Захисники Крут були озброєні гарматою, вісьмома кулеметами й поржавілими рушницями
"Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-"большевицька" грабіжницька орда. В цей час Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хотять придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Записуйтесь до "Куреня Січових Стрільців", який формується зі студентів Університету Св. Володимира та Українського народного університету. Звідти, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги", – йдеться у зверненні "До українського студентства", опублікованому 11 січня 1918 року на першій сторінці газети "Нова Рада".
На заклик зголошуються майже 200 студентів і гімназистів. Сотником обирають Андрія Омельченка з Українського народного університету.
Тренуються "куренівці" на базі Костянтинівської військової школи на Печерську. Вишкіл триває п'ять днів – старшини вчать марширувати, шикуватися й стріляти. Більшість хлопців уперше беруть зброю до рук.
"Кожний одержав щось з одягу – штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна уявити, як гротесково виглядала сотня, – пригадує учасник бою під Крутами Ігор Лоський. Йому тоді було 17 років. – Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав'язані мотузком, гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі поржавілі рушниці".
У середині січня 1918-го петроградський Раднарком розгортає повномасштабний військовий наступ проти Української Народної Республіки. Радянськими загонами командує Михайло Муравйов, "революційний" відділ очолює Володимир Антонов-Овсієнко. На їхньому шляху, на північно-східному кордоні УНР стоять юнкери 1-ї Української юнацької військової школи ім. Богдана Хмельницького. Вони звертаються по допомогу до студентів.
Уранці 28 січня поїзд зі 120 студентами прибуває до невеликої вузлової станції Крути – за 145 км від Києва. Об'єднуються з чотирма сотнями юнкерів і добровольцями з Вільного козацтва. Увесь день готуються до бою: риють окопи обабіч залізничної колії, проводять розвідку, вправляються у стрільбі. Сотник 27-річний Аверкій Гончаренко ділить студентів на чотири чоти (взводи. – Країна) по 28–30 осіб і доручає їм безпечніший лівий фланг. Наймолодших – яким ще не виповнилося 17, і тих, хто не вмів стріляти, залишає в резерві.
Мають у розпорядженні паротяг із залізничною платформою та гарматою. Командує ним сотник 25-річний Семен Лощенко. Є ще вісім кулеметів і велика кількість поламаних рушниць.
На станцію телефонує командир більшовиків Михайло Муравйов. Із ним розмовляє Аверкій Гончаренко.
– Приготовиться к встрече победоносной красной армии, приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров все равно расстреляю.
– До зустрічі все готове, – перебиває Муравйова сотник.
Наступного дня 3-тисячне військо червоноармійців підходить до Крут. О дев'ятій їхній передовий загін матросів розпочинає бій. Хочуть захопити станцію раптовим ударом. Їм на допомогу під'їжджає більшовицький ешелон із московськими й петроградськими червоногвардійцями і балтійськими матросами.
Протягом п'яти годин українські підрозділи стримують атаки ворога. На допомогу більшовикам надходять інші загони Муравйова. З боку Чернігова прибуває бронепоїзд, що обстрілює студентів із тилу. У них закінчуються набої, перегріті на морозі кулемети не працюють.
Аверкій Гончаренко наказує Семенові Лощенку привезти на позиції набої. Паротяг із гарматною платформою залишає місце бою. Помітивши це, більшовики переходять у черговий наступ. Оточують український загін.
"Стан був розпачливий. Швидко мусили замовкнути українські кулемети, не маючи амуніції. А більшовики наступали все ближче, вже можна було розпізнати постаті матросів, тієї "краси і гордості революції", що йшли у перших рядах. Наше командування передало наказ відступати, але хтось переплутав і сказав наступати. Студентська сотня пішла вперед. Ворог скористався з оголення правого крила і зайшов у тил", – пише у спогадах Ігор Лоський.
Аверкій Гончаренко наказує відходити до ешелону, що стоїть за кілька кілометрів від станції.
"Це був дуже тяжкий відступ. Ми зрозуміли, що частково оточені. Набоїв ставало щораз менше. Багатьом стрільцям рушниці від перегріття затялись і перестали стріляти, – розповідав учасник бою 18-річний Левко Лукасевич. – Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим стрільцям, а самі вдягали на рушницю багнет – як єдину останню зброю. І понуро йшли під кулями наступаючого зі всіх сторін ворога. Наші кулемети майже не працювали із-за браку амуніції. Пригадую, як інвалід-кулеметник ніс ще з одним стрільцем кулемет на плечах, щоб не лишити ворогові. Кілька кілометрів відступу здавались вічністю. Коли ми були біля потяга, мало в кого лишилось по три-п'ять куль".
Українські війська забирають тіла загиблих і поранених. У темряві студентський взвод із 27 осіб збивається з дороги і виходить на вогні вже зайнятої військами Муравйова станції Крути. У намоклих від снігу валянках бійці не можуть утекти. Їх приводять до захоплених раніше семи поранених студентів. Розлючені втратою 300 солдатів червоноармійці знущаються з бранців, колють багнетами, а потім розстрілюють біля вежі водогону.
Селяни розповідали, що один полонений перед розстрілом затягнув гімн "Ще не вмерла Україна". Пісню підхопили решта. Тіла страчених в одній могилі поховали місцеві священик і жителі на кладовищі села Печі – тепер Борзнянський район на Чернігівщині. Коли в березні родичі зайнялися перепохованням, там виявили 27 тіл.
Під Крутами українці втратили майже 70 осіб: 40 студентів, 15 юнкерів і 15 козаків. До полону потрапили 36 старшин, студентів і гімназистів. Двох старшин замучили червоногвардійці й матроси. Їхні понівечені тіла викинули на залізничному перегоні неподалік Ніжина.
Під Крутами наступ Муравйова на столицю затримався на два дні. Київ він захопив 9 лютого. Того ж дня у Бресті УНР уклала договір із Німеччиною та її союзниками.
27 загиблих під Крутами юнаків 19 березня 1918 року перепоховали в Києві, на Аскольдовій могилі. 1934-го це кладовище зрівняли із землею і на його місці розбили парк
"Dulce et decorum pro patria mori! – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів. Якраз сьогодні, коли Центральна Рада засідала, почали зривати цього двоголового орла, цей символ самодержав'я, це пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків. Але ця операція знищення неволі не могла пройти безкровно, і кров пролилась. Щасливі ті, хто кров'ю засвідчив свою любов до рідного краю. Слава їм і вічний спокій!" –
сказав голова Центральної Ради Михайло Грушевський на мітингу під стінами установи, коли до неї підійшла похоронна процесія 19 березня 1918 року. Тіла загиблих під Крутами привезли на залізничний вокзал і звідти через центр міста пронесли до Аскольдової могили.
3 
35413
Коментарі