Ексклюзиви
Вівторок, 20 листопада 2012 16:03

"Хліб є? Нема? Так чого ти не вмер?"
5

Фото зроблене 1933 року в притулку, куди збирали дітей, які залишилися без батьків і жебракували
Найкращий бригадир колгоспу імені 1 Травня Фенічев, райцентр Синельникове на Дніпропетровщині, 1932 рік
Член політбюро ЦК ВКП(б) Лазар Каганович (на фото) 6 липня 1932 року разом із В’ячеславом Молотовим на конференції КП(б)У звинуватили її керівників у провалі колективізації і виступили проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні. Їх значно завищені плани стали однією з головних причин Голоду 1932 – 1933 років
Пік використання ”чорних дощок” в Україні припав на грудень 1932­го – березень 1933 років. Це період, коли смертність від голоду була найбільшою. Улітку 1933­го на ”чорні дошки” села почали заносити не за невиконання плану хлібозаготівель, а за ”поточні” провини. Наприклад, 19 липня 1933 року ”Соціялістичне село” – газета Володарського району на Київщині – на першій шпальті помістила ”чорну дошку” з переліком сіл, що ”зривають перевірку буряків”. А нижче ще одна реалія того часу: замітка про покарання двох чоловіків, спійманих на зрізанні колосків на колгоспному ланіФото зроблене 1933 року в притулку, куди збирали дітей, які залишилися без батьків і жебракували. Знімок передала Марія Тригубенко із селища Зелений Гай Криворізького району Дніпропетровської області вихованцям гуртка ”Пошук” Криворізької загальноосвітньої школи №29
Постанову Раднаркому Української СРР і ЦК КП(б)У від 6 грудня 1932 року про занесення перших шести сіл на ”чорну дошку” надрукували республіканські й місцеві газети. Зокрема й ”Більшовик Полтавщини”. Далі ”чорні дошки” в газетах з’являлися вже без переліку кар щодо поміщених туди сіл, – вказували лише жертв

Село, занесене на "чорну дошку", було приречене на голодну смерть. Усі продукти та промислові товари звідти вивозили, а людей ізольовували від зовнішнього світу

"На привокзальной площади собрали ­народ. Пришел поезд, выкатили из него пулеметы, солдаты начали выходить, наконец показался и огромный Каганович, – згадував приїзд у перших числах листопада 1932 року більшовицького діяча до станиці Полтавської на Кубані селекціонер Павло Лук'яненко. – "Казаки, – орал он, этот очередной выдвиженец, – сдавайте хлеб по­­хорошему. Спрятали вы его, знаем. Но мы и приехали сюда, чтобы трахнуть вас как следует!" Толпа угрюмо молчала. И тогда кто­то из седобородых казаков крикнул Кагановичу: "А ты не пугай. Мы уже бачылы такых, як ты!" Тот запнулся на полуслове, опешил, но спохватился и продолжил: "Значит так?! Ну, казаки, пожалеете об этом, и очень!" Лазарь Моисеевич поднялся в вагон, народ начал потихоньку расходиться. На следующее утро подогнали пустой эшелон. Всем старым и малым велено было покинуть жилища и грузиться в вагоны".

2 листопада 1932­го на засіданні бюро місцевого крайкому ВКП(б) Лазар Каганович запропонував запровадити "чорну дошку" й заносити на неї села, що не виконували накинутих згори планів хлібозаготівель. Серед перших жертв і була "контрреволюційна" станиця Полтавська. 1926 року, під час перепису, 10 985 із 14 306 її жителів визнали себе українцями, тут діяв український педагогічний технікум.

Що було після візиту Кагановича, згадував уродженець Полтавської Іван ­Борох: "Станица была занесена на "черную ­доску", был введен комендантский час… Полтавскую разбили на 13 кварталов, в каждом квартале создали комитет содействия (комсод), которому был спущен план по выселению семей". До 19 грудня 1932 року з Полтавської до Казахстану вивезли 2158 родин – 9187 осіб. На все готове: будинки, господарські споруди, худобу і реманент завезли звільнених у запас червоноармійців та ветеранів органів безпеки, а також переселенців­колгоспників із Росії й Білорусі. Станицю Полтавську перейменували на Красноармійську.

