Вівторок, 02 грудня 2014 13:01

"Если бы Шептицкий задумал контрреволюционное выступление, он легко мог бы найти массовую поддержку"
2

Андрей Шептицький із ”пластунами” – українськими скаутами, 1929-й. За три роки до цього митрополит подарував ”Пластові” ділянку біля гори Сокіл у Карпатах, аби там можна було проводити табори. Учасниця одного з таких зборів Оксана Лемеха-Луцька описувала Шептицького: ”Він, сидячи на рундуці своєї садиби, привітно усміхався до всіх, обдаровував нас смачними рум’яними яблуками, а табір харчами, як справжній святий Миколай”
Митрополит Андрей Шептицький очолював греко-католицьку церкву 43 роки. Помер 1 листопада 1944-го на 80-му році життя. Походив із давнього шляхетського роду, який у XIX столітті вже був полонізований. Мав графський титул. Майбутній митрополит свідомо повернувся з римо-католицького обряду до греко-католицького й обрав українську національну свідомість. В одному з листів до матері писав: ”Для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає, і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну”. Через півтора року по смерті митрополита Шептицького радянська влада ліквідувала Українську греко-католицьку церкву

Радянські спецслужби переконували греко-католицького митрополита Андрея Шептицького публічно засудити УПА й жертвувати гроші Червоній армії. На останнє він погодився

 

– Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, – з такими словами звернувся греко-католицький митрополит Андрей Шептицький до свого найближчого оточення 31 жовтня 1944 року. – Але держіться, не відступайте від віри, від святої католицької церкви. Цей тяжкий досвід є хвилевий. Я виджу відродження нашої церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої, та буде обіймати цілий наш народ.

Наступного дня о 13.30 він помер у своїй резиденції у львівському соборі Святого Юра. За п'ять місяців радянські органи безпеки розпочали відкрите переслідування греко-католиків. У квітні 1945-го арештували наступника митрополита Андрея – Йосипа Сліпого. Далі репресували сотні єпископів і священиків. У березні 1946 року відбувся Собор, на якому оголосили про об'єднання УГКЦ із Російською православною церквою.

Радянська влада прийшла на Західну Україну у вересні 1939-го. Із перших днів вдалася до репресій проти класових ворогів. Швидко в поле зору "органів" потрапила й греко-католицька церква.

"В целях предотвращения заговорщической предательской работы арестуйте и объявите заложниками крупнейших представителей из помещиков, князей, дворян и капиталистов. Арестуйте наиболее реакционных представителей правительственных администраций, местных руководителей полиции, жандармерии, пограничной охраны. ­Разверните следствие заключенных с задачей вскрытия подпольных контрреволюционных организаций", – давав вказівку керівництву спецслужб Української РСР нарком союзного НКВС Лаврентій Берія.

"В городе Львове польским Ватиканом является Святой Юр, где проживает наиболее высокое духовенство во главе с митрополитом Шептицким. Последний имеет весьма огромное влияние по всей Галиции – на крестьянство, рабочих и интеллигенцию, – зазначали працівники львівського НКВС в оперативному доносі 14 листопада 1939 року. – Влияние это выросло: 1. Как наивысшая духовная фигура, с одной стороны. 2. Организовывал различные украинские общества, с другой стороны, субсидировал денежными средствами, в том числе банки, торговые предприятия – "Маслосоюз" и т. д., а также научные украинские организации, выделял суммы на стипендии, организовывал и оказывал денежную помощь малообеспеченным семьям и считался как бы духовным вождем украинского галицкого народа. Надо прямо сказать, что если бы Шептицкий задумал бы контрреволюционное выступление, он легко мог бы найти массовую поддержку. Но Шептицкий, как и все приближенные, находится в выжидательном состоянии: "что-то будет".

31 грудня 1939 року управління НКВС по Львівській області порушило агентурну справу під назвою "Ходячі". Під підозру потрапили ієрархи УГКЦ – митрополит Андрей Шептицький, архієпископ Йосип Сліпий, єпископи Микита Будка й Іван Бучко, прелати Леонтій Куницький і Олександр Ковальський, канонік Василь Лаба, Климентій Шептицький та інші священики – усього 50 осіб. "Вышеуказанные лица являются активными участниками и руководителями УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання – найпопулярніша легальна партія українців Галичини в міжвоєнні роки. – "Країна"), ведут антисоветскую деятельность, используя при этом религию", – йшлося у справі.

