Ексклюзиви
Четвер, 10 лютого 2011 13:52

Дівчина отямилася і зрозуміла, що втратила цноту. Записка була підроблена

Порнографічні знімки в Києві 100 років тому продукували власники фешенебельних ательє. Фотографували переважно повій і їхніх сутенерів. Заміжніх жінок та гімназисток змушували до зйомок шантажем

На нічному Хрещатику на зламі XIX - XX ст. можна було спостерігати за такою сценою. Опівночі з'являється візник. Городовий, який наглядає тут за порядком, знає: зараз зупиниться біля фотоательє Франца де Мезера. З коляски швидко виходять чоловік і дівчина. Підходять до фотосалона, який офіційно давно зачинено. Та відвідувачів впускають. Вікна щільно завішено. Що відбувається далі?

Пара роздягається догола і стає біля шкіряної канапи перед об'єктивом фотокамери. Сивий маестро, накрившись чорною рядниною, командує, в яку позу стати. Кожна наступна - щораз відвертіша. Зрештою наказує лягти на диван. Міняє світло і продовжує фотосесію. За кілька годин робить два десятки знімків. Натурникам платить 60 руб. - по трояку за кожен негатив. На світанку гості йдуть. Хрещатицький городовий - "на гонорарі", тому не втручається.

О десятій ранку, як завжди, ательє відкривається. Клієнтів обслуговує асистент фотографа.

- А де пан Мезер? - цікавляться відвідувачі.

- Трохи захворів, - пояснює той.

Тим часом за стіною, в лабораторії, маестро проявляє негативи й друкує з них знімки. Зазвичай технічну роботу виконують його працівники, проте "особливу продукцію" шеф робить власноруч. А підлеглим у такі дні дає вихідний.

Нелегальним порнобізнесом промишляли й інші власники фешенебельних ательє в центрі Києва. Ті, що мали добротні декорації, пристойні меблі, гарну фотооптику. Та й моделей обирали привабливих, а таким доводилося відповідно платити. Фотографам на околицях міста все це було не по кишені.

Позували переважно повії. Власники ательє мали спеціальних агентів, які вирішували "кадрові" питання, а також тримали зв'язки із сутенерами. Вони переважно були коханцями своїх клієнток і в разі парної фотозйомки "він-вона" ставали їхніми партнерами. Кожна жінка, яка офіційно реєструвалася як повія, здавала в поліцію свій паспорт, натомість одержувала "Заменительный билет", який через його колір називали також "жовтим білетом". Тож відверту фотозйомку "жриця любові" сприймала не лише як додатковий заробіток, а й як рекламу своїх послуг.

Чи не половина київських будинків розпусти розміщувалася на нинішній Великій Васильківській. "Індивідуалки" населяли здебільшого Софійську та Козиноболотну вулиці

Повії, які працювали в борделях, мешкали за місцем роботи - переважно в Либідській частині міста, уздовж нинішньої Великої Васильківської. Тут розміщувалася чи не половина всіх київських будинків розпусти. "Індивідуалки" населяли здебільшого Софійську та Козиноболотну вулиці. Тулилися там у кімнатах на задвірках, а клієнтів шукали на сусідній Думській площі - теперішньому Майдані Незалежності.

- Серед них зовсім молоді, молодесенькі - майже дівчатка. Є й немолоді з поношеними нафарбованими обличчями, - описувала киянка Надія Полуянська. - Вони проходжуються тротуарами Думської площі, іноді затримуються біля ліхтарів. Палять, перегукуються хриплими голосами.

 

Бувало, жінка, перш ніж стати оголеною перед фотокамерою, закривала обличчя маскою-окулярами. Це означало, що вона - заміжня. Зазвичай, дворянка, з порядної родини, удома - турботлива дружина та дбайлива матір. Знімалася потай від родини заради гонорару. Наприклад, їй хочеться нову модну сукню, а грошей нема. Бо чоловік розтринькав її посаг чи просто скнара. Куплене плаття показувала йому як нібито подароване маті'ю або сестрою.

Та більшість моделей, які ховали обличчя, фотографувалися з примусу - їх шантажували. Приміром, чоловік однієї з таких жінок працював у контрольному управлінні Південно-Західної залізниці. Після роботи часто-густо різався в карти в підпільному притоні - у Російській імперії азартні ігри було заборонено. Одного разу продув велику суму. Щоб відігратися, узяв казенні кошти. Їх теж програв. А на роботі - ревізія. З відчаю думав накласти на себе руки. На вулиці до чиновника підійшов чоловік, якого він часто бачив у притоні. Той був постійним відвідувачем, але ніколи не грав. Запропонував позичити необхідну суму, але під розписку дружини. Назвав адресу, куди вона має прийти по гроші. Чиновник і не здогадувався, що там салон для таємних побачень.

Жінка прийшла до величезної семикімнатної квартири - на цілий поверх. Гроші для чоловіка їй дали. Але перед тим роздягли, зґвалтували, а тоді сфотографували голою на колінах у якогось мужчини. Тією карткою її шантажували: якщо не буде сюди приходити, коли викличуть, і задовольняти клієнтів, покажуть фото чоловікові. І не лише йому.

Поскаржитися поліції жінка соромилася. Та навіть якби поскаржилася... Одного разу мешканці, що жили поверхом нижче від "веселої квартири", викликали стражів порядку, щоб ті вгамували п'яних сусідів, які горланили пісні й заважали спати. Поліцейські ввірвалися до помешкання, але побачивши двох генералів і кількох дуже відомих у краї чиновників, забралися геть. Ще й вибачилися за вторгнення. Більше скарг на той притон поліція не розглядала. Тож дружині залізничного контролера залишалося лише підкорятися шантажистам. Після примусової проституції й серії порнографічних зйомок жінка не витримала й кинулася в Дніпро під пароплав.

Одна київська гімназистка закохалася в свого педагога. Раптом отримала записку,  ніби від учителя: запрошує зайти ввечері до його знайомої, бо має до учениці справу. Дівчина аж затремтіла: увесь клас шаленіє від цього вчителя, а він звернув увагу саме на неї. Увечері прийшла. Викладача не було. Господиня запропонувала зачекати, пригостила чаєм. У чашку щось підмішала - гостя міцно заснула або знепритомніла. Коли отямилася, зрозуміла, що втратила цноту. Записка була підроблена.

За кілька днів дівчину почали переслідувати незнайомці - на вулиці, в парку, біля гімназії. Погрожували все відкрити батькові, якщо вона знову не прийде за тією ж адресою. І вона ходила. Батьки не здогадувалися про інше життя доньки, але щось запідозрила сестра. Щоб усе не розкрилося, дівчина сама відвела її в кубло розпусти. Після цього сестра отруїлася. А гімназистка ще довго відвідувала квартиру для побачень, а далі й фотоательє. Згодом зняла з обличчя маску, бо стала професійною повією.

Фотографи самі не торгували порнографічними знімками. Бо навіщо тому ж Францові де Мезеру, кавалерові "высочайших наград их Императорских Величеств" і фотографу "двора Ее Величества Королевы Эллинов и университета св. Владимира" зайві проблеми? Нічну продукцію збували гуртовикам. "Небольшая, худосочная фигура, - описував типового оптовика київський журналіст і письменник Олександр Купрін. - Бледное, малокровное лицо. Рыжие усы и рыжая маленькая бородка. Очки в золотой оправе. Губы толстые, красивые и слюнявые… Полиция почти никогда не трогает его".

Отримавши нові партії товару від одного або кількох фотографів, гуртовик укладав каталог своєї продукції. Розсилав його постійним покупцям у різні міста Російської імперії. Початківець мав десяток клієнтів, досвідчений реалізатор - кількасот.

