три – під салон, кабінет і спальню. Палац опалюють грубками на соломі. Уранці до покоїв письменника з'являється слуга Хома, щоб розпалити їх. Кланяється в ноги, що бентежить не звиклого до розкошів француза.

 

"Бальзак уперше в житті опинився в палаці з численною челяддю, про яку мріяв із дитинства", – писав у дослідженні пізніше біограф Андре Моруа.

Якщо в Парижі мусив писати на колінах на кухні, то у Верхівні отримує ідеальні умови. Створює романи "Мачуха", "Зворотний бік сучасної історії", "Дрібні буржуа", "Театр такий, яким він є", "Жіночий характер", "Петро І та Катерина", "Людська комедія".

"Я марив Верхівнею. Навіть бачу найменші домашні дрібнички. В уяві я відкриваю шафку з цукерками, що стоїть біля підвіконня у твоїй спальні, – пише графині з Парижа. – Перераховую крапельки воску на оксамитовій скатерці столу, за яким ми грали в шахи. Присягаюся честю, любов'ю до тебе – я живу там".

"Я прямую в Росію в пошуках шматка хліба й спокою. Росія тепер моя кохана, а Франція – законна дружина, – пише Оноре де Бальзак 1848-го Пітеру Геккелю, начальнику Радзивилівського митного округу, з яким познайомився під час першої мандрівки. – За прикладом багатьох чоловіків я частіше буватиму в коханої, ніж у дружини".

Перед тим Евеліна Ганська дає згоду на шлюб. Для цього потрібен дозвіл імператора Миколи І. Бальзак звертається у Санкт-Петербург до міністра освіти Сергія Уварова: "Незабаром вже 16 літ, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку. Особа ця є російською підданою, і повна її відданість не підлягає сумніву. Високі якості її належно поціновані. Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди августійшого повелителя, тому удостоїла мене права просити про цю згоду".

Той відписує, що "ніхто в Росії не наважиться зробити щось проти волі письменника, яким захоплюються всі жінки. Насамперед 30-річні, які становлять переважну більшість".

Минає рік, другий. Але офіційний дозвіл не приходить. Евеліна Ганська дає письменнику 100 тисяч франків, закутує в лисячу шубу й відправляє в Париж, щоб купив будинок.

Він повертається слабкий і безпорадний. Графиня пише доньці: "Більбоке доїхав у такому жахливому стані, в якому ти ніколи його не бачила. Він нічого не бачить, не може ходити, раз у раз непритомніє".

Сімейний лікар повідомляє, що гість безнадійний – гіпертрофія серця. Протягом місяця письменник не виходить зі спальні. Не може підняти руку, починається задуха і кашель. Евеліна стає доглядальницею. Оноре цінує її самопожертву.

Нарешті приходить дозвіл від імператора. Попри стан коханого 2 березня 1850-го у Бердичівському костьолі Святої Варвари графиня Евеліна Ганська стає мадам де Бальзак. У свідоцтві про шлюб зазначено, що "вінчається юнак, віком 51 рік".

– Ура! Я зробив те, чого не зміг Бонапарт! У твоїй особі я підкорив Росію, – заявляє після церемонії Оноре де Бальзак.

У щоденнику пише: "Союз цей, думається мені, – нагорода, послана Богом за мінливості долі, за роки праці, за подолані труднощі. Я не знав ані щасливої юності, ані квітучої весни, але тепер у мене будуть сонячне літо й тепла осінь".

Попри весняне бездоріжжя наречені вирушають до Франції. Бальзак слабкий, йому важко даються 20 сходинок будинку. Ночами не спить через напади ядухи.

П'ять місяців Евеліна Ганська доглядає його. Cтавить п'явки й говорить про майбутні романи. Записує надиктовані листи. Сестра письменника повідомляла матері: "Вона поводиться героїчно".

18 серпня 1850-го Оноре де Бальзак помирає від гангрени, що розвинулася внаслідок травми. Евеліна Ганська, за заповітом, стає єдиною спадкоємицею. Але в чоловіка немає статків, лише борги. Радять відмовитися від спадщини, але вона з усіма розраховується. Бере на себе утримання свекрухи.

Оноре де Бальзака графиня переживає на 32 роки. За заповітом, її ховають біля нього на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.

444 листи за 16 років написав Оноре де Бальзак графині Евеліні Ганській. Спершу про кохання, мрію присвятити їй життя. Із часом тон листування змінюється – більше стає закликів до економності й порад щодо управління маєтком

77 способів приготування хліба записав Оноре де Бальзак в Україні, "у цьому раю земному", протягом 1847–1850 років

Хотів організувати добування срібла

1799, 20 травня – в місті Тур у Франції народився Оноре де Бальзак. Дід його був селянином. Батько заробляв на перепродажі конфіскованих дворянських земель. Незаконно переписав прізвище з "Бальса" на "Бальзак", додавши шляхетну частку "де". Батьки віддали первістка в село до годувальниці. Коли підріс, влаштували в училище.

1814 – Оноре забирають у Париж. Відвідує лекції в Сорбонні. Батьки сподіваються, що стане юристом. Працює писарем у конторі адвоката. Склавши іспити на бакалавра права, кидає навчання й роботу. Хоче бути письменником. Батьки погоджуються давати йому гроші два роки. Винаймають кімнатку на горищі в бідному кварталі.

1821 – береться за трагедію у віршах "Кромвель", але не закінчує. Переключається на дамські романи та жахи. Вони ні успіху, ні заробітків не приносять. Повертається в батьківський дім. Береться створити видавництво, але без­успішно. Їде в Сардинію, щоб організувати видобуток срібла. Цей задум провалюється, Оноре де Бальзак наживає борги. Пише повісті, брошури, співпрацює з журналами "Карикатура" й "Силует".

1829 – публікує роман "Останній Шуань, або Бретань 1800-го". Набуває популярності. ­1831-го "Шагренева шкіра" стає літературною подією року. Починає працювати над "Людською ­комедією". 1845-го нагороджують орденом Почесного легіону.

1847 – відвідує Київ. У листі до сестри Лори де Сюрвіль пише: "Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церков, з багатствами Лаври та Святої Софії". Зупиняється в будинку польських магнатів Ганських на Печерську.

1850, 18 серпня – помирає в Парижі від гангрени, що розвинулася після поранення ноги об куточок ліжка. Під час похорону труну несуть письменники Александр Дюма і Вік­тор Гюго. Останній біля могили каже: "Всі його книжки утворюють одну живу, блискучу, глибоку, де живе й рухається страшна, жахлива й разом із тим реальна наша сучасність".

1959 – у Верхівні Ружинського району на Житомирщині створили кімнату-музей Оноре де Бальзака. Обладнали її в палаці, де письменника в 1847–1850 ро­ках приймала графиня Евеліна Ганська. Останні господарі маєтку ви­їхали до Польщі. Майно розікрали, а в будівлі ­1932-го відкрили агрошколу. Нині – філія Житомирського агротехнічного коледжу. У кількох кімнатах діє музей.

×