Григорій Мясоєдов забороняв дружині піклуватися про сина
"На спільних зборах товариства, де раніше незмінно головував Мясоєдов, не чутно стало його владного, рішучого голосу. Він відійшов у тінь", – згадує художник Яків Мінченков у книжці "Спогади про передвижників", виданій 1965 року.
Наприкінці ХІХ ст. Полтаву схвилювала незвичайна подія. Сюди разом із родиною з Петербурга переїжджає художник Григорій Мясоєдов – учасник Товариства передвижників. У столиці Російської імперії він знаменитість, але почувається там чужим. Купує дерев'яний старовинний дім із садом і ставком у полтавському районі Павленки.
Береться реалізувати давню мрію – закладає сад. Для цього радиться з селекціонером-плодоводом Левом Симиренком. Той приїжджає до садиби Мясоєдова і допомагає працювати на ділянці. Власні спостереження художник викладає на сторінках ілюстрованого посібника "Як розвести плодовий садочок". Об'єднує садоводів у товариство взаємодопомоги.
"У Мясоєдова був великий фруктовий сад. Посередині розташований довгий, звивистий ставок, – писала у спогадах донька місцевого художника Юлія Волкова. – Ставок цей дивно й різко виділявся занедбаністю серед зразкового, підстриженого фруктового саду і парку".
Господар любить відпочивати на березі ставка серед старих дубів і верб. Забороняє чистити його чи підрізати дерева – щоб зберегти неповторність натури. Влітку сюди приходять хірург Микола Скліфософський, письменники Іван Бунін та Володимир Короленко, які живуть у Полтаві. Звідусіль навідуються друзі-художники.
"Він мав солідну, високу фігуру, ще ставну і струнку, незважаючи на немолоді роки, – пише в нарисі про Григорія Мясоєдова скрипаль Віктор Оголевець. – Запам'ятав його велику, гордо підняту голову, що міцно сиділа на широких плечах, красиве обличчя, обрамлене негустою борідкою, виразний орлиний ніс, високе чоло і дещо іронічний, гострий погляд глибоко посаджених світлих, серйозних і розумних очей".
Зустрічаються на одному з музичних вечорів у Полтаві. Художник долучається до дійств у залах Дворянського зібрання, земства й міської управи. Він любить музику. Під час навчання у Петербурзі освоїв гру на скрипці й альті.
– Мажор мене не зворушує – здебільшого порожнеча, – часто повторює. – Живу тільки, коли чую правдивий мінор, що відповідає всьому нашому буттю.
Вдома у нього постійно звучить класична музика. Найбільше любить виконувати твори Гайдна, Бетховена і Чайковського.
"Щосуботи збиралася компанія музикантів і грали до ночі, – пише він 1909-го в листі до родички першої дружини Анастасії Кривцової в селище Чернь – тепер райцентр Тульської області в Росії. – Маємо музичний гурток, і справа наче йде. До нас приєднуються багато бажаючих. Зав'язуються знайомства, а потім побачимо".
Вдома в художника стоїть рояль і є багато струнних інструментів. Збирає в себе охочих пограти.
"До нашого гуртка входило 12 осіб, головним чином аматори: член окружного суду, земські службовці, художник, студенти, відставний генерал-майор – герой Плевни, дві піаністки, – згадував Віктор Оголевець. – Григорій Григорович був керівником ансамблю. Належав до числа других скрипалів і брався за партії альта. Про нас знали й говорили в Полтаві, але ми не мали на меті виступати публічно. Грали на дачі Мясоєдова чи у квартирі моїх батьків".
"Він був абсолютно невихований. Не знав найпримітивніших правил поведінки. Не сприймав слів "не можна" і часто вибухав затяжним ревом, що виводив нас із себе, – пише у спогадах знайомий Григорія Мясоєдова Микола Кисельов про сина художника Івана. – Минуло майже півроку, а Ваня так і не піддавався вихованню, не дивлячись на зусилля матері й чудової няні".
1891-го життя в будинку Григорія Мясоєдова різко змінюється. Він забирає до себе в Полтаву сина 10-річного Івана. Той жив у сім'ї друга-художника Олександра Кисельова в Москві. Віддали, бо раніше не мали постійного житла ні в Харкові, ні в Петербурзі.
Стосунки батька із сином прохолодні. Говорять, що хлопець так і не став бажаною дитиною для літнього художника. Одружуватися з його матір'ю – молодшою на 25 років Ксенією Івановою – він не поспішає, живуть у цивільному шлюбі. Чоловік забороняє їй проявляти материнські почуття і турботу до сина. Поводиться з ним, як домогосподарка. Син дізнається, хто вона насправді, тільки після смерті жінки від туберкульозу 1899-го.
Іван росте некерованим індивідуалістом. Усі спроби налагодити стосунки виявляються марними. Інколи приїжджають Кисельови й допомагають сім'ї порозумітися.
"Григорій Григорович не справляв враження людини, для якої діти були чарівним видовищем, – згадує Микола Кисельов. – Він не підходив до них із лагідною усмішкою, не пригортав. Не пригощав цукеркою, приготованою в кишені. Він здалеку поглядав на них серйозно, з ледь помітною іронічною усмішкою. Це налаштовувало малечу проти нього".
Про ворожі стосунки батька й сина в Полтаві знають усі. Не пом'якшуються вони навіть після перших успішних художніх робіт Івана. Він успадковує від батька талант до живопису. Після Олександрівського реального училища – зараз Полтавський політехнічний коледж – вступає до Московського училища живопису, скульптури і зодчества. Там його хвалять.