Агентура ретельно відстежувала настрої серед духовенства, занотовувала публічні проповіді й навіть приватні розмови. Приміром, Андрей Шептицький у розмові із "секретным сотрудником" НКВС у травні 1940 року розмірковував:

– С точки зрения исторической мы должны благодарить большевиков за их приход к нам. Благодаря этому тайное стало явным, и то, чем был силен коммунизм, когда Западная Украина была в Польше, теперь стало его слабостью. Слова коммунистов и дела настолько различны, что это толкает в наши объятия тысячи новых верующих. Вы можете видеть в наших церквях сейчас небывалое явление. Церкви не вмещают молящихся. Мы опасаемся репрессий и поэтому не форсируем роста нашего влияния. Но люди сами приходят к нам и в своих исповедях выкладывают все наболевшее за эти восемь месяцев новой государственности.

"Львовской униатской митрополии принадлежат большие поместья, около 20 тысяч гектаров леса в Карпатских горах, от которых митрополит имел большие доходы – свыше полмиллиона злотых в год, – давав свідчення колишній генеральний секретар УНДО Володимир Целевич під час допиту 7 березня 1940 року. Він знав про ситуацію в церкві й підказував чекістам, яким чином розсварити її духовенство, внести розкол. – Митрополит Шептицкий из этих доходов отпускал большие средства украинцам на различные мероприятия, как-то: украинские музеи, сиротские дома, госпитали, а также оказывал материальную поддержку артистам, художникам и малоимущей молодежи. Оказывая материальную помощь, Шептицкий тем самым приобрел среди украинцев значительный авторитет".

Власністю митрополії були лісові маєтки та житлові будинки. Сам Шептицький утримував Національний музей, "Народну лічницю", ремісничу бурсу, архів, бібліотеку, санаторій і багато іншого.

"Доходи й ощадности минулих літ обертав я на цілі гуманітарні й освітні", – інформував він нову владу 22 жовтня 1939-го. Та вирішила починати наступ на церкву з фінансів, вимагала повторної сплати податків за кілька останніх років. Аби не ставити під загрозу існування УГКЦ, владика віддав усю готівку, що зберігав на прожиття й утримання дому. Відступив частину землі у Львові, два будинки, акції. Висловлював готовність віддати все своє столове срібло.

– Вы должны знать, что для большевиков здесь самые большие враги мы – украинцы, украинские националисты, – цитував слова іншого впливового греко-католика – єпископа Микити Будки – агент. – Лозунги, с которыми Красная армия пришла сюда, были лозунгами обмана, ибо с первых же дней захвата власти начались аресты именно украинцев, которых пришли "освобождать". Планомерная ликвидация украинской национальности. Все наши знакомые – в Сибири. Мы сами готовимся к тому же, хотя и знаем директиву из Кремля: не трогать Шептицкого. Ясно, что мы держимся только им. На мое замечание, что мученическая смерть Шептицкого означала бы его канонизацию, Будка, не без удовлетворения ответил, что в таком случае (т. е. в случае смерти Шептицкого от рук большевиков) мы имели бы первого святого католической церкви, канонизированного Римом в результате гибели от рук большевиков".

З митрополитом "сексоти" зустрічалися, називаючись чинов­никами, емігрантами або вихідцями з Наддніпрянщини. "В указанное время я был у дома митрополита, – із рапорту анонімного співробітника НКВС від 10 червня 1940-го. – Встретил меня монах, который меня проводил в приемную, где ожидало несколько духовных лиц. На столе приемной была книга с множеством подписей: делегатов, священников и т. п. У окна беседовали два священника и рассматривали какой-то большой список фамилий. Через пару минут, вне очереди, меня вызвали к Шептицкому, который сказал: "Так это вы, тот самый, которого я так хорошо знал. Мне так приятно Ваше посещение".

Розмова тривала близько 1,5 години. Господар розпитував, а гість розповідав. Шептицького цікавила ситуація в Наддніпрянській Україні, водночас, давав критичні зауваження щодо заходів радянської влади у Львові. "Немного странным мне показалось, что такой иезуит, как Шептицкий, так легко и открыто идет на сближение. Он несколько раз повторяет, как ему приятно и радостно меня видеть, приглашал приходить к нему без церемоний и почаще, говоря: "Нам нужно познакомиться поближе". Когда я уходил от Шептицкого, он приподнялся, обнял и поцеловал меня, мне пришлось ответить ему тем же", – дивувався агент.

Органи НКВС виношували плани ліквідації Андрея Шептицького. Публіцист Дмитро Герчанівський оповідає, що спершу його хотіли арештувати й вивезти на Схід. Потім намовили одного зі служників підсипати митрополитові отруту. Соратники намовляли владику виїхати за кордон. Він відмовився. На початку літа 1941 року радянська влада мусила залишити Львів – у місто зайшли німецькі війська.

У липні митрополит видав два пастирські послання. В одному називав нацистів "визволителями", у другому вітав "переможну німецьку армію". Із часом ставлення митрополита до німців стає ворожим: "Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути ніщо інше, як дегенерація людства, якої не було ще в історії", – писав до Папи Пія XII 29–31 серпня 1942 року.

За три роки "совіти" повернулися на Західну Україну. Перед "органами" знову постало питання, що робити з греко-католицькою церквою. Справу доручили підполковнику НКДБ Сергієві Каріну-Даниленку. Той ретельно описав керівництву, які питання хоче ставити митрополиту Шептицькому, потенційні варіанти перебігу подій, кінцеві цілі. Документ узгодив нарком державної безпеки УРСР Сергій Савченко.

Через канцелярію Львівського облвиконкому на бланку "Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при СНК УССР" Карін-Даниленко надіслав виклик Шептицькому. Просив 6 вересня опівдні прибути для бесіди про правове положення УГКЦ до кабінету № 19 Львівського облвиконкому. Хоча й знав, що Шептицький паралізований і прийти не зможе. Наступного дня Йосип Сліпий та Іван Котів попросили уповноваженого перенести зустріч до резиденції митрополита. На знак поваги до представника радянської влади митрополит надіслав за ним свій фіакр. "Действительно старомодный зеленоватый фиакр, запряженный довольно упитанным митрополитанским мерином стоял у подъезда облисполкома", – писав у доповідній чекіст. Він подякував за увагу, але поїхав облвиконкомівською машиною: мовляв, так швидше.

"Кабинет митрополита Шептицкого – довольно просторная, светлая комната, устланная ковром, вся увешанная старинными иконами и картинами религиозного содержания, – описував Карін-Даниленко митрополичу палату в соборі Святого Юра. – На заднем плане, посреди комнаты, стоит большой письменный стол, на котором в образцовом порядке разложены были книги, папки и бумаги. С правой стороны к письменному столу был приставлен небольшой венский столик, за которым восседал в глубоком откидном кресле огромный старик, в черной опрятной сутане с белоснежным белым воротником. На вид Шептицкому лет около 80. Белая, как лунь, длинная лопатистая борода, стриженый, глаза голубые, острые, юношески молодые. В бровях почти ни одного седого волоска".

Чекіст писав, що митрополит лояльний до радянської влади, тверезо оцінює політичне становище, його авторитет залишається непохитним. "Следует изыскать форму, в которой можно было бы использовать Шептицкого для укрепления нашего влияния в широких массах населения Западной Украины, а также для борьбы с бандеровским движением", – підсумовував.

Керівництво радянської України вимагає від митрополита підписати публічне звернення до вояків УПА із закликом скласти зброю. А ще – провести масштабну пропагандистську акцію на підтримку радянської влади й залучити УГКЦ до збирання матеріальних коштів на потребу Червоної армії. Шептицький погодився на останнє, бо вважав благодійність місією церкви. Менш як за два місяці його не стало.

Греко-католицька церква, попри офіційну заборону 1946-го, продовжила існувати в підпіллі. Перші відкриті богослужіння провели у листопаді 1989 року

"З многих сторін СССР доходять до мене крики розпуки нещасливих людей, яких без суду переселили і сказали на тяжкі роботи в ріжних сторонах, в яких не мають способу удержувати життя. Благають о поміч, оповідають свою біду, не мають ані теплої одежі, ані вистачаючої поживи. Від нас почти у Львові не приймають посилки з харчами для тих нещасливих переселенців. Уважаючи, що правдоподібно більша часть єще листів не доходить, затриманих цензурою, уважаю за свій обов'язок звернути Вашу увагу на нелюдське обходження з людьми, від яких жадають дуже тяжких робіт, а яким не дають можности піддержувати свої сили вистачаючою їдою, і благати Вас о поміч для тих нещасних. Думаю, що не годиться з повагою такої великої і могутньої держави, як СССР, уживати безплатних робітників і наражати їх на певну майже смерть, даючи їм невистачаючу поживу. Відповідаючи за поступовання усіх священиків в моїй єпархії, я рішучо протестую проти їх арештів, і Вас усильно прошу о виданні розпоряджень потрібних до освобождення їх, або до укінчення процесів, коли владі видається, що чимось они провинилися проти законів світської влади", –

з листа Андрея ШЕПТИЦЬКОГО до першого секретаря ЦК КП (б) України Микити Хрущова від 5 березня 1941 року.

 

Зараз ви читаєте новину «"Если бы Шептицкий задумал контрреволюционное выступление, он легко мог бы найти массовую поддержку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 103
Голосування Яка найбільша проблема Києва?
  • Затори
  • Хаотична забудова
  • Нищення історичних місць
  • Незаконна торгівля, МАФи
  • Громадський транспорт
  • Мало шкіл та дитсадків
  • Сміття
Переглянути
Погода