У Києво-Могилянському колегіумі таємно читали університетські курси
"Великі кошти ми витратили на влаштування школи для дітей. Щоб вивчали українську та грецьку мови та предмети, які викладають інші вчителі. Щоб діти не пили з чужого джерела смертельну отруту схизми, не відходили в темряву римської віри", – писали 1625-го викладачі Київської братської школи про заснування закладу.
За 10 років до того землевласниця Галшка Гулевичівна подарувала ділянку з садибою в Києві Богоявленському монастиреві. У дарчій угоді вказала про необхідність започаткувати на тих володіннях школу для дітей шляхтичів та міщан. Таке рішення прийняла під впливом колишнього ректора Львівської братської школи Івана Борецького, який мав парафію в Києві. Він же й очолив нову школу. Викладати запросив учителів зі Львова та Луцька.
Школа розпочала роботу на засадах, узятих із закладів Європи. Переймали й досвід єзуїтських колегій, які діяли на українських землях. Підтримували навчання братчиків гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний і козацтво. Заклад називали "Школи київські", бо передбачали проходження окремих "шкіл" – класів.
Учні вивчали грецьку, українську, латинську, польську мови, а також граматику, риторику, піїтику, початки філософії і богослов'я, арифметику, астрономію та музику. Велику увагу приділяли риториці, бо педагоги-гуманісти вважали красномовство способом розвитку розумових здібностей і моральних якостей.
Підтримав створення закладу єрусалимський патріарх Феофан, який 1620-го видав відповідну грамоту. Тоді ж Київське братство отримало ставропігію – право незалежності від усіх духовних щаблів влади, крім патріаршої. Розвитку школи сприяло обрання Івана Борецького київським митрополитом.
Архімандриту Києво-Печерської лаври Петру Могилі братська школа видається недостатньо розвиненою. Заможні українці й далі відправляють своїх дітей навчатися в Європу, де діють гуманістичні школи. Такий заклад 1627 року настоятель лаври вирішує влаштувати при святині. Має працювати за новими західноєвропейськими принципами. Петро Могила дає гроші кільком студентам на навчання за кордоном, хоче бачити їх згодом викладачами своєї школи.
Ініціативу в Києві сприймають вороже, бо місто консервативне. Проти відкриття нового освітнього закладу виступає і братство, яке не хоче конкуренції. Міщани й козаки погрожують зруйнувати лаврську школу, а її викладачами нагодувати осетрів у Дніпрі.
"Доручаю Петрові Могилі фундувати школи тільки при братстві, а не деінде", – зазначає в заповіті 1 березня 1631 року ректор братської школи митрополит Іван Борецький. За 10 днів помирає.
Петро Могила записується до братства. Хоче усунути братчиків, які проти відкриття вищої школи в лаврі. У червні того ж року архімандрит відвідує Львів. Запрошує до Києва Ісаю Трофимовича-Козловського та Сильвестра Косова, щоб викладали в новій школі.
Відкривають її восени 1631-го. Трофимович-Козловський очолює заклад і читає філософію, Косів стає інспектором та професором риторики. Набирають до 100 учнів. Навчають латинською й польською мовами. Опановують граматику, риторику, діалектику, арифметику, астрономію, геометрію і музику.
Шляхтичі Київщини, духівництво на чолі з митрополитом Ісаєю Копинським та запорозькі козаки вимагають, щоб Петро Могила закрив школу в лаврі. Тоді архімандрит пропонує об'єднати лаврську та братську школи. Вона має функціонувати на Подолі, на базі школи братства. Громада погоджується, визнає Петра Могилу фундатором закладу, який і підпорядковується йому. Так 1632 року виникає Київський колегіум, який іще на честь засновника називають Києво-Могилянським.
Усі професори колегіуму стають монахами Богоявленського монастиря і утримуються за рахунок обителі. Також гроші на заклад дає Петро Могила. Він не збирається зупинятись у розвитку школи. Добивається від короля Речі Посполитої, до якої входить Київ, санкції на відкриття університету.
Як і тогочасні європейські вузи, Києво-Могилянський колегіум організовує філії, де викладають за його програмою. 1634-го починають працювати школи при Вознесенському монастирі у Вінниці та при Богоявленському монастирі у Крем'янці на Тернопільщині.
За кілька років вінницьку школу переводять до містечка Гоща – неподалік від Рівного. Цього добивається власниця містечка княгиня Раїна Соломирецька. Вона засновує і добре забезпечує Михайлівський монастир за умови, що при ньому діятиме школа. Та виходить на високий рівень викладання, залучає хороших викладачів.
Польський уряд діє в інтересах католицької церкви та її навчальних закладів. Не хоче створення православними українцями латиномовної школи вищого рівня. Король Владислав IV не дозволяє викладати в Києво-Могилянській колегії та її філіальних школах ті предмети, вивчення яких вважається прерогативою вищих навчальних закладів. Забороняє вивчати латину та друкувати нею книжки.
"Отримавши звістку, що печерський архімандрит відкрив латинські школи в Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах, ми розпорядилися, щоб він ці школи обов'язково закрив, – писав король у листопаді 1634-го до одного зі своїх представників в Україні. – Однак він не тільки не виконує нашої волі й наказу припинити діяльність, а розбудовує свою мережу. Це зневага до нас, бо він не має від нас ніякого дозволу й повинен обмежуватися українськими школами. Ви спершу нагадайте, щоб облишив свій намір і обов'язково скасував латинські школи. Якщо цього не послухається, вимагаємо, щоб ви не допустили поширення цих шкіл, які заснував усупереч нашій волі".
Петро Могила стоїть на своєму. 1636 року сейм під тиском козаків і православних шляхтичів дозволяє вивчати в Київській колегії мови й науки, однак не далі початкових ступенів філософського циклу – діалектики й логіки.
Тепер молодь у Києві отримує можливість безкоштовно навчатися мовою освіченої Європи за тими ж програмами та принципами. Після Києво-Могилянського колегіуму їм легко продовжувати навчання в будь-якому університеті за кордоном.
"Сонце, яке після заходу народжується, – так Іван Калимон назвав Петра Могилу в панегірику з нагоди відвідування архімандритом курсу риторики в колегіумі. – Риторичний горизонт у своєму київському колегіумі освітив ясною присутністю на другий день Великодня року 1641 ясновельможний князь, високоповажний пан, із ласки Божої архієпископ – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі".
Професори колегіуму не хочуть зупинятися на рівні, який вимагає король. Беруться за університетські програми. У 1647–1648 роках Інокентій Ґізель читає курс філософії, хоча санкції на це, згідно з королівською грамотою, не має. Цей же професор першим у лекціях висуває тезу про незнищенність речовини, суттєво випередивши цим Антуана Лавуазьє і Михайла Ломоносова.
У Києві прагнуть мати університет. Професори залучають до цієї роботи своїх випускників, яких багато серед козацької старшини. І от пункт про підвищення кваліфікації Києво-Могилянського колегіуму з'являється серед вимог, які 1658 року українці подають королю Речі Посполитої Янові ІІ Казимиру. Їх задовольняють у Гадяцькому договорі.
Угода передбачає закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах із Краківським університетом. На території України передбачається заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів – колегіумів. Ідеться в договорі і про створення необхідної кількості початкових шкіл та друкарень.
Києво-Могилянка де-юре здобуває статус університету, першою на українських землях. Поступово викладання в закладі досягає відповідного рівня.
Великий прогрес відбувається у 1680-х. Порівняно з попередніми, насиченими воєнними діями, періодами, життя в Києві стає спокійнішим. Місто оживає, різко зростає кількість студентів. Великий внесок у роботу закладу робить гетьман Іван Мазепа. Колегія стає академією, яку часом називають Могило-Мазепинською.
"Діячі Києво-Могилянського колегіуму прагнули засвоїти здобутки західноєвропейської освіти й культури, опанувати гуманізм і Відродження, Реформацію і Контрреформацію, але вони поєднували опанування цих здобутків із полемікою проти них, яку вели із завзятістю, характерною для сили, що йде з глибин народності", –
Йосиф Матль, австрійський дослідник, писав у книжці "Слов'янство між Заходом і Сходом" 1949-го
Викладачам видавали по 20 літрів горілки на рік
"Мешкають професори у дерев'яному будинку, розташованому серед чудового саду. У ньому залюбки прогулюються. Кожен має власну кімнату чи келію, які прикрашені килимами й чудовими картинами. Притому вони завжди мають запас цукерок, угорського вина й горілки, так що в них добре можна було б жити, якби не жахливий сморід від часнику, який вони вживають у великій кількості і яким просякнуті не тільки кімнати, а й усе довкола. Наскільки я знаю, помірне вживання цієї рослини не шкодить, а навпаки є корисним. Усе ж необхідно визнати, що цей запах для мене, як і для всіх інших іноземців, завжди нестерпний", – описував життя Києво-Могилянської академії німецький пастор Христоф-Вільгельм Хегельмаєр, який побував у Києві у другій половині 1730-х.
Встиг пожити в місті тривалий час і познайомився з викладачами Києво-Могилянської академії. Неодноразово брав участь в академічних диспутах, які були властиві німецьким університетам.
Тоді в академії в Києві працювали дев'ять професорів. Усі носили довгі чорні ряси. Особливо доглядали свої бороди, які вважали прикрасою чоловіків. Виходячи на прогулянку, брали чотки, виготовлені з кістки, бурштину чи цінних порід дерева.
"Професори винятково ченці, вони не їдять протягом року м'яса, але натомість їм дозволяють пити горілку, а то риба, за їхніми власними словами, може завдати їм великої шкоди, – писав Хегельмаєр. – Вони недобре говорили про творця цієї суворої заборони, оскільки самі визнають, що це було зроблено свавільно і поспіхом, менш усього дбаючи про природу людини. Тому, здається, буває так, що вони нерідко таємно переступають цю сувору заборону без докорів сумління. Для таких випадків у них знаходиться м'ясо, гуси, дичина, які у великій кількості коптяться і соляться в монастирі".
Заборона вживати м'ясо поширювалася на період чотирьох постів і пісних днів тижня. Необхідними для приготування їжі харчами професорів забезпечував монастир, їх вирощували чи купували за гроші обителі. Тому, якщо хтось і хотів у такі дні з'їсти м'яса, то мусив шукати й купувати самостійно.
Централізовано закуповували багато карасів, в'юнів, щук, коропів, осетрів, раків та рибної ікри. У скоромні дні вживали яйця, молоко, масло й сир. 1694 року щодня на одного професора виділяли трохи більш як 2 кг жита. У 1740-х на вісім викладачів давали шість хлібин: професору філософії – півтори паляниці, викладачам риторики та мов – по одній, поетики, граматики та початкових курсів – по половині.
По-різному забезпечували напоями. На день норма пива була від 1 до 2 л – залежно від предмета. Горілку видавали чотири рази на рік у середньому по 5 л. Вино, чай і каву купували самостійно.
Для догляду за помешканням, прання одягу, готування їжі, миття посуду й інших домашніх робіт професори наймали світську прислугу. Лише деякі викладачі нижчих курсів, часто це були студенти-богослови, опікувалися побутом самостійно.
12 років тривало навчання в Києво-Могилянській академії в період її розквіту – перша половина XVIII століття. Включало вісім курсів, які ще називали школами чи класами. Спочатку проходили чотири однорічні граматичні класи, які передбачали ідеальне вивчення латини, читання різноманітних класичних творів. Іще рік вивчали піїтику – теорію літератури, вміння складати вірші. Далі на курсі риторики вчилися красномовства, частково отримували математичні знання. Тоді йшов дворічний курс філософії зі знаннями з астрономії, медицини, мінералогії, іноземних мов. За ним – чотирирічний курс богословства. Дозволялося переривати навчання або проходити курси по кілька разів, щоб краще засвоїти. Багато хто зупинявся після курсу риторики
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
1 
1
Коментарі