– Дубина, – почувши компліменти на адресу сина, відповідає Григорій Мясоєдов. – Нещастя моє.
Батька дратує Іванове захоплення силовим спортом. Приїжджаючи на канікули додому, той веде богемний спосіб життя – організовує художньо-філософський атлетичний гурток "Сад богів". Його учасники пишуть картини, позують оголеними та займаються спортом.
Іван за два роки опановує програму Академії мистецтв. Його роботи визнають кращими на академічних конкурсах. До батька приїжджає на канікули з другом Федором Кричевським. Той згадував, як Григорій Мясоєдов будив їх з Іваном близько шостої ранку й виганяв у сад на зарядку. Після сніданку вони по 4–5 годин без перерви писали пейзажі, натурників, етюди й портрети.
"Ваня живе у флігелі, де в нього постійно стримлять молоді люди – його раби і наперсники, яких він пригнічує своєю величчю, – розповідає Григорій Мясоєдов у листі до Анастасії Кривцової. – Молодь пише в мене в саду. Хлопці позують на даху в костюмі Адама. Я терплю, бо це потрібно моєму героєві Вані. Він у позі знаменитого художника махає пензлем, іноді до ладу. Або дає своїм шакалам настанови, добродушно й солідно".
За картину "Похід аргонавтів" на античну тему Іван Мясоєдов отримує золоту медаль і стипендію на поїздки в Європу. Там не тільки пише картини, а й бере участь у змаганнях із класичної боротьби та виступає на аренах цирку.
1911-го отримує звістку, що батько смертельно хворий. Кидає все і їде до Полтави. Перебуває поруч із ним в останні години життя. Робить замальовки його передсмертної агонії.
190 сортів яблунь висадив Григорій Мясоєдов у саду біля свого дому в Полтаві. Восени 1905 року на Полтавській сільськогосподарській виставці його колекцію плодів відзначили бронзовою медаллю Імператорського
російського товариства плодівництва
Жив на дачі колишньої дружини в Криму
1834, 19 квітня – у селі Паньково – нині Новодеревеньківський район, Орловська область Росії, народився художник Григорій Мясоєдов. Батько був небагатим поміщиком, походив із дворянського роду. Привчив сина займатися живописом. Григорій рано втратив матір. Мав старшого брата й молодшу сестру.
1853 – вступає до Імператорської академії мистецтв у Петербурзі. Навчається у класі історичного живопису. 1962‑го отримує золоту медаль за картину "Втеча Григорія Отрєп'єва з корчми на литовському кордоні" – за сюжетом драми Олександра Пушкіна "Борис Годунов". Нагорода надає право на закордонну подорож за державний кошт для вдосконалення майстерності. Протягом 15 років із перервами живе в Німеччині, Італії, Франції та Іспанії.
1861 – одружується з піаністкою Єлизаветою Кривцовою. Вона з сім'ї дрібного дворянина, яка володіла кількома селами в Тульській губернії. Супроводжує художника в поїздці за кордон. Наприкінці 1870-х розлучаються, але підтримують добрі стосунки. Йому дозволяє жити влітку на своїй дачі "Дарсана" у Криму. Заповідає її художнику, бо знає про його слабке здоров'я.
1870 – із живописцями Миколою Ге та Миколою Крамським створює Товариство пересувних художніх виставок. Об'єднання митців, що протиставляли себе академізму, пропагували ідеї народництва, вели активну просвітницьку діяльність. Їздили з виставками до провінції. Отримує звання академіка. Пише полотна на історичну тематику: "Читання Положення 19 лютого 1861 року", "Земство обідає", "Косарі".
1876 – знайомиться в Харкові з прихильницею руху передвижників Ксенією Івановою. Бере її за ученицю. Кілька її робіт виставляють на виставках передвижників. 1881-го вона народжує сина Івана. Живуть у цивільному шлюбі, орендують помешкання в Харкові. Художник отримує звання дійсного члена Академії мистецтв, переїжджають до Петербурга. Позує художнику Іллі Рєпіну для полотна "Іван Грозний убиває свого сина" – в образі російського царя.
1889 – купує садибу в передмісті Полтави. 1893-го створює картину "Читання "Крейцерової сонати" Л. М. Толстого". На полотні зображені хімік Дмитро Менделєєв, критик Володимир Стасов, художник Ілля Рєпін, письменники Володимир Короленко та Микола Лєсков. Організовує в Полтаві школу малюнку та живопису.
1899 – від туберкульозу помирає цивільна дружина Григорія Мясоєдова Ксенія Іванова. Він тяжко переживає і хворіє. Щоб відволіктися від горя, береться за створення завіси для театральної зали просвітницького будинку ім. Миколи Гоголя завбільшки 6 на 12 м. Дарує її місту, відмовляється від платні за роботу.
1904 – під час перебування в Москві у справах Товариства пересувних художніх виставок знайомиться з Тетяною Васильєвою. З нею вирушає до Ялти, а потім у Полтаву. Жінка залишається з ним жити. Художник зображає її на картині "Курсистка. На шляху до знань".
1911, 30 грудня – Григорій Мясоєдов помирає у своєму домі в Полтаві. За заповітом, ховають поблизу будинку. Наступного року син Іван влаштує дві виставки-продажі полотен батька та його колекції. Знищує його архів. Вибудовує замість флігеля власний дім в італійському стилі. Живе з дружиною танцівницею Мальвіною Вернічі. 1921-го виїжджає за кордон.
8 
35413
Коментарі