"Милостивый государь! - писав один із продавців у передмові до каталогу за жовтень 1908 року. - Основываясь на Ваш запрос (тобто надсилаючи клієнтові раніше замовлені ним листівки. - "Країна"), препровождаю Вам при сем мой новый прейс-курант... Все без исключения мои фотографии - снимки с натуры (оригиналы), а не переснимки, какие обыкновенно находятся в продаже... Действующие лица (модели) по своей красоте, прекрасному телосложению и шику не оставляют желать ничего лучшего. Самые снимки отличны во всех отношениях. Освещение художественное. Оно придает такую выпуклость фигурам, что зрителю кажется, будто перед ним живые люди. Позы же ультра-эротические! Особое внимание обращено, чтобы половые части и весь вообще процесс совокупления был виден с мельчайшими деталями".

Далі продавець пропонував опис товару. Наприклад, серію з 15 світлин "Тайны одного алькова" анонсував так: "Молодой человек с красивой женщиной уединились в алькове, где, сняв с себя все одежды, занялись любовными наслаждениями. Они предаются своим страстям с нескрываемым вожделением, и позы, которые ими при этом принимаются, возбуждают в зрителе сильнейшую похоть".

Інколи для складання текстів продавець порно запрошував на анонімних засадах професійних літераторів або журналістів. І тоді сторінки каталогу прикрашали рядки з витонченими зворотами. Як-от в описі серії з двадцяти знімків "Молодой повеса и его метресса": "Молодые красивые любовники в костюмах Адама и Евы (до грехопадения) удобно устроились на кровати и на ней приносят жертвы Венере. Позы - одна другой разнообразнее и сладострастнее. Иллюзия настолько велика, что зрителю слышится скрип кровати, на которой наслаждаются любовники, до того жизненно представлены эти эротические сцены. Весьма удачная серия!" Про зміст інших серій промовляють їхні назви: "Гусар и кокотка", "Прекрасная Ванда и ее возлюбленный", "В отсутствие мужа", "Любовные развлечения холостяка", "Любовь монаха и монахини", "Ложе сладострастия" тощо.

Серія з десяти світлин кабінетного формату - 11х16 см - коштувала 4 руб. За цю суму можна було придбати фунт - 400 г - шоколадних цукерок у найдорожчій кондитерській Мартина Штіфлера на Хрещатику. Або подивитися спектакль у театрі "Соловцов" з першого ряду партеру. За десяток світлин будуарного формату (18х22 см) гуртовик правив 6 руб.

Продаж здійснювали не лише поштою, а й безпосередньо. Досвідчений торговець знав, чим зацікавити бородатого главу сімейства, чим - лейтенанта або приват-доцента, а чим - прищавого гімназиста. Напускав на себе загадковий вигляд, тоді витягав із якоїсь шухляди картку і протягував її ледь не тремтячими руками.

- Только для вас, - шепотів клієнтові, - только для вас! Самому не хочется расставаться с таким прекрасным экземпляром… Да ничего уж не поделаешь, очень вы хороший человек.

У Києві були навіть люди, які на збирання порнографічних колекцій витрачали цілі родові капітали.

354 повії офіційно перебували в Києві 1874 року, всього в місті жили 55 403 жінки. 205 повій надавали послуги в борделях, 149 були "індивідуалками". Будинків розпусти налічувалося 29. Деякі з них утримували сімейні подружжя, тому власників та співвласників цих закладів було 32, зокрема 25 жінок і семеро - чоловіків. Серед них були навіть депутати Київської міської думи. Звідництвом заробляли 17 киянок.

100 рублів міг залишити клієнт за візит в елітному борделі з м'якими меблями й дорого вдягненими повіями. 100 руб. - місячна зарплатня київського чиновника середньої ланди.

Заклади середнього класу орієнтувалися на студентів, молодших офіцерів, чиновників. Вартість послуг становила 1 - 3 руб. за швидкий візит і 3 - 10 - за ніч.

Дешеві будинки розпусти відвідували солдати, ремісники та волоцюги. Тут було брудно, повітря кисле та чадне, з домішками алкогольних парів, жінки пропиті, вдягнуті в кольорове лахміття. За послуги брали 30 - 50 коп.

Станіслав ЦАЛИК

Зараз ви читаєте новину «Дівчина отямилася і зрозуміла, що втратила цноту. Записка була підроблена». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2252
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода