Середа, 13 червня 2012 19:44

Київ втратив 742 старовинні споруди через Олімпіаду-80
8

Урочисте відкриття відбірного футбольного турніру XXII літніх Олімпійських ігор на Республіканському стадіоні в Києві, 20 липня 1980 року
Реконструкцію Республіканського стадіону в Києві до Олімпіади-80 розпочали 1978 року з демонтажу глядацьких трибун – вони відслужили своє. На нові лави знадобилися 200 кілометрів дерев’яних рейок. Їх везли із Закарпаття та Київщини. Далі взялися за поле, обладнали прес-центр, збудували чашу для олімпійського вогню
Червень 1980 року: заступник голови Ради міністрів Української РСР Павло Єсипенко, який очолював республіканський оргкомітет із підготовки до Олімпіади-80, демонструє оновлений Республіканський стадіон першому секретареві ЦК КПУ Володимирові Щербицькому, голові президії Верховної Ради УРСР Олексієві Ватченку, командувачу Київського військового округу генералу армії Іванові Герасимову та іншим. Керівництво республіки оглянуло всі реконструйовані об’єкти й не мало жодних зауважень. Приїжджав інспектувати й тодішній голова Міжнародного олімпійського комітету лорд Кілланін. Уважно скрізь роздивлявся, курив дорогі сигари, поводився стримано. Але все затвердив
Студентів київських вузів примусово залучали до обслуговування Олімпіади. Хто відмовлявся, мав проблеми ”по комсомольській лінії” – отримував ”строгача”, як тоді казали, – сувору догану із занесенням в облікову картку. Наступний крок – можливе відрахування з інституту. Двох таких ”відмовників” висміяла сатирична газета ”Ток”, яку видавали на електроенергетичному факультеті Київського політехнічного інституту. На вміщеній у ній карикатурі студентів-комсомольців за загривок тримає ”олимпийский мишка” – символ Олімпіади?80. Малюнок Михайла Кальницького

За тиждень до початку футбольних матчів місто "зачистили" від фарцовщиків, алкоголіків, повій і жебраків. Студентів змушували працювати швейцарами, носильниками багажу та гардеробниками

Генсек Леонід Брежнєв восени 1975 року надіслав ­записку заввідділом ЦК КПРС Костянтинові ­Черненку: "Как-то сложилось, что нами принято решение провести Олимпиаду в СССР. Стоит это ­меро­приятие колоссальных денег. Возможно, нам стоит ­пере­смотреть этот вопрос и отказаться от проведения ­Олимпиады… Знаю, что это вызовет много кривотолков… но на первый план выдвигаются вопросы о стоимости мероприятия. Некоторые товарищи подсказали, что есть возможность отказаться… уплатив какой-то ­небольшой взнос в виде штрафа. Кроме колоссальных расходов… могут быть разного рода скандалы, которые могут очернить Советский Союз".

Але оточення переконало Брежнєва, що відмовлятися від першої в соціалістичній країні Олімпіади не ­варто. Бо ж головне – не прибутки, а ідеологічні здобутки. ­Радянський Союз, мовляв, продемонструє світові переваги соціалізму. І вже в грудні того року на підготовку та проведення XXII літніх Олімпійських ігор 1980-го виділили 2 млрд крб.

Оргкомітет із проведення Олімпіади-80 запропонував улаштувати футбольні змагання, крім Москви, ще й у Києві, Ленінграді та Мінську, а вітрильну регату – в Таллінні. У червні 1977-го Міжнародний олімпійський комітет дав згоду й затвердив розклад змагань. У ­Києві ­влітку 1980-го мали відбутися шість відбірних ­матчів, у яких команди виборювали перші два місця в ­своїх ­підгрупах, а також чвертьфінальний. Півфінали й ­фінал грали в Москві. Республіканський оргкомітет із підготовки до Олімпіади-80 очолив заступник голови Ради міністрів УРСР із питань будівництва Павло Єсипенко.

Головною спортивною ареною Олімпіади-80 в Києві мав стати Центральний стадіон на вул. Червоноармійській, 55. Він був одним із найбільших у Радянському Союзі: на двох ярусах трибун одночасно могли дивитися матчі 100 062 глядачів, а в ложі для преси – чотири ­тисячі журналістів. Саме тут 1975-го київське "Динамо" ­грало ­матчі на Кубок УЄФА та Суперкубок. Отже, здавалося, стадіон відповідав міжнародним стандартам. Тому в ­Москві вирішили, що достатньо буде дрібного ремонту – полагодити сидіння, дещо підфарбувати – й виділили 5 млн крб.

Члени республіканського оргкомітету, оглянувши стадіон, зрозуміли: косметичним ремонтом не відбутися. Сидіння покосилися, освітлення малопотужне та, головне, поле без дренажу. А якщо піде дощ? Вирішили залишити лише залізобетонні конструкції, решту докорінно ­пере­робити. Порахували: на це знадобиться понад 23 млн. Де їх знайти? Частину грошей взяли з бюджету республіки. ­Решта – надходження від продажу в УРСР товарів з олімпійською символікою.

На футбольному полі зняли понад метр ґрунту, підвели подвійний дренаж – під час дощу поле залишиться сухим. ­Засіяли його спеціально розробленою сумішшю з 10–12 сортів трав. Якщо звичайна газонна має кореневу систему завдожки 2–3 см, то ця – 65 см. Поле стало м'яке, як подушка. Ця трав'яна суміш згодом отримала Державну премію СРСР.

Єсипенко, бувало, приїжджав на стадіон о третій ночі проводити "оперативку". Два роки роботи тривали цілодобово – будівельники працювали в три зміни. ­Знесли вісім будинків, які стояли поряд зі стадіоном, щоб полегшити можливу евакуацію глядачів. Жителям дали нові квартири. У результаті, 100 тис. глядачів могли звільнити стадіон за 10–15 хв. Модернізацію завершили за два тижні до відкриття Олімпіади. Оновлений стадіон перейменували на Республіканський.

Він не відбив коштів, витрачених на реконструкцію. Тому що стадіону залишали 10% виручки за продані олімпійські квитки, решту забирали "нагору". ­Після Олімпіади-80 в Україні кілька років діяла заборона на будівництво будь-яких спортивних об'єктів, бо республіка значно перевищила витрати, заплановані ­Москвою. Перед Олімпіадою встигли реконструювати ще шість київських стадіонів – "Локомотив", "­Спартак", "Старт", "­Динамо", "Арсенал" і "Піонер". Команди-­учасники змагань використовували їх для тренувань.

Роль олімпійського містечка для футболістів і тренерів виконував 21-поверховий готель "Русь". Його звели на горі біля Республіканського стадіону.

Для вболівальників приготували 28 "тризіркових готелів". Звідки стільки їх раптом узялося в Києві? Адже місто мало лише півтора десятка. Насправді під "три зірки" нашвидкуруч почали пристосовувати студентські гуртожитки. Оновили кімнати, поставили в них зручні ліжка, обладнали туалети, відремонтували душові.

Але гуртожитки не мали готельної обслуги – швейцарів, носіїв багажу, комірників, гардеробників. Вирішили підготувати кадри із студентів. "Рекрутували" їх примусово – через деканати. Кожен мав пройти спеціальний вишкіл. Для цього "Інтурист" – тогочасний монополіст з обслуговування іноземних туристів – відкрив курси. Для слухачів видали брошуру "Учебное пособие по под­готовке швейцаров, гардеробщиков, кладовщиков камеры хранения, подносчиков багажа из числа студентов для работы в ведомственных общежитиях по приему и обслуживанию иностранных туристов в период проведения Олимпиады-80".

Найголовніша умова для роботи з іноземцями – студент-швейцар "має пам'ятати про гідність радянської людини". У жодному разі не брати "на чай", адже така "подачка" – це буржуазний спосіб принизити трудівника. Іноземцям слід "відповідати ввічливо, не махати руками й не вживати під час розмови нелітературних слів".

Обслуговуючому персоналу пошили спеціальну форму з найпрестижнішого на той час у СРСР матеріалу – кримплену: 38 крб за метр. Форма була така: однобортний піджак, краватка із символікою Олімпіади, дві сорочки – з короткими й довгими рукавами, шкіряні туфлі. В 30-градусну липневу спеку працювати в синтетичній формі було нелегко.

