Оунівець Іларіон Курило-Кримчак під час Другої світової війни був бургомістром Мелітополя
"До нього щодня приїздили різні люди з Мелітополя та віддалених степових районів. Із ким потрібно говорити на наші теми – указував професор. Розмовляли, а потім гість їхав додому з нашою літературою, – згадував про діяльність Організації українських націоналістів 1941-го на Запоріжжі член похідної групи Іван Молодій-Сошенко. – До кінця року наші відбитки, летючки та всяка інша література були вже чи не по всіх степових селах. Читалася від Дніпра по Бердянськ і Крим".
Професором оунівець називав дослідника природи Іларіона Курила-Кримчака. Під час окупації краю німцями й румунами він виконував обов'язки старости в рідному селі Вознесенка – тепер Мелітопольського району Запорізької області.
Похідна група ОУН приходить до нього восени 1941 року. Допомагає прибулим із Західної України підпільникам облаштувати легальне перебування в районі. Микола Сливка йде до Мелітопольського театру ім. Тараса Шевченка адміністратором. Іван Молодій очолює поліцію в селі Новомиколаївка, Михайло Вінтонів стає перекладачем у лісництві "Бердянська лісодача" біля Мелітополя.
"Професор Курило жив із нами, як із рідними. Радив, помагав. Часто запрошував до свого дому в гості. Мешкав серед великого саду над самою Молочною, – писав Іван Молодій у книжці "Пискоровичі, Пискоровичі... моя любов, моє горе". – Його стара хата була завалена археологічними предметами, виглядала як музей. Професор мав жінку, сина Юрія і дочку Галину. Ми про щось розмовляли, пили чай, а професор сідав за піаніно. Після праці в сільуправі він любив над ним замріятися".
Члени ОУН влаштовують семінари для вчителів. На них шукають потенційних членів організації.
"Закликали вчителів взяти участь у боротьбі за самостійну Україну – проводити серед населення агітацію поступово й непомітно, – згадувала Марія Скиба із села Вознесенка. – Переконували розгорнути культурно-масову діяльність – організувати хор, драматичний гурток. Виховувати школярів у націоналістичному дусі".
Якось до Курила-Кримчака заходить місцевий намісник зондерфюрер Гесс.
"Він помітив, що я розмовляю лише українською мовою і всі німецькі накази також перекладені нею, – згадував Іларіон Павлович після завершення війни. – Ніби між іншим попередив мене, що існує нелегальна організація ОУН. Що у військовий час діяльність будь-яких нелегальних структур заборонена. Тому я повинен бути обережним і не допускати існування таких організацій".
Наприкінці жовтня 1941-го у Вознесенці відкривають церкву, організовують хор і духовий оркестр. Будують громадську лазню. На потреби жителів староста добивається від окупаційної влади 200 т зерна.
"Мені було 19 років, коли в село прийшли гітлерівці. Але насильно забрати в Німеччину майже нікого не змогли, – згадувала Євгенія Яковенко з Вознесенки. – Аривон Павлович (Іларіон Курило-Кримчак. – Країна) через квартальних передавав: "Дівчата, сьогодні вдома не можна ночувати".
Учитель Микола Дмитерко про тодішню Вознесенську сільраду казав: "Націоналізмом була пропитана вся обстановка Курила-Кримчака. Сільуправа стояла під націоналістичним прапором із блакитною та жовтою полосками. Українські листівки висіли на стінах у передпокої".
За півроку роботи в селі Іларіона Курила-Кримчака призначають бургомістром у райцентрі – Мелітополі. Спершу добивається фінансування на ремонт міської електростанції. Її, відступаючи, знищили радянські війська восени 1941-го. Місто живе без світла. Гроші виділяють – і машини електростанції відновлюють.
"У Мелітополі батько був одним із відповідальних за придбання зброї для націоналістичного підпілля, – згадував Юрій, син Курила-Кримчака. Він очолював тамтешню молодіжну організацію ОУН. – Сам у користуванні мав два пістолети: наган і один німецького виробництва".
Удома ховає друкарську машинку. Використовує її для створення фальшивих документів і підпільних листівок. Приходить якось до бургомістра член ОУН Борис Крицан-Гриша і пропонує організувати підпільну друкарню. Обладнання може привезти із Запоріжжя. Просить порадити місце для розміщення. Курило-Кримчак пропонує поставити верстати в гроті колишнього язичницького храму Кам'яна Могила чи в одній із печер. Зупиняються на печері на околиці Мелітополя.
Іларіон Курило-Кримчак добивається дозволу від німецького командування на створення науково-дослідного інституту Таврії і відновлення роботи Мелітопольського музею. Частину експонатів у жовтні 1941 року він вивіз до Вознесенки – рятував від мародерів.
"Міська управа звертається до всіх чесних громадян із проханням повернути всі цінності, які були розтаскані під час відступу більшовиків, – публікує звернення в газеті "Мелитопольский край". – Цим допоможете відтворенню музею. Бо розтягнули зібрані з великими труднощами цінні археологічні й історичні колекції, книжки й картини".
Бургомістр Мелітополя підтримує ідею співпраці з радянськими партизанами краю. На початку осені 1943 року доручає оунівцю Олександрові Шевченку провести переговори з командирами кількох загонів. З одним із них, Олександром Ліхініним, домовляється про об'єднання для спільної боротьби проти німців. Але на заваді стає командир Шестопьоров.
"Ліхінін прийняв пропозицію для об'єднання з ОУН. Хоча ми пообіцяли йому видати 100 тисяч карбованців на купівлю зброї, – писав він до партійних органів. – Подробиці наради приховав, а повідомив лише про запрошення на переговори до Курила-Кримчака. Я його розкритикував за це. Ліхінін замкнувся й у роботі комітету не проявляв жодної активності".
Німецькі спецслужби підозрюють Іларіона Курила-Кримчака у стосунках із підпільниками. Починають стежити за його оточенням.
У Костянтинівці – тепер Мелітопольський район – у хаті оунівця агронома Олександра Шевченка відбувається нарада. Пізно ввечері будинок оточує гестапо. Починається перестрілка. Більшість підпільників гинуть. Серед них упізнають близьких Курила-Кримчака.
Обшукують його садибу. У вуликах знаходять оунівські листівки та брошури. Бургомістра арештовують. Але наближається фронт – і його звільняють. Разом із сім'єю примусово евакуюють. На Миколаївщині арештовують за зв'язки з місцевими членами ОУН і відправляють у табір у польському місті Ченстохові.
27 наукових праць Іларіона Курила-Кримчака виявили дослідники. Найвідомішою є видана 1931 року "Мелітопольщина в екскурсіях". У ній подані відомості про природу й особливості краю. Є екскурсійні маршрути по Мелітополю і району. Рукописи статей "До історії громадянської війни на Мелітопольщині" та "Духоборці" виявили 2006-го в слідчій справі Курила-Кримчака 1935 року. Вона зберігається в архіві Служби безпеки України
"Україна своїми багатствами завжди була ласим шматком. Саме тому тут весь час триває боротьба. Коли перебувала під владою Росії, то всі багатства вивозили туди. Тому український народ веде непримиренну боротьбу з росіянами. Хоче здобути незалежність – аби нарешті самостійно розпоряджатися своїми землями", –
казав член Організації українських націоналістів і дослідник природи Іларіон Курило-Кримчак сину Юрієві 1943 року, коли той запитував про незалежність України
Засудили до розстрілу
1903, 20 жовтня – у селі Вознесенка – тепер Мелітопольський район Запорізької області – народився Іларіон Курило. Батьки також називали його Аривоном. У сім'ї були ще молодші сини Іван та Олександр, сестра Клавдія. За п'ять років родина переїхала до Севастополя, де батько служив на флоті.
1921 – Іларіон вступає до Сімферопольського університету на природничо-історичне відділення. За рік залишає навчання, бо не має грошей. Пише статті про природу під псевдонімом Кримчак. Повертається до рідного села і влаштовується вчителем. За рік очолює тамтешню початкову школу. 1923-го одружується з учителькою 21-річною Марією Шкурко. За два роки вона народжує сина Юрія, 1928-го – доньку Галину, 1930 року – сина Бориса.
1924 – навчається на біологічному відділенні Харківського інституту народної освіти. Завідує початковою школою у селі Ново-Олександрівка – тепер Приазовський район Запорізької області
1929 – очолює Мелітопольський краєзнавчий музей. Через рік звільняють за "захист куркулів". За кілька днів поновлюють на посаді. Одночасно працює заступником директора обласного архіву й викладає природничі дисципліни в технікумі. Організовує науково-краєзнавче товариство, і його обирають дійсним членом Державного географічного товариства. Захищає заповідні території від розорювання.
"Статті Курила-Кримчака ідеологічно шкідливі. "До історії громадянської війни на Мелітопольщині" та "Духоборці" ідеологізують попівщину, – йдеться у звіті партійних органів. – Автор намагається довести, що в духовенства такий же комунізм, як і в нас. Ніби воно йде правильним мирним шляхом до правди, а радянська влада не згодна з їхньою ідеологією. Бригада вважає за необхідне старшого наукового співробітника істархіву Курила-Кримчака з роботи терміново зняти. Матеріали передати відповідним організаціям".
1935 – звинувачують у "буржуазному націоналізмі" і звільняють із посади директора музею. Працівники НКВС називають "членом контрреволюційної організації" й арештовують. За кілька тижнів діагностують психічний розлад і випускають на свободу. Влаштовується викладачем хімії, геології й малювання у школу в рідному селі.
1941 – стає директором школи у Вознесенці. Німецька окупаційна адміністрація призначає старостою села. Бере участь у підпільній діяльності Організації українських націоналістів. Попереджає людей про облави.
1943, березень – обіймає посаду бургомістра Мелітополя. Через півроку гітлерівці примусово евакуюють його разом із родиною. У селищі Березнегувате – тепер райцентр на Миколаївщині – приєднується до осередку ОУН. Німецькі спецслужби арештовують і відправляють до концтабору.
1944 – у Вознесенці затримують Марію Курило і дають 10 років таборів. За цією ж статтею 25 років отримує син Юрій. Про подальше життя доньки Галини і сина Бориса невідомо. Іларіона Курила-Кримчака везуть до Мелітополя як репатріанта. Він тікає і півроку переховується в Криму. Працює бджолярем у Нікітському ботанічному саду.
1946, 17 грудня – "за зраду Батьківщини й антирадянську діяльність" військовий трибунал Київської області засуджує до розстрілу. Через місяць військова колегія Верховного суду СРСР розглядає апеляцію і залишає вирок у силі. Подальша доля Іларіона Курила-Кримчака – невідома.
2 
1
Коментарі