"Чрезвычайные меры, принятые Москвой к Кубани, должны стать предупреждением для украинских партийцев", – ­погрожував уже за тиждень, 9 листопада 1932­го, секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор у директиві секретарям облвиконкомів: ті мали негайно посилити хлібозаготівлі у своїх областях. 18 листопада "чорні дошки" з'явилися і в Україні. Того дня політбюро ЦК КП(б)У ухвалило "запровадити занесення на "чорну дошку" колгоспів, що особливо злісно саботують здачу хліба за державним планом". А вже 6 грудня вийшла постанова про занесення на "чорну дошку" перших шістьох українських сіл: у Дніпропетровській області – Вербка Павлоградського та Гаврилівка Межівського районів, у сучасній Полтавській області – Лютенька Гадяцького та Кам'яні Потоки Кременчуцького районів, в Одеській області – Святотроїцьке Троїцького та Піски Баштанського районів.

У тій же постанові зазначено, що мета запровадження "чорних дощок" – "зламати саботаж хлібозаготівель, організований куркульськими та контрреволюційними елементами, знищити спротив частини сільських комуністів, які стали фактичними провідниками саботажу, й ліквідувати несумісну зі званням члена партії пасивність і примирливість до саботажників, забезпечити швидке зростання темпів, повне й безумовне виконання плану ­хлібозаготівель".

Занесення села на "чорну дошку" перетворювало його на резервацію, тамтешні жителі були приречені на голодну смерть. Усі продукти й промислові товари звідти вивозили, а людей ізолювали від зовнішнього світу. У постанові Одеського обл­виконкому від 8 грудня 1932 року, якою оголошувався "економічний бойкот" селам Святотроїцьке та Піски, перелік репресій до них зайняв кілька сторінок. Із цих сіл вивезли весь крам, зокрема, сіль, сірники і гас. В обох селах цілком заборонили торгівлю, а по всіх сусідніх селах оголосили, щоб жителям ­Свято­троїцького та Пісків ніхто нічого не продавав ні на базарах, ні у крамницях. ­Спеціально організовані бригади­караули з міліціонерів, колгоспних активістів і колишніх червоних партизанів мали регулювати рух зі ­Свято­троїцького та Пісків, щоб не допустити будь­якого ввезення й вивезення краму та харчів. ­Повністю припинили помол і видачу посвідчень на право молоти.

Села оштрафували в розмірі 15­місячного плану м'ясозаготівель. Стягувати штраф "натурою" прибули відряджені буксирні бригади. Вони мали також "негайно провести перевірку та очистку колгоспів і осіб державного і кооперативного апарату цих сіл від антирадянських елементів". І вже 19 січня 1933 року газета "Під прапором Леніна" писала: "Постановою облвиконкому 30 куркульських господарств – головних організаторів – виселено за межі України, але в Пісках ще багато залишилося куркулів та їхніх натхненників, які продовжують чинити шалений опір хлібозаготівлям".

Буксирні бригади – їх у народі називали "червоні мітли" – під час рейдів по господарствах відбирали в селян не лише зерно, овочі й посівне насіння, а й усе що було з харчів – навіть варені страви. У селі Піски результат занесення на "чорну дошку" був такий: із майже двох тисяч жителів від голоду померли 1478.

"В селе Троицком, несмотря на имеющийся сдвиг выполнения плана хлебозаготовки, все же необходимо отметить, что поступление хлеба идет весьма медленно, – визнавав недовіз зерна після занесення ­цього села на "чорну дошку" начальник міліції Одеської області. – Имеющаяся в Троицком круговая порука чувствуется ­настолько сильно, что сломить ее пока не удалось. Враждебность к ­проводимым ­мероприятиям чувствуется всюду. Настроение села подавленное".

Далі головний міліціонер Одещини звітував про здобутки його підлеглих. Зокрема, виявили "сокрытие хлеба колхозником колхоза им. Котовского Белоусовым Семеном в количестве 15 пудов в земле под уборной. Сверху над этой ямой в течение двух месяцев выбрасывались человеческие испражнения. Белоусов задержан, предается суду.

