– Як реагувала публіка? – нібито запитав перед смертю 51-річний французький драматург Мольєр.
Його справжнє ім'я – Жан Батист Поклен. Псевдонім узяв, аби не ганьбити батька – королівського мебляра та шпалерника. 17 лютого 1673 року Мольєр грав роль Аргана у своєму спектаклі "Удаваний хворий". Раптово відчув біль коло серця.
Актора відвезли додому, де за кілька годин він помер, відхаркуючи кров. Мольєр не встиг висповідатися – двоє священиків відмовилися прийти до комедіанта, а третій спізнився. За тодішніми звичаями, актори конче мусили покаятися перед смертю: церква вважала їхню професію гріховною. Що було казати про Мольєра, який багато сала залив за шкуру священнослужителям, висміюючи у комедіях. Після появи "Тартюфа" архієпископ Паризький називав її автора демоном і пропонував спалити його разом із цим твором. Тепер же він заборонив ховати грішника за християнським обрядом. Дружина Мольєра звернулася з проханням про допомогу до короля Людовика XIV. Той був давнім поціновувачем таланту Поклена. Архієпископа викликали до Версаля.
– Закон забороняє ховати його на освяченій землі, – пояснив той.
– А якої глибини сягає освячена земля? – запитав король.
– На 4 фути, ваша величносте, – тобто 1,2 метра.
– Тоді дозвольте поховати його на глибині 5 футів, але зробіть це без скандалу й зайвого галасу.
Церемонія прощання відбулася вночі у тиші, без відспівування. Загорнуте в театральні шпалери тіло поховали на ділянці кладовища, де хоронили самогубців і нехрещених немовлят. 1817-го останки Мольєра перепоховали на паризькому кладовищі Пер-Лашез, поряд із поетом Жаном Лафонтеном.
Французькі кораблі обстріляли Нову Москву
17 лютого 1889 року французький флот знищив першу й останню російську колонію в Африці – Нову Москву. Вона була розташована на сході материка, у районі сучасного Джибуті. Проіснувала три тижні. Зі 150 поселенців до Росії живими повернулися 144.
Авантюру організував "коренастый, мордастый и рыжебородый атаман вольных казаков" Микола Іванович Ашинов – міщанин із Царицина, нинішній Волгоград. Замолоду він не довчився у гімназії через неуспішність і постійні бійки. У 30 років продав батьківську землю й подався в мандри країнами Близького Сходу. Звідти повертається із задумом створити російську заморську колонію. На батьківщині видає себе за отамана "вільних козаків". Потрапляє на шпальти газет із розповідями про те, що нібито зустрічався з негусом Абіссинії – ефіопським імператором. "Отаман" пропонує приєднати до Росії православну Ефіопію – єдину тоді незалежну африканську країну. Просить 5 тис. руб. і кілька тисяч гвинтівок.
Звістка про Ашинова зацікавлює Олександра III. Цар зважується таємно сприяти експедиції. "Те, що Ашинов шахрай, багато хто знає, але чому б не скористатися [потім] берегом Червоного моря", – пристає він на пораду одного високопосадовця. На вулицях Києва та Одеси з'являються оголошення. Потенційних учасників мандрівки приманюють "багатствами Сходу". Зголошуються півтори сотні осіб, деякі із сім'ями. Переважно студенти, шкільні вчителі, а також дрібні злочинці – так звані "босяки". "Ця експедиція паплюжить і ганьбить нашу гідність, – писав сучасник. – Уся команда складається з якихось волоцюг і п'яниць, які вчиняють галас уночі. Вдень і пізно ввечері вся компанія бродить вулицями у жахливих костюмах, притому брудних і рваних... Кричать і горлають пісні вдень і вночі".
Поселенці висадилися з корабля біля занедбаної приморської фортеці Сагалло.
– Торжественно объявляю о присоединении сего края к России, – виголосив Ашинов на даху казарми. І додав: – 50 верст по берегу и 100 вглубь – русская земля.
Колонію назвав Новою Москвою. За фортечними стінами прибульці посадили близько сотні вишневих та апельсинових дерев, а також 15 тис. саджанців винограду. Але французи із сусідньої колонії Сомалі вважали Сагалло своєю зоною впливу. У гавань прибули чотири бойові кораблі. До колоністів подався посильний з листом. Там був ультиматум: очистити фортецю й забиратися геть. Ашинов не знав французької, тому привітав гостя як посланця дружньої до Російської імперії країни. На кораблях натомість вирішили, що росіяни відкинули ультиматум – і відкрили вогонь по колонії. Новомосковці не одразу збагнули, що почався артобстріл.
– Мы думали, то поздравительный салют, – згадував свідок.
За 15 хв. розірвало шістьох людей, а 22 тяжко поранило. "Отаман вільних козаків" підняв над фортецею свою білу сорочку. Його разом із командою відправили до Росії. Він і далі засипав царя листами. Той наклав на них резолюцію червоним олівцем: "Записки сумасшедшего".
11 лютого 1916-го у Нью-Йорку за лекцію про контрацептиви заарештували анархістку й феміністку 46-річну Емму Ґольдман. Звинуватили в порушенні закону про дотримання пристойності. Він забороняв пересилати поштою "неетичні матеріали", а в безкоштовних брошурах Ґольдман були зображення статевих органів. Доніс поштовий інспектор – аналог цензора у США. Із в'язниці Емма вийшла за 14 місяців. На знімку, зробленому між 1917-м і 1919 роками, вона з одним із лідерів міжнародного анархістського руху Александром Беркманом
12 лютого 1918 року Мала рада Української Народної Республіки ухвалила рішення про перехід України на григоріанський календар. Після 15 лютого одразу настало 1 березня.
14 лютого 1883-го у 64-річного Карла Маркса виявили запалення бронхів. Останні кілька тижнів життя економіст та філософ відмовлявся від їжі через сильний біль у горлі. Випивав літр молока на день. Рівно за три місяці – 14 травня 1883-го – Маркс помре. "Він худнув на очах, мало не з кожним днем... Одного разу між другою і третьою годинами – це був зручний для нього час відвідувань – я побачив усіх його домашніх у сльозах: йому погано, мабуть, настає кінець. Мені розповіли, що того ранку він із апетитом пив вино і молоко… Коли ми увійшли, він уже спав, але спав вічним сном", – згадував його друг Фрідріх Енгельс.
"Благослови тебе Господь!" – мали казати християни у відповідь на чхання, приписував декрет Папи Римського Григорія I від 16 лютого 600 року. Документ пов'язаний із епідемією – чуми або холери, яка спустошувала Італію "наче вогонь у полі". Чхання й кашель були першими ознаками хвороби.
"Я вбиватиму кожного президента!" –
встиг сказати перед арештом безробітний анархіст Джузеппе Зінґара, який 15 лютого 1933 року стріляв у нещодавно обраного президента США Франкліна Рузвельта. Той виступав у Маямі, Флорида. Жодна із п'яти куль не влучила. Поранення отримав мер Нью-Йорка Антон Чермак, який помер від цього за три тижні.
– Ах ти ж, капіталісте. Я не боюся смерті! – заявив Зінґара, почувши смертний вирок.20 березня його стратили на електричному стільці.
2 
1
Коментарі