Середа, 02 грудня 2015 11:48

"Хтось замовив горілку й закуску. Гулянка тривала до пізньої ночі"

Британець Ґарет Джонс першим назвав голод в Україні "штучним"

– Я пройшов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь я чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо!" – каже британський журналіст, радник прем'єр-міністра 28-річний Ґарет Джонс на прес-конференції в Берліні 29 березня 1933-го.

Він розповідає про свою нещодавню поїздку в Радянську Україну. Три тижні Джонс подорожував по Харківщині. Його затримали чекісти й одразу депортували на Захід.

У наступні два дні європейська преса цитує слова британського журналіста. "Голод охоплює Росію. Мільйони помирають", – повідомляє з передовиці NewYork Evening Post. "Смерть від голоду для мільйонів і початок значного безробіття в країні, яка вихвалялася тим, що кожен її громадянин має роботу", – пише лондонська Daily Express.

Автор: Фото: garethjones.org
  Ґарет Джонс народився 13 серпня 1905 року в місті Баррі, Вельс, Велика Британія. Замолоду його мати бувала в Україні – працювала репетитором у сина Джона Юза, засновника теперішнього Донецька. Був особисто знайомий з Адольфом Гітлером і Йозефом Геббельсом. На початку 1930-х тричі відвідав Радянський Союз. Узяв інтерв’ю в Надії Крупської, вдови Володимира Леніна. Під час третьої подорожі знехтував вказівками офіційних органів і відвідав Україну. ”Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, – писав. – Але коли я кинув на підлогу потяга шматок черствого хліба, селянин кулею кинувся на нього. Те саме зробив й зі шкіркою апельсина. Чинов­ники з транспорту і офіцери ОДПУ попередили мене, що подорожувати селами вночі небезпечно – багато тамтешніх людей у відчаї через голод. Вони ненавидять диктатора Йосипа Сталіна, а ще Бернарда Шоу – за його оповідки про достаток у їжі, який вони начебто мають”. Улітку 1935-го здійснив подорож до Внутрішньої Монголії, окупованої Японією. Там його захопили в полон і напередодні 30-річчя застрелили невідомі. Припускають, що до загибелі журналіста причетні радянські спецслужби. Проте безпосередніх доказів цього немає
Ґарет Джонс народився 13 серпня 1905 року в місті Баррі, Вельс, Велика Британія. Замолоду його мати бувала в Україні – працювала репетитором у сина Джона Юза, засновника теперішнього Донецька. Був особисто знайомий з Адольфом Гітлером і Йозефом Геббельсом. На початку 1930-х тричі відвідав Радянський Союз. Узяв інтерв’ю в Надії Крупської, вдови Володимира Леніна. Під час третьої подорожі знехтував вказівками офіційних органів і відвідав Україну. ”Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, – писав. – Але коли я кинув на підлогу потяга шматок черствого хліба, селянин кулею кинувся на нього. Те саме зробив й зі шкіркою апельсина. Чинов­ники з транспорту і офіцери ОДПУ попередили мене, що подорожувати селами вночі небезпечно – багато тамтешніх людей у відчаї через голод. Вони ненавидять диктатора Йосипа Сталіна, а ще Бернарда Шоу – за його оповідки про достаток у їжі, який вони начебто мають”. Улітку 1935-го здійснив подорож до Внутрішньої Монголії, окупованої Японією. Там його захопили в полон і напередодні 30-річчя застрелили невідомі. Припускають, що до загибелі журналіста причетні радянські спецслужби. Проте безпосередніх доказів цього немає

Радянський Союз саме веде перемовини про вступ до Ліги Націй. Будь-який розголос відомостей про Голодомор може спричинити дипломатичну катастрофу. Держава залежить від експорту зерна на Захід, імпорту звідти машин і обладнання. Тож репутаційні втрати можуть перерости в матеріальні. Влада обдумує, як зупинити витік інформації. Найпростіше – заборонити закордонним кореспондентам виїжджати за межі столиці.

"Нас викликали до відділу преси одного за одним і проінструктували: не покидати Москви без детального плану подорожі, який має бути затверджено владою. ­Фактично, нас позбавили права вільного пересування країною, в якій були акредитовані", – згадує кореспондент американської агенції United Press International Юджин Лайонс у книжці "Подорож в утопію", виданій 1937-го в Нью-Йорку.

Інший варіант – підкуп. Лайонс описує спілкування із завідувачем відділу преси наркомату закордонних справ Костянтином Уманським. Після публікації статей Джонса той зібрав західних журналістів у готельному номері одного кореспондента: "Роздмухувати проблему голоду в цей момент було б професійним самогубством. Ми зробили певні зізнання для заспокоєння власного сумління, але в таких обтічних фразах, що виставили Джонса ошуканцем, – свідчить Лайонс. – Коли ж ми позбулися цього брудного клопоту, хтось замовив горілку й закуску. Уманський приєднався до святкування, і гулянка тривала до пізньої ночі".

Якщо домовитися не вдається, стараються заговорити тему. Для цього використовують як замовні матеріали, так і прокомуністично налаштованих авторів.

"Росіяни голодують, але не вмирають з голоду, – пише журналіст Волтер Дюранті в New York Times через два дні після прес-конференції Джонса. – Є серйозна нестача продуктів у країні, хоча окремі колективні господарства – добре керовані. Великі міста й армія достатньою мірою забезпечені продовольством. Справжнього голодування або смертей через голод немає. Втім, поширена смертність від хвороб, спричинених недоїданням. Якщо через кліматичні умови, як було 1921 року, врожай загине, то Росії загрожуватиме голод. Якщо ні, то теперішні труднощі будуть швидко забуті".

"Якби голод став відомим за кордоном, Дюранті міг би сказати, що передбачив його і згадував про нього. Проте коли б справи пішли на краще і він залишився малознаним за межами Росії, він міг би заявити, що впродовж усього часу зневажливо відкидав можливість існування голоду", – пояснює риторику колеги британець Малкольм Маґґерідж у книжці "Зима в Москві", що вийшла друком 1934-го.

А Джонс протягом двох років публікує понад 20 статей у найтиражніших виданнях: The Daily Express, The Western Mail, The Financial News, Washington Herald, Boston Sunday Advertiser. "Радянська цензура зробила із західних журналістів майстрів евфемізмів і недомовок. "Голод" вони чемно називають "нестачею продуктів", "смерть від голоду" пом'якшують до "поширеної смертності від хвороб, спричинених недоїданням", – обурюється він у публікації для The New York Times.

Радянське посольство тисне на прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойда-Джорджа. Джонс змушений полишити посаду його радника.

Влаштовується у провінційну Cardiff Western Mail. Пише статті про сільське життя. У червні 1934 року бере інтерв'ю в одного з найбагатших американців того часу Вільяма ­Герста. Той перебуває в опозиції до президента США Франкліна Делано Рузвельта, прихильника нормалізації стосунків із СРСР. Герст хоче запустити у ЗМІ масштабну антикомуністичну кампанію. Джонс погоджується допомогти.

У грудні 1934-го читає доповідь про Голодомор в Інституті світової політики у Вашингтоні. Наступного місяця публікує в газетах холдингу Герста три великі статті. В одній із них – "Немає хліба" у Los Angeles Examiner – уперше вживає термін man-madefamine, тобто "штучний голод". Про геноцид в Україні для видань Герста впродовж 1935 року пишуть й інші журналісти. Заголовки: "Мертві в радянських селах", "Мільйони померли від штучного голоду в Україні", "Росія підкорила власних людей".

Автор: Фото: garethjones.org
  Голодні селяни, фото зі збірки Ґарета Джонса
Голодні селяни, фото зі збірки Ґарета Джонса

У грудні 1935-го в Chicago American з'являються кілька статей Томаса Волкера. "Сім мільйонів загинуло під час радянського голоду" – заявляє автор. "Голод, розпука, смерть в українській агонії", – інший заголовок. Пише про свою мандрівку Україною весною 1934-го. Джонс не бачив мертвих, а Волкер розповідає про голодування й смерті. Також подає фотографії.

Уривок розмови журналіста з маленькою українською дівчинкою на околицях Києва:

– Де ти живеш?

– Ніде.

– Де твої батьки?

– Мертві.

– Де вони померли?

– В селі біля Чернігова.

– Чому вони померли?

– У нас не було їжі.

– Де ти спала минулої ночі?

– В порожньому вагоні з іншого боку паркана.

– Коли ти їла останній раз?

– Я не пам'ятаю.

– Ти хочеш бути комуністом?

– Ні, я хочу померти і бути з моєю матір'ю.

Та через місяць з'ясовується, що всі матеріали Волкера – фальшивка. Справжнє прізвище автора – Ґрін. Він був у Радянському Союзі лише кілька днів, і то не виїжджав за межі Москви. А його ілюстрації – це фото з різних джерел і періодів, зокрема голоду 1921–1922 років.

Невідомо, чи Ґрін вчинив провокацію на замовлення радянських спецслужб, чи просто хотів прославитися завдяки сенсаційним матеріалам. Але підозра падає й на інші статті, присвячені Голодомору. Антикомуністична кампанія Герста провалюється.

Автор: Фото: garethjones.org
  ”Шість мільйонів загиблих від радянського голоду” – заголовок на передовиці Chikago American від 25 лютого 1935 року. Згодом з’ясується, що опубліковані фото – фальшиві, а автор статті ніколи не був в Україні
”Шість мільйонів загиблих від радянського голоду” – заголовок на передовиці Chikago American від 25 лютого 1935 року. Згодом з’ясується, що опубліковані фото – фальшиві, а автор статті ніколи не був в Україні

"З одного боку – мільйони голодних селян. Їхні тіла – часто опухлі від браку продовольства. З другого – солдати, члени ГПУ, які виконують інструкції диктатури пролетаріату. Вони розповзлися, наче зграя саранчі, і забрали все їстівне. Вони перестріляли або вислали геть тисячі селян, іноді цілі села. Вони зробили з найплодючіших земель у світі похмуру пустелю"

Малкольм МАҐҐЕРІДЖ (1903–1990), американський журналіст. На початку 1933-го пробрався в охоплену голодом Україну. Завдяки його репортажам у The Manchester Guardian Велика Британія дізналася про геноцид

"Цілком ясно, що терором, спрямованим проти селянства, не вдалося добитися покращень у сільському господарстві, обіцяних теорією. Водночас придушення прагнень українців до національної незалежності було лише тимчасовим. І це справа далеко не місцевого масштабу – якщо слово "місцевий" можна вжити до нації, що налічує понад 50 мільйонів. Проблема вільної України є або повинна бути одним із ключових моральних і політичних питань для всього світу в цілому"

Роберт КОНКВЕСТ (1917–2015), британський історик. 1986 року видав книжку The Harvest of Sorrow – "Жнива скорботи" – одне з найповніших досліджень про Голодомор

"Мені випало прочитати "лекцію" на тему "Комуністична партія в боротьбі за колективізацію сільського господарства". Я набив собі голову відповідними уривками офіційної історії, завчив виступи Сталіна з цього питання. А тоді вийшов на трибуну перед заповненою людьми аудиторією і брехав протягом понад години. Кожне вимовлене мною слово брехні відкривало ще незатягнуті рани мого власного досвіду періоду колективізації та подальшого голоду. Мені здавалося, що я знущаюсь над дітьми з розпухлими животами, серед яких я працював, і турбую тіла мертвих, розкидані по селу. Весь час, доки я говорив, у мене не було сумнівів, що мої слухачі також знали – я брешу. Мої слова та їхні оплески були однаково серйозними. Ми всі були акторами, що грали написані для них ролі у цій трагічній політичній комедії"

Віктор КРАВЧЕНКО (1905–1966), радянський функціонер. 1944-го втік з СРСР. На Заході видав книжку I Chose Freedom – "Я обрав свободу", у якій, зокрема, описав Голодомор

Зараз ви читаєте новину «"Хтось замовив горілку й закуску. Гулянка тривала до пізньої ночі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1016
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути