Що встиг і чого не встиг зробити Микита Хрущов? - запитує один радянський громадянин другого.
- Устиг випустити нові паперові гроші, вдесятеро дорожчі за старі. Не встиг - викарбувати срібні карбованці зі своєю головою в кукурудзяному вінку.
Цей анекдот почав кружляти після відставки першого секретаря ЦК КПРС. Висміював два його починання: "кукурудзяну кампанію" та грошову реформу. Вона - третя в історії СРСР - відбулася протягом першого кварталу 1961-го. За 10 "сталінських" карбованців 1947 року випуску давали 1 "хрущовський". У тій же пропорції 10:1 зменшувалися тарифи заробітної плати, розміри пенсій, стипендій, внески в ощадних касах, платіжні зобов'язання, договори тощо. Усі державні ціни з 1 січня 1961-го також знижувалися вдесятеро.
Відповідну постанову - "Про зміну масштабу цін і заміну грошей, що нині в обігу, новими грішми" - Рада міністрів СРСР ухвалила 4 травня 1960-го. Мета реформи - "полегшення грошового обігу й надання більшої повноцінності грошам". Народ на цю звістку зреагував миттєво. У другій половині 1960-го в декілька разів підскочив виторг ювелірних магазинів. Розкуповували хутряні вироби. Рулони вовняних тканин змітали з прилавків. На товарах вартість почали вказувати і в старих, і в нових грошах.
На Центральній студії документальних фільмів у Москві терміново зняли агітаційно-пропагандистську стрічку "Наш новий карбованець". "Разом із Новим 1961 роком у наше життя ввійшли нові гроші, - починалася вона. - Вони покликані служити подальшому підвищенню ролі радянського карбованця у вирішенні завдань комуністичного будівництва. Нові гроші - свідчення величезних успіхів соціалістичної економіки!".
У фільмі-агітці показано, як нещасні інкасатори завантажували до своїх машин, а потім натужно витягували й несли до банку численні мішки зі старими банкнотами. Пересічного глядача, з його середньою зарплатою біля 1000 старих карбованців, мали вразити згадані при цьому суми щоденних прибутків московських магазинів -200 млн крб і транспорту - 6 млн. Із самого лише ДУМу, розташованого на Красній площі, навпроти Кремля, щодня вивозили сотні тисяч карбованців виручки. Загальні ж обсяги радянської роздрібної торгівлі оцінювалися астрономічними трильйонами.
А як важко було працювати обліковцям зі старими грошима. Фільм демонструє, як 200 касирів одного з відділень Держбанку СРСР вручну рахують сотні мільйонів карбованців щоденних надходжень. Тодішні радянські фінансові установи ще не мали машинок для підрахунку паперових грошей. За легендою, наприкінці 1950-х Держбанк таки вирішив їх закупити за кордоном. Та машинки не були розраховані на купюри великого розміру, тож із банкнотами зразка 1947 року, які в народі називали "портянками Сталіна", не давали ради. І нібито саме тому з'явилася потреба їх замінити меншими "папірцями".
Є ще одна легенда: розміри нових купюр особисто визначив головний ініціатор реформи Микита Хрущов. Нібито коли йому показали ескізи майбутніх банкнот, ті видалися радянському лідеру завеликими. Він узяв ножиці й власноруч попідрізав краї. Хай би як, за розмірами нові гроші більш ніж удвічі поступалися своїм "сталінським" попередникам і були зручнішими в обігу.
Автори фільму не оминули цієї переваги: у стрічку вмонтували сюжет, як у магазинах жваво розкуповують невеликі гаманці й портмоне. У них згортки "портянок Сталіна" явно не влізли б. Зате для куценьких нових банкнот - у сам раз. Їх у народі швидко почали називати "хрущовськими фантиками".
Коли Хрущову показали ескізи майбутніх банкнот, ті нібито видалися йому завеликими. Він узяв ножиці й власноруч попідрізав краї
Із 2 січня 1961-го по всьому СРСР запрацювали пункти грошового обміну. У фільмі "Наш новий карбованець" демонстрували, як мішки з новими грішми розвозять по численних місцевих відділеннях Держбанку, а далі в тисячі стаціонарних і пересувних обмінних пунктів по всій 1/6 земної кулі. Протягом трьох місяців вони без обмежень приймали від населення будь які-суми у старих купюрах й міняли на нові.
На нових банкнотах замість фотопортрета Леніна з'явився його профіль-барельєф. Купюри в 1, 3, 5і 10 крб зберегли традиційні "сталінські" кольори - жовтий, зелений, синій і червоний відповідно. Подібне забарвлення мали й грошові знаки цих номіналів за царської Росії. Зате нові більш вартісні купюри були розмальовані "веселіше" за своїх попередників: 25 крб стали світло-ліловими, 50 - темно-салатовими, 100 - бежевими.
Реформа передбачала провести обмін грошей із січня по березень включно. Та вже до лютого 1961-го понад 90% старих купюр і монет вийшли з обігу. У фільмі демонстрували, як багато можна було купити на новий 1 крб. А за "п'ятірку" господиня в магазині наповнювала продуктами чималу сумку. Жінка подала касиру 10 крб новими грошима й отримала старих 50 крб решти - три місяці старі гроші ходили паралельно з новими. Після 31 березня обіг "портянок Сталіна" припинили.
Автоматичне зниження цін удесятеро в магазинах не означало, що так само станеться й на колгоспних ринках. Наприклад, у Києві пучок зелені й до, і після грошової реформи продавали, в середньому за 5 коп. Тобто, фактично, цей товар подорожчав удесятеро. І люди купували, бо ще не відвикли тринькати донедавна нецінним дріб'язком. У той же спосіб на ринках у три-п'ять разів подорожчали картопля й інші продукти.
Завмаги почали збувати якісний товар ринковим спекулянтам. Гроші як виторг за держцінами здавали в касу, а "навар" від спекулянтів клали до кишені. У результаті в магазинах залишалося лиш те, чим на ринку не цікавилися. Після грошової реформи 1961 року, що збіглася в часі зі зростанням дефіциту продовольства в СРСР, цінові "ножиці" між базаром і магазином призвели до зародження радянської торговельної мафії.
Мільярди нових карбованців одразу пішли на невдалі спроби подолати відсталість радянського сільського господарства. На початку 1960-х вкотре підвищено державні закупівельні ціни на сільгосппродукти. Та це не перекривало їх високої собівартості. Що більше колгоспи здавали м'яса й молока, то більших зазнавали збитків. Їх держава перекривала за рахунок інших галузей виробництва. Щоб компенсувати чергові бюджетні асигнування в сільське господарство з 1 червня 1962 року на 30% підвищили роздрібні ціни на м'ясо та на 25% на вершкове масло. Нових хрущовських грошей на життя, що подорожчало, не вистачало. Тож у ті часи з'явився такий анекдот:
- Микито Сергійовичу, - запитують Хрущова, - це правда, що при комунізмі продукти будемо замовляти по телефону?
- Правда, тільки видавати їх будуть по телевізору.
Про "дорогу копійку" зняли мультик-агітку
До грошової реформи 1961-го на Ленінградському монетному дворі викарбували нові монети номіналами в 1, 2, 3, 5, 10, 15 і 20 коп. З'явилися й нові, яких раніше не було, - 50 коп. і 1 крб. Водночас в обігу паралельно залишили старі монети 1, 2 і 3 коп. 1920-1950 років випуску. Причини - висока собівартість їх виробництва та економія кольорових металів. Приміром, виготовлення однієї нової монети "1 копійка" коштувало нових 16 коп. Мультфільм-агітка, що з'явився під час реформи, так і називався - "Дорога копійка".
На початку казки жінка в модних черевичках-човниках на шпильках губить хусточку й одну копійку. Хусточку піднімає, а монетку залишає на асфальті.
- Я тут, громадяни, підніміть мене, будь ласка! - бігає й гукає копійка.
Та перехожі байдуже її минають, бо "нічого не варта": автомат не дає за неї склянки води, а таксофон "випльовує". Хтось підбирає навіть погнуту сірникову коробку з написом "Копейка рубль бережёт", самої ж копійки поруч і не помічає. Після кількох пригод копійка потрапляє до "Музею сучасних грошей". Спочатку там веселиться й танцює в товаристві монет братніх соціалістичних країн Європи й Азії, а також дружніх - Африки й Латинської Америки. Далі стикається з монетами капіталістичних країн. Ті курять і пиячать під шалений джаз.
Західнонімецький пфенніґ співає пісню про те, як він допомагає агресивним планам земляків-реваншистів озброюватися й готуватися до нової війни. Британський пенс представляє спортсмена-важкоатлета - американського цента. Той одразу викликає на змагання всіх охочих. Усі тишком-нишком, лише радянська копійка хоче прийняти виклик. Та їй не вистачає ваги для виступу в одній категорії з центом. І тут урочистий голос за кадром сповіщає про реформу радянської грошової системи. Американський цент пасує перед новою копійкою, бо "важить" уже лише 0,9 відсотка її вартості.
Копійка одразу ж стає поважною грошовою одиницею. Автомат газованої води тепер охоче запрошує її до себе. Бо за пореформену копійку вже можна купити або склянку "шипучої", або коробку сірників, або газету "Піонерська правда", або й кілограм вугілля. Нову "дорогу копійку" ще треба заробити. Вона успішно допомагає комуністичному будівництву і навіть сприяє освоєнню космосу: заклепка в обшивці космічної ракети тепер теж коштує копійку.
Радянський карбованець 1961-го знецінили більш ніж удвічі
В одному з номерів журналу "Крокодил" після грошової реформи 1961-го розмістили такий малюнок: веселий новий карбованець стоїть на терезах і впевнено перетягує засмученого і "змарнілого" долара. Бо він рівний тепер лише 90 коп. Та якщо до реформи долар коштував 4 крб, то, після неї офіційний курс американської валюти чомусь став не 40, а 90 коп. Адже старі гроші на нові обмінювали за курсом 10:1. Тож фактично долар подорожчав у 2,5 разу.
Подібний парадокс стався і з золотим забезпеченням радянського карбованця 1961 року випуску. Старий офіційно "дорівнював" 0,222168 г чистого золота, то новий мав би "важити" 2,22168 г. Натомість він отримав золоте забезпечення лиш у 0,987412 г. Тобто насправді "полегшав" у 2,25 разу. Таким чином і за інвалютним, і за золотим еквівалентами відбулася девальвація нового радянського карбованця - більш ніж удвічі. Відповідно у стільки ж зменшилася його купівельна спроможність щодо імпортних товарів. Невдовзі в СРСР вони стрімко подорожчали.
Радянське керівництво свідомо пішло на здешевлення своїх грошей, щоб збільшити рентабельність радянського експорту. Це невдовзі дозволило СРСР стати одним із найбільших світових постачальників нафти. Та постійне збільшення її експорту, разом із постійним зростанням внутрішньогосподарських проблем, призвели до хронічної залежності СРСР від припливу "нафто-доларів" і коливання світових цін на "чорне золото". 25 років потому їх різке падіння на світовому ринку спровокувало катастрофу в радянській економіці і прискорило розпад СРСР.
"Формально від зміни масштабу цін і зарплат не постраждав ніхто. При цьому втроє скорочувалися витрати на виготовлення грошових знаків, полегшувалося застосування торговельних і інших автоматів, спрощувалися розрахунки. Але населення не любить грошових реформ і обміну звичних грошових знаків"
історик Рой МЕДВЕДЄВ, біограф Микити Хрущова
"Грошова реформа 1961 року сприяла полегшенню обліку грошового обігу, дозволила збільшити роль розмінної монети в роздрібній торгівлі. Питома вага монет у всій грошовій масі збільшилася в чотири-п'ять разів"
Із агітаційно-пропогандистського фільму "Наш новий карбованець", 1961 рік
4,5% загальної маси старих грошей під час реформи 1961 року до обміну радянські громадяни не пред'явили
3 
1
Коментарі
2