"На довгий час втратили державність, але охочих відновлювати її  не бракувало навіть через століття"

Історія всіх формувань Збройних сил України починається з 6 грудня 1991 року

Нинішніх військових важко уявити без відзнак і нагород. Коли почали використовувати знаки розрізнення і чим відрізнялися від сучасних?

– У армії Давнього Риму були відзнаки у вигляді металевих пластин, які називали фалерами. Давали за участь у штурмах фортець і морських битвах, чіпляли на обладунки. Від них походить наука про нагороди – фалеристика.

На наших теренах відомо про прапори і стяги періоду Русі. Походження слова "стяг" пов'язують із часами, коли військо уособлювало зграю хижаків. У бік ворога жбурляли стегно дичини, й вояки кидалися на нього. Збереглися описи давньоруських стягів, вони є на печатках.

 

У ХІІ–ХІІІ століттях воїни почали носити відзнаки, пов'язані з їхніми родами й територіями. Козаки мали прапори, створені самотужки та жалувані союзниками. Коли йшли з кимось у похід, то отримували від нього прапор. Це був один з елементів укладення угод.

Ми почали використовувати частину з тогочасних символів. 30-й бригаді надали ім'я Костянтина Острозького, некоронованого короля України-Руси. Він переміг московське військо в битві під Оршею 1514-го. У символіці бригади присутній гербовий знак Острозьких і титул Dei gratia – "Волею Божою". Так само взяли герб Івана Виговського – для 58-ї бригади, Івана Мазепи – для 54-ї. Цим ми підкреслюємо факт спадковості справи оборони української землі.

Перша уніформована армія з'явилася під час громадянської війни в Англії у середині XVII століття. Вояки отримали однакові червоні куртки. У війську Речі Посполитої стали використовувати однострій для піхотних або драгунських формацій.

Знаки розрізнення подібні до нинішніх з'явилися під час і після Першої світової війни. Армія Української Народної Республіки першою у Східній Європі прийняла мундир британського типу. Військо Великої Британії було передове. Ще під час англо-бурської війни в Південній Африці на зламі ХІХ і ХХ століть зрозуміли, що їхні воїни в червоних мундирах – це насамперед добра мішень для ворога. Почали шити з тканини менш помітних кольорів. Так з'явилися тютюново-зеленкуватий колір – хакі – та польові мундири з накладними кишенями, названі на честь генерала Френча. Це сформувало мілітарний стиль європейських армій, актуальний досі.

Інші армії довго перебували в парадигмі ХІХ століття. Французький парламент 1913-го відмовився замінити червоні штани в мундирі своїх вояків. Зробити це змусили тільки великі втрати на початку Першої світової війни.

Інтенданти українських армій, які формувалися під час Української революції, запозичили саме британський варіант уніформи. Вважали його найбільш оптимальним.

Ви входите до робочої групи, яка займається оновленням сенсів сучасної армії. З чого почалася ця робота?

– 2014-го справи армії стали на порядку денному суспільства. Тоді я зрозумів, що символіка наших Збройних сил у жалюгідному стані. Почали виникати волонтерські групи, які потім об'єднались у рух "Нове військо". Головним його ідеологом був журналіст Віталій Гайдукевич. Долучилися історики, художники, знавці символіки.

Сформулювали ідеологію перетворень. Військо повинно було нести в символіці, знаках розрізнення й нагородах українську традицію. З іншого боку, це все мало узго­джуватися зі стандартами НАТО. Щоб наші військові не видавалися пострадянськими.

Усе, що вигадували і створювали, погоджували з військовими. Здебільшого все добре сприймали. Мабуть, через правильний ідеологічний посил.

 

Ми використали давню символіку – починаючи з часів Русі. Чого варта тільки розробка для Сил спеціальних операцій. Там вовкулака – основний символ – і двозуб князя Святослава Хороброго Х століття. Цим підкреслюємо тисячолітню історію розвитку Збройних сил України.

Багато корисного взяли з періоду Української революції 1917–1921 років. Використовували здобутки Центральної Ради, Директорії УНР, Української держави, Галицької армії.

Буває, історики засуджують українських політиків, які недооцінювали значення війська під час Української революції. Та символом сучасних збройних сил став саме нарукавний тризуб того періоду. Які ще напрацювання сторічної давнини варті уваги?

