"Можуть їдким гумором і сатирою направляти загал у правдивому напрямку"

Вояки Української повстанської армії висміювали в карикатурах Гітлера і Сталіна

"Корисним способом політичної пропаганди є гумористична преса, бо батіг сатири має великий вплив. Гумористичною пропагандою висміюємо супротивника, показуємо слабкі місця свої та чужі", – йшлося у вказівках проводу Організації українських націоналістів 1944 року.

Сміх і жарти завжди були могутньою зброєю в боротьбі з ворогом. Вони, як ненависть і лють, стають природною реакцією на загрозу життю. Виникають як реакція на зло і погіршення умов життя. Під час воєн, епідемій і катастроф допомагають долати негатив і напруження. За прадавніми віруваннями, сміх і веселощі захищають від злих сил, сприяють відродженню життя.

 

В архаїчних культурах сміх сприймали як оберіг від смерті, бо сміятися може тільки жива людина. У княжу добу на Русі після поховання небіжчика влаштовували "веселу тризну". Ритуальна боротьба, ігри та голосний сміх символізували перемогу життя над смертю.

В українців Карпат до середини ХХ століття були поширені "ігри при мерцю". У хаті поруч із небіжчиком влаштовувалися забави, еротичні жартування в супроводі реготу. Такою демонстрацією життєлюбства намагалися вбезпечити себе й громаду від смерті.

Жартівливим ставленням до смертельної небезпеки славилися козаки. За легендою, у Стамбулі підвішений за ребро на гак козацький ватажок Байда жартував і висміював султана, його дочку й турецьке військо.

Жарти супроводжували козаків під час битв. Насмішкувата манера спілкування була частиною культури запорожців. Так воїнам прищеплювалася психічна стійкість, необхідна для виживання у складних умовах.

"Тут було своєрідне молодецтво й особливий, епікурейський погляд на життя людини, котра даремно обтяжує себе працею і турботами, не розуміє справжнього сенсу – існувати для веселощів і радості", – писав про Запорозьку Січ історик Дмитро Яворницький.

Після фізичної та моральної підготовки козакам давали ім'я-прізвисько, часто жартівливе: Задерихвіст, Замрикоза, Крутихвіст, Лантух, Кукурика, Неїжборщ, Незовибатько, Недайкаша, Отченашко, Підкуймуха, Печиборщ, Побігайло, Пробачай, Скачистрибайло, Циподрига. Носили їх із гордістю, без образ.

Прикладом козацького гумору є "Лист запорозьких козаків турецькому султану". Найдавніший зразок листа датується 24 серпня 1683 року. Історик Тарас Чухліб знайшов його у відділі рукописів Польської академії наук у Кракові. Написаний султану Мехмеду ІV у відповідь на пропозицію здатися.

"Ти, султан, чорт турецький і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар, – зверталися до володаря Османської імперії. – Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб'єш. Чорт висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося. Землею і водою будемо битися з тобою, распроїб твою мать. Вавилонський ти кухар, Македонський колесник, Єрусалимський броварник, Александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, Вірменська свиня, Татарський сагайдак, Каменецький кат, всього світу блазень, самого гаспида внук і нашого х*я крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, мать твою в'їб. Отак тобі запорожці висказали, плюгавче. Не будеш ти і свиней християнських пасти. Тепер кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць на небі, рік у книзі, а день у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!"

Сміх підсилює внутрішню енергію розкутості та свободи. Допомагає згуртуватись у потужну силу. Жартують козаки й над собою. Розповідають анекдот такий: "Бабка біля колодязя бачить, як старий козак чіпляє відро з водою на прутня, намагається нести.

 

– Сусіде, ви зовсім із розуму вижили? – питає діда.

– Старий я став, матінко, руки в мене не тримають, – чує у відповідь".

Під час Першої світової війни Українські січові стрільці в перервах між боями власноруч видають гумористичні журнали "Самопал", "Український самохотник", "Бомба". Малюють вручну, тиражують на гектографі. Налагодження видавничої діяльності в польових умовах – унікальне на той час явище. Нічого подібного немає в жодному військовому формуванні Європи.

"Не треба думати, що гумористичні видання тільки для того появляються, щоб розбудити веселість у приспаних, зниділих думках стрільців, i що в них вміщуються нічого не варті жарти, які по хвилевім перечитуванні та сміху перестають бути цінними. Так не є! – обґрунтовував потребу в гумористичних публікаціях письменник Андрій Баб'юк. – Гумористичні й сатиричні видання можуть їдким гумором направляти загал у правдивому напрямку. Найдете в них цікаві нотатки з нашої політики, гірку іронію її. Найдете в них болючу та правдиву сатиру із сучасного нашого життя".

На сторінках журналів висміюють пригоди недолугого стрільця Новіни, його пихатість, погорджування шляхетським походженням, непристосованість до життя в польових умовах. Популярним персонажем стрілецьких гумористичних видань стає сотник Іван Цяпка – оптиміст і дотепник, улюблений герой стрілецьких анекдотів.

"Одного разу зайшла розмова про предків, – йшлося в одному з них. – Хтось із присутніх запитав Цяпку:

– Чи з ваших предків хто відзначився?

– О, так! – відповів Цяпка. – Один був навіть адміралом.