18/XII­с.г. в колхозе им. Петровского по полученным сведениям о спрятанном хлебе убежавшего счетовода того же колхоза, в доме, где находилась его жена. Бригадой был проведен обыск, каковой не дал положительных результатов. После того бригадиры вывели во двор жену счетовода, дали ей лопату и приказали рыть яму в первом попавшемся месте. Таким образом, они заставили ее вырыть несколько ям и добились того, что она, обессиленная, указала им действительные места – ямы, в которых было спрятано 30 пудов чистосортной пшеницы.

19/XII­с.г. было проведено выселение 12 хозяйств на территории Октябрьского района, каковое произошло без эксцессов. Враждебных и открытых антисоветских выступлений не имелось".

На "чорну дошку" заносили не лише села, що не виконали плану хлібозаготівель, а й ті, що вважали політично ненадійними. Так, Мазурівка Хмельницького району опинилася на "чорній дошці" лише за те, що тут народився "петлюрівський отаман Хмара", Карпівці Чуднівського району – як "відоме на Волині петлюрівське село в минулому", Турбів Липовецького району – за "велику засміченість петлюрівським елементом, участь весною в Плисківській справі". Колгосп села Городище на Луганщині потрапив на "чорну дошку" тому, що це було найбільше село в районі, зі знач­ною "прослойкой кулачества", а всі заходи й політичні кампанії відбувалися в ньому "с большим трудом и при активном сопротивлении большей части населения".

"Петлюрівська" Лютенька Гадяцького району була серед перших сіл, занесених на "чорну дошку" 6 грудня 1932 року. Звідти походив повстанський отаман Леонтій Христовий, а тамтешні селяни на початку 1920­х брали участь в антибільшовицькому русі. 7 серпня 1920­го загін Христового із близько 1,5 тис. осіб на кілька днів захопив повітове місто Гадяч. У Лютеньку вступили червоноармійські частини й розпочали розправу: підпалювали хати, на місці розстрілювали не тільки чоловіків, а й жінок і старих. Володимир Ленін вимагав спалити Лютеньку дотла, виселити рештки населення у східні райони країни, а територію переорати й засіяти. Налякані такою звісткою лютенці відправили в Харків до Григорія Петровського делегацію й випросили помилування. Коли 1930 року в селі розпочалася насильна колективізація, один з уповноважених із району погрожував селянам на зборах:

– Перед вами три дороги – одна до колгоспу, друга – за межі села, третя – на Соловки.

Після занесення 6 грудня 1932­го села на "чорну дошку" в Лютеньку прибули 300 чоловік "буксирів". Село розділили на сот­ні й до кожної приділили буксирну бригаду. Заарештували всіх керівників. Декількох із них засудили до розстрілу, який згодом замінили 10­річним ув'язненням. "У листопаді й грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали", – свідчив 1986­го виходець із Лютеньки Федір Коваленко для Комісії з вивчення українського голоду 1932–1933 років, що працювала при Конгресі США.

"Нашу Лютеньку занесли на республіканську "чорну дошку", – згадував Михайло Савченко із цього ж села. Його спогади надруковані в збірнику"33­й. Голод", що вийшов 1991 року. – У селі закрили магазини кооперації, обидві школи – середню й восьмирічну, млин, олійницю. Заарештували правління колгоспу (хто не встиг зникнути.) З району приїхали бригади, в них були люди з Полтави, Києва, Харкова, ­Дніпропетровська. Повне село чужих людей, їх прозвали "буксирами". Зібрали збори колгоспу і оголосили, що колгоспники повинні негайно повернути нібито незаконно одержаний ними хліб (200 г на трудодень). Обклали високим податком кожну садибу і встановили строк. І от настав цей чорний день. Бригади "буксирів" пішли по дворах, шукали хліб у хатах, на горищі, у скринях, у сараях, клунях. Залізними щупами пройшлися по грядках, по сараях – чи нема де закопаного. Знайдене зерно забирали, картоплю, буряк теж виносили. Млинки, жорна, ступи били. Не помагали ні вмовляння, ні плачі".

30 родин одноосібників, що не вступали у колгосп, за невиконання хлібозаготівель вислали до Кизил­Ординської області в Казахстані. У колгоспників забрали весь хліб – під приводом, що його отримали незаконно. "Буксири" робили обшуки, били жорна та ступи в садибах селян, які вже голодували. Краєзнавець із Лютеньки Іван Чайка описує, що заходили до хати й питали:

– Хліб є? Нема? Так чого ти не вмер? Значить, хліб є! – і знову шукали.

До кінця 1932­го на "чорних дошках" була вже половина районів Української СРР. Встановити точну кількість населених пунктів, колгоспів або районів нереально. Адже нині неможливо з'ясувати, скільки таких колгоспів було в кожному районі, сільраді, окремому селі. "Вся Україна фактично була занесена на "чорну дошку", або принаймні переживала м'який її варіант – "товарну блокаду", – писав професор Георгій Папакін з Інституту історії НАН України – Повсюдне запровадження репресивного режиму "чорних дошок" в Україні 1932–1933 років було дієвим знаряддям центральної влади у боротьбі з українським селянством. Боротьба йшла не на життя, а на смерть, і занесення певного села, району на "чорну дошку" означало наближення такої смерті впритул"

"Куркульський саботаж" почали ламати Молотов і Каганович

З дозріванням врожаю 1932 року в українських селах вщух голод, що тривав із зими, – через завищені норми хлібозаготівель попереднього року. Та, за планами Йосипа Сталіна, і цей урожай, як і два попередні, мав піти на потреби індустріалізації. Для України в Кремлі визначили новий, абсолютно непідйомний, план хлібозаготівель – 356 млн пудів зерна. Його 9 липня 1932­го затвердила III Всеукраїнська партійна конференція, що проходила під наглядом Лазаря Кагановича та В'ячеслава Молотова, найближчих соратників Сталіна. Усі сили партійного апарату республіки – від верхівки до низових осередків – кинули на виконання хлібозаготівельних планів. Запорукою успіху мало бути вжиття найсуворіших заходів – "драконівських", за висловом Йосипа Сталіна.

Багато райкомів партії, попри репресії, відмовилися приймати до виконання затверджені плани хлібозаготівель. Органи ДПУ фіксували сотні випадків невдоволення центральною владою серед партійців районного і сільського рівнів. "У колгоспі люди працювати не бажають, люди, діти, старики голодні, худоба гине, люди стали злі. Радянську владу заклинають, ніхто їй нічого не віре", – писав у приймальню голови ВУЦВК Григорія Петровського 8 серпня 1932 року голова колгоспу із Лебединського району на Харківщині. – Земля очутилася в бур'янах, цукровий буряк неполений. Хлібні аванси видають по 400 г на день – здебільшого фуражних культур, надії нема на додержання, тому що плани у цьому році дані більші, або менші дуже незначно, а врожай через загибель озимини далеко менший. Чи нормально, що плани більші, ніж валовий урожай?" Завідувач земельного відділу Акімовського району Дніпропетровської області Селін стверджував: "Хлебозаготовительный план не реален. Этим планом мы ставим под угрозу существование колхозов, особенно имея опыт прошедшей весны".

Сталін вважав, що причина невиконання хлібозаготівельних планів – у масовому саботажі на місцях, слабкій роботі партійних органів. 22 жовтня 1932 року політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило відрядити до Української СРР на дві декади комісію на чолі з В'ячеславом Молотовим, а до Північно­кавказького краю, до якого входила Кубань, – очолювану Лазарем Кагановичем. Вони мали право вдаватися до крайніх репресій, щоб зламати "куркульський саботаж". Тоді­то в Кагановича й виринула ідея заносити села та колгоспи, що не виконують плану здачі хліба, на "чорні дошки". Їх розміщували в республіканській та місцевій пресі. Перелічені там села опинялися в стані блокади.

 

Зараз ви читаєте новину «"Хліб є? Нема? Так чого ти не вмер?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

76

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 163
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути