Британський історик Роберт Фрост розповідає, що знищило Річ Посполиту, громадянами якої були і Вишневецький, і Хмельницький
У Петербурзі 5 серпня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали угоду, за якою від Речі Посполитої по периметру відбирали по шматку її території. В історію ця подія ввійшла як перший поділ Речі Посполитої. Чому ця держава виявилася нежиттєздатною?
– Польсько-литовська унія добігла кінця, по суті, одночасно з Великою французькою революцією, яка проголосила, що кожна нація є суверенна. До революції нації означали держави, монархії, а не етнічні групи. Опісля – націю почали визначати інакше. І якщо до революції поділ у Речі Посполитій відбувався за релігіями – католики обох обрядів, православні, протестанти, – то після цих загальноєвропейських змін – за етнічними спільнотами: поляки, українці, литвини. Люди заходилися визначати, якої вони нації. І це згубило державу, бо породило внутрішній конфлікт. Станом на XVIII століття було вже гранично ясно, що політична система Речі Посполитої застаріла порівняно з іншими європейськими державами. Вона не перейшла до буржуазної моделі. Влада залишалася в руках шляхти – старого, консервативного стану. І та не хотіла нею ділитися. Польща перестала бути конкурентоспроможною.
Якщо ж дивитися на військову силу цієї держави, то значною підпорою для неї були саме українські козаки, які захищали її. Але після повстання Богдана Хмельницького у середині XVII століття вже не можна було на них розраховувати. Після 1620-го Польща мусила вести безперервні війни зі Швецією, Пруссією, Московією, Османською імперією. І козаки повстали в найнедоречніший для неї момент. Відтоді найбільшим лихом поляків було те, що десятки років вони змушені воювати на своїй власній території. Це знищувало дощенту польську економіку. Більшість потенційно найбагатших земель починають контролювали козаки – з'являється Гетьманщина. Частину Литви забирають московити, а Поділля – османи. 70–80 років ти ведеш постійну війну – де взяти грошей на це? Податки придушили будь-яку господарчу ініціативу. Люди вже не мали з чого платити за військо. Розпад країни був неминучий. Річ Посполиту взялися ділити сильніші сусіди – Росія, Пруссія та Австрія. А за 23 роки, після третього поділу, вона взагалі припинить існувати як держава.
В українській історії козаків, які воювали проти Речі Посполитої, заведено героїзувати.
– Українські історики, мені здається, забагато зосереджені на козаках. Так, це було дуже важливо для формування окремої національної ідентичності українців. Можливо, життєво необхідно. Але не менш важливо дослідити еліти на території України під час Речі Посполитої. Зокрема, руську шляхту. Які були їхні прагнення, як вони реагували на повстання Хмельницького, чи були віддані польській короні? В'ячеслав Липинський, наприклад, у дослідженнях згадує величезну кількість шляхтичів, що приєдналися до Хмельницького.
В українській національній історіографії недооцінюють те, що повстання Хмельницького – це, по суті, була громадянська війна. Війна українців проти українців. Не національне протистояння – шляхтичів-поляків і козаків-українців. А саме українців між собою. Просто з одного боку були католики, а з іншого – православні. Багато хто з руської католицької шляхти були полонізовані. Але це не робило їх поляками. Я – шотландець. Так, розмовляю англійською, але який з мене англієць!
Русини часів Речі Посполитої – це великий пласт української історії, мало вивчений самими українцями. Щоправда, у цій ділянці працює Наталія Яковенко. Повстання Хмельницького – це була війна між частиною української еліти, що й далі вірила в слушність проекту Люблінської унії, яка породила Річ Посполиту, і тією, що вже не вірила. Між тими, хто знайшов себе в тій державі після 1569-го, і тими, хто випав із цієї суспільної структури.
Тобто, на момент повстання Хмельницького протистояння було не між поляками й русинами, а насамперед між православними й католиками?
– Звісно. Я особисто розглядаю події після 1648 року як громадянську війну між самими русинами всередині Речі Посполитої. Адже переважна більшість тих, хто воювали на "польській" стороні, були русинами. Бо ж хіба ми можемо назвати Ярему Вишневецького поляком? Усі його предки були русинами, з руської шляхти, продовжувачами великої традиції Русі. Він розмовляв і польською, і руською. Він русин? Русин. Але католик. Те саме з багатьма шляхетськими родами в Україні.
Не можна сказати, що Вишневецький був менший патріот Русі, ніж Хмельницький. Це просто різні точки зору на майбутнє своєї землі. І різне розуміння того, що означає бути руським патріотом. Звичайно, згідно з пізнішою українською національною ідентичністю, Вишневецький – зрадник. Але йому і руській католицькій шляхті треба було робити вибір – чи підтримувати звичайний, старий уклад життя, чи піти разом із козаками невідомо куди й навіщо. Козацька верхівка була надзвичайно розумна й винахідлива, але навіть вона не знала 1654го що робити з перемогою над військом Речі Посполитої. Так виникла Переяславська угода з московським царем. Тоді козаки поділилися на дві групи: одна казала, що треба підписувати угоду з єдиновірними московитами, друга – що їм довіряти не можна.
Сам Хмельницький на початку повстання не збирався ділити Річ Посполиту. Мав військо, мав перемоги, але не мав держави. І тоді почав чекати на вибори нового короля. Бо з чого почалося повстання? Хмельницький просив короля помогти руській православній шляхті, захистити її від зазіхань місцевих католиків. А той йому – маєте зброю, то захищайтеся самі, як собі знаєте. Коли обрали Яна Казимира, Хмельницький одразу визнав його: він був відданий ідеалам спільної держави – Речі Посполитої. Але існувало протистояння й у польських колах. Перемогла партія помсти – хотіли поставити на місце повстанців та бунтівників. А згодом і росіянам, і австрійцям було вигідно культивувати польськоукраїнські стереотипи і ворожість цих народів один до одного. Отже, перемогла модель "національновизвольної боротьби" українців проти поляків.
До Люблінської унії 1569 року більшість українських земель належали до Великого князівства Литовського. Зі створенням Речі Посполитої вони переходили до складу Корони Польської. А далі була доволі стрімка втрата національної ідентичності руських еліт – полонізація.
– Тоді, 1569 року, шість руських воєводств приєднали до Польщі в тому числі на вимогу місцевої шляхти. Бо вона хотіла дістати такі самі права, що й польська. А, наприклад, руський магнат князь Костянтин Острозький бачив переваги у польськолитовській унії насамперед з погляду успішнішої боротьби з татарами.
Влада тоді існувала на місцевому рівні. Вона належала місцевим магнатам, шляхті, міським управам тощо. Ми не можемо говорити про українців у XVI столітті. Була Русь, русини. Люди здебільшого казали: "Я з Києва", "з Київської землі", "з Чернігівської землі" абощо. Така була самосвідомість. Уся польськолитовська система місцевого самоврядування – а польська навіть більше – це сильні місцеві інституції, магістрати, зокрема руські. Їх обирало місцеве населення. Коли у XVII столітті делегації прибували на сейм до Варшави, ніхто там не казав "Ми приїхали з України". Казали: "Ми приїхали з такогото воєводства".
Я дуже сумніваюся, що руські шляхтичі так уже переймалися втратою своєї ідентичності в Речі Посполитій. Вони не мали національної ідентичності, як її розуміють теперішні науковці. Їх цікавила влада, а також її ймовірне збереження в праві на спадок для нащадків свого роду. А не ідентичність чи мова.
Досі в Україні існує стереотип: якщо ти – римокатолик, то ти – поляк. Ідея, що русин може бути римокатоликом в Україні не прижилася, на відміну від Білорусі. Там мало не всі освічені верстви населення належали до католицької церкви. Але на півдні Русі цей погляд укорінила спочатку місцева руська шляхта, православне духівництво, а згодом і козацтво. Натомість поляки після Люблінської унії намагалися перетравити приєднане православне руське населення колишнього півдня Великого князівства Литовського. І ці намагання щось зробити з "православною дилемою" стали чи не найголовнішою причиною занепаду Речі Посполитої.
Офіційна назва країни була Річ Посполита Двох Народів – польського й литовського. Можливо, її урятувало б, якби вона стала Річчю Посполитою Трьох Народів, де третіми й рівноправними стали б русини? Чому ідея, зрештою, так і нереалізована, з'явилася щойно у XVII столітті?
– Це була не нова ідея. І першим її сформулював Ярема Вишневецький. Але не встиг реалізувати. Руська православна шляхта домагалася рівних прав із католицькою. Дехто з руських шляхтичів був присутній у сенаті й у сеймі в XVI столітті. Але згодом, із початком Реформації, почалася католицька реакція, і їх виштовхували звідти одного за одним. Православні русини перетворювались мало не на людей "другого ґатунку". Ідея Вишневецького про Велике князівство Руське могла б дозволити руській шляхті бути представленою на рівних із поляками. Саме цим можна пояснити, чому так багато русинів підтримали його, а не Хмельницького у війні 1648 року. Руські шляхтичі боролися за рівноправність. Дехто бачить у цьому руський патріотизм, але здебільшого це були приватні інтереси конкретної заможної верстви.
А з іншого боку, зміцніло козацтво. Сила повстання Хмельницького була саме в тому, що абсолютна більшість дрібної й середньої шляхти теперішньої України залишалася православною. Тому неправильно було б сприймати повстання Хмельницького як селянське чи винятково козацьке. Сотні шляхетських родів підтримали його. Бо хотіли мати більше прав і бути представленими в сеймі.
Хмельницький шукав справедливості для місцевої дрібної шляхти. Вони казали королеві: погляньте, ваша система не працює для величезної кількості людей! Ми хочемо бути шляхтою, а Люблін нам цього не дозволяє! І Гадяцька угода 1658 року про створення Великого князівства Руського, як третього рівноправного члена Речі Посполитої, давала можливість поєднати ці дві Русі й розв'язувала проблему. Але гарячі голови з обох боків цього не захотіли. Проте, як довела нещодавно війна в Югославії, якщо вже ви почали конфлікт, дуже важко з нього вийти з честю для всіх сторін. Найгірше, що та руська шляхта – православна, католицька, протестантська, що мала нормальні стосунки, змішані шлюби тощо – після 1648 року стала відчужена одна від одної.
Що трапилося б, якби Гадяцьку угоду вдалося втілити? Як би Річ Посполита пережила зародження доби націоналізмів?
– Польськомовна шляхта дожила до ХХ століття на колишніх територіях Речі Посполитої. Погляньмо на Литву 1919 року. Хто в ній жив? На момент їхньої незалежності більшість людей мали подвійну або й потрійну національну ідентичність – польську, литовську, білоруську. Хто був Адам Міцкевич? Він народився в сьогоднішній Білорусі, жив у Вільні. А в сьогоднішній Польщі був лише один раз – у Познані, та й то проїздом. Сам себе вважав литвином, а Литву своєю батьківщиною. І став найвидатнішим польським поетом. Таких прикладів безліч. Можливо, Річ Посполита могла б зберегтися, якби збереглася монархія. Теорії, що потрібно бути разом, теж дожили до ХХ століття. Зокрема, ідея "Міжмор'я", яке було б наднаціональною ознакою, як от "Британія" для британців. Але йому не судилося здійснитися.
1385 – великий князь литовський Яґайло одружується з польською королівною Ядвіґою. Започатковують польсько-литовську династію Яґеллонів. Руські – українські, окрім Галичини, та білоруські – землі перебувають у складі Великого князівства Литовського.
1569 – Яґеллонська династія починає згасати. Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єднуються в єдину державу – Річ Посполиту Двох Народів. Українські землі переходять до Польського Королівства, а білоруські залишаються у Литві. У польській частині Речі Посполитої місця в сеймі було дозволено посідати лише шляхті католицького віровизнання. Починається масовий перехід шляхти українських воєводств на католицтво.
1648 – повстання Богдана Хмельницького – козаків і руської православної шляхти проти руських магнатів-католиків на чолі з Яремою Вишневецьким. 1654-го підписана Переяславська угода про протекторат Московії.
1658 – Гадяцька угода, підписана гетьманом Іваном Виговським, про створення Великого князівства Руського на території сучасної України й утворення Речі Посполитої Трьох Народів. Русини-українці стають третім рівноправним народом держави, разом із поляками та литвинами. Угоду не сприймає українська православна шляхта, бо не хоче вертатися до складу Речі Посполитої. Московія та Польща починають війну з Військом Запорозьким. Завершується вона 1667 року Андрусівським перемир'ям, коли Росія та Польща поділили Україну по Дніпру.
1772 – перший поділ Речі Посполитої. Пруссія забирає Помор'я, Куявію та частину Великопольщі. Австрія – Малопольщу й Галичину. Росія – східну Білорусь та Латвію.
1793 – другий поділ Речі Посполитої після повстання Тадеуша Костюшка. До Пруссії відходять уся Великопольща та Мазовія, до Росії – вся Білорусь і Центральна Україна.
1795 – третій поділ Речі Посполитої. До Австрії приєднують Краків, Холмщину та решту Галичини. До Росії – Литву, Західну Білорусь і Волинь. До Пруссії – Варшаву та Жемайтію. Польська держава припинила існування.
3 
1
Коментарі
118