– Як називався?

– Ной!"

Жарти доповнюють карикатурами. Художник Осип Курилас дає сатиричну оцінку репутації стрільців, їх діяльності, розумових i моральних якостей. Викриває недоліки. Показує нерішучість командування, побут стрільців у складних умовах, проблеми су­спільно-політичного життя Австро-Угорської імперії.

Під час Другої світової війни радянське керівни­цтво активно використовує сатиру як зброю проти ворога. Для цього звільняють із виправного табору засудженого за сфабрикованими звинуваченнями й популярного в народі письменника Остапа Вишню. Його гумореска "Зенітка" стає хітом на всіх українських фронтах радянської армії. Поширюється для підняття бойового духу солдатів.

 

Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія теж використовували у своїй боротьбі сатиру – висміювали Гітлера, Сталіна й порядки, які ті запроваджували на окупованих землях. Такі матеріали поширювали серед людей у формі плакатів і листівок.

У лютому 1943 року починають випускати гумористично-сатиричну газету "На злобу дня". На її сторінках розміщують анекдоти, коломийки, вірші та пісні-пародії. Вершиною повстанської сатири стає журнал "Український перець", який виходить раз на рік із підпільної друкарні "Смерть гітлерівсько-сталінським катам".

"Довго я міркував, – писали видавці в декларації "Українського перцю", – як врятувати нашу славну Вітчизну Україну від вовчої пащеки гітлерівських голопузих і ненажерливих волоцюг і сталінських задрипаних і борубуляхами брехні обвішаних скажених псюг. Думав я довго, але діятиму швидко, бо дивитися на безпорадність наших Тюхтіїв врешті-решт стало бридко".

За наповнення журналу відповідає художник-графік Ніл Хасевич. Малюнки й карикатури перед оприлюдненням затверджують провідники.

"Їде Сталін на свині, Гітлер на собаці, а Бандера на коні – всіх їх має в ср*ці!" – підписують одну з карикатур.

1945-го енкаведисти на Галичині арештовують членкиню УПА Марію Савчин. Під час обшуку знаходять примірник "Українського перцю". Офіцер бачить на обкладинці карикатуру на Сталіна й разом із солдатами береться читати журнал. Захоплюється так, що жінка тікає з хати й рятується.

 

Меми викривають недолугу пропаганду ворога

Висміювання ворога допомагає зберігати людяність, виживати й перемагати. Стабілізувати емоції можна смішним і веселим, гумористичним і комічним. Нинішня сатирично-гумористична творчість на воєнну тематику особлива тим, що до неї долучається широка аудиторія в соцмережах.

Поряд із сатиричними текстами блогерів, малюнками професійних карикатуристів велику популярність мають меми – короткі афористичні вислови, цитати, гасла, крилаті вислови. Їх поєднують із малюнками, фотографіями, творами мистецтва, стоп-кадрами з фільмів.

Мережевими мемами стають злободенні події, популярні персонажі, влучні вислови з життя. Спостерігається й зворотний процес: з інтернету вдалі й популярні меми перекочовують до реального життя. Стають частиною реклами, назв товарів, страв, напоїв, їх наносять на предмети.

Прикладом надзвичайного впливу мемів стала фраза, яку сказав український прикордонник Роман Грибов на острові Зміїний у Чорному морі 24 лютого 2022 року. На пропозицію капітана російського корабля здатися він відповів: "Русский военный корабль, иди нах*й". Меми про "рускій корабль" миттєво заполонили інтернет. Вислів вояка певний час був гаслом 5 каналу, його стали наносити на футболки, наліпки, банери.

Характерні риси сучасних жартів – інтер­активність, здатність миттєво розповсюджуватися завдяки соцмережам. Повідомлення про перелітних птахів, які потрапили до сопла російського літака – й він розбився, породило серію мемів про "бойових гусей". Ідея поширилася на зображення інших тварин, які нібито допомагають Збройним силам України.

Мемом стало херсонське село Чорнобаївка. На аеродромі поряд із ним ворог безрезультатно й із великими втратами понад 10 разів намагався розмістити техніку. Користувачі мережі почали створювати власні гумористичні ролики й мультики, значно розширивши жанрову палітру.

Темами мемів стала недолуга пропаганда ворога. Виникла серія сатиричних публікацій на тему заражених вірусами птахів, які розповсюджують хвороби серед росіян. З'явилися жарти про вишкіл птахів, котів, мишей, тарганів.

Українці творчо висміюють та знецінюють ворога, викриваючи промахи ворожої пропаганди. Звернення путінського воєначальника Рамзана Кадирова до лідера ОУН Степана Бандери (1909–1959) як до живого політичного діяча стало тригером численних мемів, карикатур, мультиплікацій і роликів. Крім Кадирова, найчастіше висміювали російського президента Путіна та міністра закордонних справ Лаврова.

На героїв мемів перетворюють і українців – Степана Бандеру, бабу Надю із села Мигалки, фермерів, які тракторами прибирають ворожу техніку. Найулюбленішими персонажами стають українські воїни. Часто їх зображають у мемах із собаками чи котами. Любов до тварин і здатність до гумору – це ознака збереження людяності у важких умовах. Це те, що на метафізичному рівні захищає від зла і смерті.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×