24 березня 1756 року прусський король Фрідріх II циркуляром наказав німецьким селянам садити картоплю. 44-річний монарх готувався до чергової війни з Австрією. Пруссії, що мала тоді 5,4 млн населення, було непросто прогодувати 220-тисячну армію. Селяни неохоче ділилися харчами з військом. А під час бойових дій хліб закопували. Тому Старий Фріц, як називали короля в народі, наказав засадити картоплею в королівстві "всяку вільну ділянку землі".
Це була друга спроба зацікавити підданих завезеним з Америки овочем. 1744-го бажаючим безкоштовно роздавали бульбу для садіння. Церемонія проходила урочисто – у ратушах, під барабанний бій та оплески. Але справу провалила несумлінність чиновників. Ті не пояснили селянам, які плоди слід збирати. Необізнані хлібороби замість того, щоб викопувати картоплини, зривали чорні ягоди. Тому перший урожай прозвали "плювком диявола" – через масові отруєння. Наступного року король звелів надрукувати пояснювальні листівки. Та народ не вірив у корисність картоплі. Із міста Кольберґ – нинішній Колобжеґ у Польщі – надійшла відповідь: "Ці бульби не мають ані запаху, ані смаку. Навіть собаки відмовляються їх їсти. То чого ж ви від нас хочете?"
Тоді Фрідріх Великий зобов'язав пасторів пояснювати на службах переваги картоплі, що дає втричі більший за вагою врожай, ніж зернові. Драгунам наказували оточувати поля і в разі потреби силою змушувати селян садити картоплю. Король особисто перевіряв, чи виконують піддані наказ. Такий примус дав результати: Пруссія уникнула голоду під час блокади у роки Семирічної війни – 1756–1763-го.
Відвідуючи могилу Фрідріха II у Потсдамі під Берліном, німці досі кладуть кілька "чортових яблук" – як колись називали картоплини їхні предки.
Паризькі кафе почали називати бістро
"Здайте Париж, або до вечора не впізнаєте місця, де стояла столиця", – таке повідомлення о п'ятій вечора 30 березня 1814 року надіслав російський імператор Олександр I французькому генералові Оґюсту Мармону, який командував обороною міста. Війська антифранцузької коаліції взяли в кільце столицю Французької імперії. О другій ночі Париж капітулював на милість переможцям. За чотири дні Наполеон Бонапарт, який збирав війська у Фонтенбло – 50 км на південь від столиці – під тиском власних генералів зрікся влади. Уперше з часів Сторічної війни 1337–1453 років Париж зайняли окупанти: росіяни, австрійці та пруссаки.
"Глядачі вкривали дахи будинків. З вікон сипали квітами, плескали, розвіювали хустками, – згадував учасник параду російський офіцер Олександр Краснокутський. – Чи давно тут Бонапарта шанували за Бога? Необдумані шарахання з однієї крайності в іншу вказують на легковажність їхнього характеру".
Невдовзі на паризьких вулицях з'явилися бородаті й кудлаті донські козаки та башкири. Вони розбили табір посеред міського саду на Єлисейських полях, а коней купали на березі Сени. Парижани швидко порозумілися з окупантами. І навіть, як свідчила сучасниця мадам Буаньє, дозволяли "дітям залазити на плечі кошлатим козакам".
Кажуть, під час тієї російської окупації з'явилася назва паризьких кафе – бістро.
– Быстро-быстро! – квапили козаки офіціантів.
А французи перекрутили слово по-своєму. І невдовзі самі закликали клієнтів до забігайлівок, бо в них "бістро´".
26 березня 1854-го 30-річний лимар Антоніо Карра посеред вулиці встромив шило в серце 31-річного герцога Пармського Карла III (на прижиттєвому портреті). Загиблий правив невеликою державою на півночі Італії. Серед підданих мав славу бабія та азартного гравця. Коханок шукав на міських фестивалях і ярмарках. Чергова амурна пригода герцога-ловеласа призвела до його вбивства. Карл III спокусив майстриню, яка виготовляла сигари для двору. А наступного ранку похвалився на ринку нічною перемогою. Звістка дійшла до хлопця тієї дівчини – Антоніо Карра. Увечері біля воріт палацу він підстеріг герцога, коли той повертався з ресторану, і помстився. Поліція швидко впіймала вбивцю. Та на суді його виправдали: за Карра заступився охоронець міських воріт. Він заявив: на момент злочину обвинувачуваний був із ним. Припускали, що солдат дав брехливі свідчення під тиском анархістів – Антоніо Карра належав до їхнього гуртка. Вийшовши з ув'язнення, він емігрував до США, осів у Філадельфії. Помер 1887-го самотнім. "Кмітливий, трудящий, але бідний майстер", – написали про нього в некролозі.
За сім років по смерті Карла III Пармське герцогство стало частиною об'єднаного Королівства Італія.
26 березня 1904 року у Львові відкрили нову будівлю залізничного вокзалу. Попередня простояла на цьому місці з 1861-го – відколи з Перемишля до міста прибув перший потяг. Двірець, як називали вокзал у місті, вважали одним із найсучасніших у Європі. Будівля мала центральне опалення, електричне освітлення. В її залах розмістили 70 електричних годинників. Фасад прикрасили алегоричними скульптурами "Торгівля" та "Промисловість".
Накриті величним дебаркадером перони з'єднувалися з основним вестибюлем через тунель. "Якби подорожній, виходячи із зали очікувань тунелем на перон, скористався неправильними сходами, а отже, потрапив на неправильний перон, мусив потім, аби потрапити до свого перону, повернутися до тунелю, а звідти сходами піднятися на перон, де стоїть його потяг," – попереджали пасажирів в інструкції, яку керівництво залізниці розіслало до місцевих часописів. Польськомовна газета Kurier Lwowski так прокоментувала цю вказівку: "Враховуючи, скільки в нас неписьменних, можна передбачити, що через це буде дуже багато баламутств. Тому вважаємо, що для інформування публіки є потреба встановити якийсь спеціальний персонал"
111 км/год – таку швидкість власного літака "С-6" 27 березня 1914-го розвинув авіаконструктор-самоук із Києва 24-річний Ігор Сікорський з двома пасажирами на борту. Це був тогочасний рекорд. Досягти його винахідник зумів завдяки тому, що аеродинамічну обшивку зробив із тонких, вкритих лаком дощок. Перші моделі літаків, зокрема "С-6", Сікорський збирав у сараї на задньому дворі особняка батька – відомого в Києві психіатра, на теперішній вул. Ярославів Вал. Під час експериментальних польотів на околиці міста винахідником зацікавилися жандарми – чи не терорист бува. Згодом обвинувачення відкинули, а Сікорського запросили очолити авіаційний відділ Російсько-Балтійського заводу в Петрограді. Там він створив перший у світі важкий чотирьохмоторний бомбардувальник – "Ілля Муромець". 1919-го Ігор Сікорський емігрував у США. Там, зокрема, сконструював перший гелікоптер
3 
1
Коментарі