Олімпіаді-80 кияни завдячують театральним бумом ­наприкінці 1970-х. За два роки кількість театрів у столиці УРСР подвоїлася. Кажуть, високий московський чиновник, приїхавши інспектувати підготовку Києва до Олімпіади, поцікавився у членів республіканського оргкомітету:

– А як у вас із театрами?

Його запевнили, що все гаразд: є Оперний, Український драматичний, Російський драматичний, Оперета.

– Ні, – перебив москвич, – олімпійці люди молоді. В які театри піде молодь?

Керівництво республіки відреагувало блискавично. ­Восени 1978 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький заявив на ХХІІІ з'їзді комсомолу України, що Києву терміново потрібен театр для молоді. Невдовзі з'явився Молодіжний театр – нинішній Академічний молодий театр. Далі один за одним відкрилися театри Естради, Поезії, Драми та комедії, ­Історичного портрету, Театр-студія кіноактора.

Реконструювали й вулиці Києва: облаштовували сквери, ремонтували підземні переходи, фарбували фасади будинків. Споруди, які на думку республіканського оргкомітету, можуть очорнити столицю УРСР, руйнували. При цьому знищували й будинки, які мали історичну цінність: реставрувати не було часу, грошей... і бажання. Зокрема, знесли будинки, де бував Тарас Шевченко на Великій Житомирській, 36 і 38. Під час підготовки до Олімпіади Київ побіднішав на 742 старовинні споруди. Такою була плата за "футбольне свято", яке тривало сім днів – з 20 по 27 липня 1980-го.

За тиждень до початку Олімпіади Київ "зачистили" від "непевних елементів". До МВС республіки нібито запросили кілька найавторитетніших київських "злодіїв у законі" й домовилися, що ті заберуть своїх "хлопців" із міста на період Олімпіади. На фарцовщиків міліція влаштувала облави біля готелів, де зазвичай зупинялися іноземці. Затриманих запихали в автобуси й вивозили за 101-й кілометр. Повертатися в місто до завершення Олімпіади заборонили.

Здійснили й рейди по підземних переходах і викинули звідти інвалідів, які просили милостиню. Також вивезли з Києва алкоголіків, що перебували на обліку в наркодиспансері, та агресивних душевнохворих. З "антигромадськими елементами" – дисидентами – вчинили інакше: вигадували зачіпку, вели людину в райвідділ міліції, давали 15 діб і вивозили з міста.

Повій – міліція мала списки тих, хто займалися проституцією, – вивезли в колгоспи, розселили по хатах і доручили сільським дільничним міліціонерам пильнувати, щоб не втекли до міста. У Києві залишили тільки елітних проституток, які працювали на КДБ: ану зуміють роздобути якусь вартісну інформацію в клієнтів-іноземців.

У гастрономах на період Олімпіади "викинули" в продаж сигарети Marlboro, горілку Finlandia, англійське мило, ковбасу салямі. А щоб біля прилавків з імпортними дефіцитами не вишикувалися черги, киян заохочували поїхати з міста у відпустки на період Олімпіади. Їм першочергово надавали путівки до пансіонатів і будинків відпочинку.

Одночасно заборонили на цей час будь-які відрядження до Києва. Скасували всі туристичні маршрути й автобусні екскурсії до столиці УРСР. Касирки Бюро подорожей та екскурсій мали відповідати охочим так: шкода, але всі квитки на київський тур уже розкуплені. ДАІ перекрило всі шосейні дороги на під'їзді до столиці УРСР: в'їхати в місто на автівці з некиївськими номерами було неможливо. А потягам, які зазвичай їхали через Київ, тимчасово змінили маршрути – тепер вони обминали столицю.

Кияни, які залишилися в місті, завдяки Олімпіаді вперше скористалися закордонними автоматами, які наливали пепсі-колу. А також на Республіканському стадіоні скуштували фанту і дізналися про існування одноразового посуду.

Уночі перед прибуттям до Києва іракської футбольної коман­ди органи держбезпеки одержали "сигнал": на флагштоку готелю "Русь", де вранці мають поселитися спортсмени, прапор Іраку висить догори дригом. Якщо до світанку не виправити ситуацію, може вибухнути міжнародний скандал.

За справу взялися працівники 11-го відділу КДБ, спеціально створеного для проведення "оперативно-чекистских мероприятий по срыву подрывных акций противника и враждебных элементов в период подготовки и проведения летних Олимпийских игр". Підняли на ноги людей з оргкомітету й поїхали до "Русі". Глупа ніч, нічого не видно. Вмикати прожектори не можна – раптом станеться "утечка" інформації? Закордонні радіоголоси рознесуть новину по всьому світу.

Викликали пожежну машину й по драбині в темряві полізли нагору. І лише тоді збагнули: ніхто з присутніх не знає, як правильно виглядає прапор Іраку. Яка зі смуг має бути ­зверху – червона чи чорна? А як довідатися? Бібліотеки, де можна зазирнути до довідника чи енциклопедії, зачинені. Що робити? Не піднімати ж із ліжка іракських студентів, які навчаються в Києві. Гебісти кинулися по квартирах працівників Академії наук. Зрештою, в когось знайшли довідника. Рвонули з ним до готелю, залізли по пожежній драбині – прапор висить правильно. Червона смуга вгорі.

Іноземних футболістів у Києві вітали в аеропорту чи на залізничному вокзалі представники спеціальних штабів із зустрічей. Супроводжували до готелю "Русь", де передавали штабам із розміщення. На київських вулицях іноземців "страхували" працівники держбезпеки або міліціонери в цивільному. Гості про це не здогадувалися. Щоправда, жодних ексцесів не було. До Києва приїхали менше половини іноземних туристів, на яких ­чекали: 19,5 тис. замість 50 тис. Із них три тисячі громадян капіталістичних країн, решта – соціалістичних. 64 країни бойкотували Олімпіаду-80 через введення за півроку до того радянських військ до Афганістану.

Квитки на олімпійські матчі надрукували удвічі більші за звичайні. Написи трьома мовами – російською, французькою, англійською. Української не було. Квитки не пустили у вільний продаж, а розподіляли по підприємствах і установах – щоб уникнути спекуляції. Але то був ще й спосіб фільтрації глядачів. Квитки коштували, залежно від ряду й місця, від 5 до 10 крб. Для порівняння: спортивні штани в той час можна було купити за 3 крб 20 коп., електричну праску – за 4,80. Крім того, випустили 10 тис. пільгових квитків по 10 коп. – для школярів.

Із команд, що виходили на поле Республіканського стадіону, найбільшого успіху на Олімпіаді-80 досягли східні німці – посіли друге місце. Збірна СРСР, у складі якої грали київські динамівці Володимир Безсонов і Сергій Балтача, у Києві не виступала. Вона завоювала бронзові нагороди.

637850000 карбованців виручили протягом 1977–1980 років від продажу в УРСР олімпійської лотереї, а також товарів з олімпійською символікою. 592 українських підприємства випустили килими, велосипеди, магнітофони, парасольки, годинники, радіоприймачі, спортивні костюми, футболки, сумки, рюкзаки, посуд, відкривачки для пляшок, брелоки, календарі,  манікюрні набори, запонки, шкатулки, магніти, ручки, значки, марки, поштові листівки, конверти, іграшки тощо. Загалом – 3099 найменувань сувенірної продукції з олімпійською символікою

Футбольні матчі в Києві під час Олімпіади-80

20 липня     відбірний,     група С     НДР – Іспанія     1:1

21 липня     відбірний,     група D     Ірак – Коста-Рика     3:0

22 липня     відбірний,     група С     НДР – Алжир     1:0

23 липня     відбірний,     група D     Фінляндія – Ірак     0:0

24 липня     відбірний,     група С     НДР – Сирія     5:0

25 липня     відбірний,     група D     Фінляндія–Коста-Рика     3:0

27 липня     чвертьфінал     НДР – Ірак     4:0

 

Зараз ви читаєте новину «Київ втратив 742 старовинні споруди через Олімпіаду-80». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 174
Голосування Хто виграє футбольне Євро-2020/21?
  • 1) Франція
  • 2) Іспанія
  • 3) Німеччина
  • 4) Англія
  • 5) Італія
  • 6) Португалія
  • 7) Бельгія
  • 8) Нідерланди
  • 9) інша збірна
Переглянути