– Нарукавний тризуб почали використовувати в Армії УНР улітку 1919-го. Його ще називали спрощеним. З'явився, виходячи з тодішніх мінімальних можливостей. Вручну вирізали із сукна й нашивали на одяг. Усе прагматично.

З допомогою різних кольорів позначали різні роди військ: загальновійськовий – золотий, піхотний – синій, артилерійський – червоний, інженерний – чорний. Ми помістили їх на геральдичні щити й перенесли уніформологічні надбання сторічної давнини в сучасність. Наказами міністра оборони 2017-го та 2020 року їх увели в дію.

Нині цей знак називають військовим тризубом. Він став брендом Збройних сил України. Поєднує глибину й лаконічність, створює цілісний образ.

Маємо надбання гетьманату Скоропадського 1918-го. Тоді з'явилася українська кругла кокарда з тризубом. Її використовували навіть після зміни влади всі наступні формації українського війська, до 1921 року.

Парадні та повсякденні погони нинішні зроблені за зразком, що його запровадили за гетьмана замість революційних знаків розрізнення на комірах. На погони наносили ромбоподібні зорі. Їх теж узяли для нинішньої армії.

Використали ми й напрацювання Галицької армії, сформованої в Західноукраїнській Народній Республіці. Це зубчатка генералів, що ставиться в петлиці. На Галичині також діяли Українські січові стрільці. Від них ми запозичили основний польовий кашкет – мазепинку. Узяли і їхній крій кітеля класичного френчу, але з українськими особливостями. Від 1917 року в них був трапецієподібний крій кишень, і ми їх нині використовуємо. Хоча понад 100 років минуло, та вигляд воно має сучасний.

Тоді українці були у складних умовах. Унаслідок сотень років поневолення імперіями в основної маси людей самостійність України не вкладалася в головах. Постійно існувала загроза ззовні та були внутрішні чвари. За рахунок чого створили таку потужну ідеологічну базу для військових?

– Військова символіка вільна від політичних розкладів. Роботу з армією вели послідовно. Понад усе намагалися показати, що це українська армія, а не російська. Перші відзнаки 1917 року – синьо-жовті стрічки, нашиті на кашкети під кокарду. Нині ця традиція проявляється в українському прапорі на рукавах будь-якого однострою.

Появі символіки завдячуємо блискучим художникам. Серед них – Георгій Нарбут і Василь Кричевський. Діяли талановиті інтенданти, люди, які формували сенси. Хоча на довгий час втратили державність, але охочих відновлювати її не бракувало навіть через століття. Мали для цього підґрунтя.

Атрибути революційного часу створювали різні проукраїнські сили. Інколи вони ворогували між собою. Та ми брали їхні символи, попри ці протистояння. Таким чином примирювали їх.

 

Після двох світових воєн багато представників українських військових формувань опинилося в еміграції. Там жили активним громадським життям, проводили зібрання, видавали пресу, розробляли нагороди. Що з їхніх здобутків використовували?

– У символіці Міністерства у справах ветеранів України використовуємо український Комбатантський хрест, заснований емігрантськими організаціями 1940 року.

У нагородах головнокомандувача запозичено дизайн деяких відзнак українських емігрантських утворень. Нагороди, що їх розробляв повстанський художник Ніл Хасевич, послужили першоосновою зовнішнього вигляду нових відзнак головнокомандувача ЗСУ, якими нагороджують нинішніх військових.

Які завдання покладаєте на нові сенси української армії?

– Ми ведемо війну за сенси. Ворог намагається стверджувати, що нас немає. Головна його мета: довести, що українці – це вигадка. Щоб подолати ворожі міфи, слід розкрити власні основи існування, показати історичний розвиток нації та її армії.

Для воїна це велика мотивація. Він не прийшов невідомо звідки, бо отримав наказ. Український військовий – продовжувач справи предків.

Створена система однострою, символіки, геральдики, прапорництва подібна до конструктора, має можливість безкінечного вдосконалення. Можна миттєво реагувати на зміни у структурі Збройних сил України, появу нових частин без порушення загальних принципів.

Військовослужбовці на правому рукаві носять нарукавний знак приналежності до виду Збройних сил, на лівому – знак військової частини. Більшість із них відповідає єдиним вимогам.

За вісім років наші Збройні сили віддалилися від попереднього стану на цілу галактику.

Якби не почалася війна 2014-го, то чи були шанси розпочати зміни в армії?

– Я входив у робочу групу з оновлення одностроїв і символіки армії з 1992 року. Та виготовлені тоді ескізи і пропозиції залишилися на папері.

Якби не Майдан і війна, що почалася 2014 року, все залишалося б досі радянським. Росія мала всі шанси поступово поглинути Україну.

Що насамперед берете за основу, коли розробляєте чи оновлюєте символи формувань?

– Важлива історія військової частини. Деякі відзначали по 70 років. Та 2016-го з'явився наказ, що Збройні сили України сформовані після 6 грудня 1991-го. Відповідно історія всіх частин починається з цієї дати. Радянських часів не враховують.

Розглядаємо пункт дислокації. Можливо, там присутня якась символіка. Важливий фактор роду військ чи виду Збройних сил. На основі цього визначаємо колір і ключові символи. Далі шукаємо додаткові сенси.

Художники-волонтери створюють пропозиції. Із них обираємо найкращі. Історики поправляють неточності. Потім готовий варіант узгоджуємо з військовою частиною.

Є винятки, коли не вдається переконати. От не може 503-й батальйон морської піхоти жити без борсука. Хоча це нікуди не вписується, морпіхи мають зовсім іншу символіку. Ми пішли їм назустріч, і так символ став офіційним знаком. Хоча це неправильно, але ми з повагою ставимося до таких особливостей.

 

Мабуть, легше працювати з частинами, які виникли після 2014 року?

– Ні, бо створені з добровольчих батальйонів. Вони теж встигли придумати й обкатати символіку. Добре за неї тримаються. З тими символами багато пройшли, тому важко розлучатися.

Ми делікатно ставимося до таких формувань. Пояснюємо все й намагаємося достукатися до свідомості.

Крім прапорів частин, з'явилися мотиваційні стяги. Чим вони відрізняються?

– Бойовий прапор частини не можна вивозити за межі розташування. Мотиваційний прапор вільний для використання будь-де. Його завдання піднімати бойовий дух і зближувати колектив. З ним можна проводити важливі ритуали поза межами військової частини.

Часто можна почути, що українці більше приділяють уваги сумним подіям історії, мало – перемогам. Чи погоджуєтеся з цим і чи справді це шкодить нам?

– Українці щирі та правдиві. Якщо є натяк на поразку, то вони її так і сприймають. Кацапи поразки перетворюють на перемоги. Про розгром Наполеона під Москвою 1812-го вони подали, як про перемогу. В цьому переконана більшість їхнього суспільства.

Українцям дещо бракує трактування своїх невдалих дій як переможних. Яскравий приклад – бій під Крутами 1918 року. За попередньою версією, 5 тисяч п'яних більшовиків зарізали 300 нещасних студентів. Насправді хід і результати бою зовсім інші, жертви не були марні.

Крім студентів, брали участь бійці юнацької школи, професійні воїни, які пройшли Першу світову війну. Вони завдали ворогові важких втрат. Трагедія студентського куреня не повинна затьмарити факт, що завдяки Крутам українські дипломати підписали Берестейську мирну угоду. Україну визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина й Болгарія.

Маємо багато таких подій, які подають неправильно. Перемоги потрібно пропагувати активніше. Ідеологічна машина держави не працює над цим. Дій волонтерів замало. Потрібні фільми, книжки, програми.

У Росії щойно 260 мільйонів рублів виділили лише на комп'ютерну гру про смутні часи початку XVII століття, де головними ворогами московитів виступають поляки та наші козаки. Кремль сотнями таких проєктів обробляє мізки людям.

Які завдання в роботі із сенсами та символікою армії вважаєте першочерговими?

– Робота волонтерів нашого об'єднання триває. Ми визнані як експертна група при Центральному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Взаємодіємо з військовими частинами і швидко досягаємо результату.

Іще потрібно узаконити мотиваційні прапори. Вони вже є, і їм треба дати можливість жити.

Слід вести пропагандистську й контрпропагандистську роботу у військах. Ворог максимально використовує свої ідеологічні ресурси для деморалізації наших воїнів, поширює ідеї "русского мира". Ми можемо їм протистояти силою символів, візуальним рядом. У цьому ми вбачаємо свою місію.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×