Режисер Йосип Стадник із юним актором Амвросієм Бучмою пішли якось до нічного кабаре. На початку 1910-х у львівському театрі товариства "Руська бесіда" зібралися ставити оперету. Тож вони вирішили подивитися, як працюють танцівниці. Усе було банально - аж доки на сцені раптом не з'явилася молоденька танцюристка. Її оголосили як Тамару Соловей, дебютантку царського балету. Такої грації вони ще не бачили. Бронек Бучма закохався.
Як тільки мав вільний вечір - мчав у кабаре дивився Тамарину програму. Був у такому стані, що Стадник радив йому звернутися до психіатра. А він лише хотів підійти до Тамари й заявити, що вона "зробила з мене людину, нездатну до праці й приречену на безсоння". Уважав, що це треба сказати французькою - бо Тамара на сцені наспівувала щось цією мовою. Купив два самовчителі, найняв учительку. І нарешті, зважився звернутися до Тамари французькою.
- Ви часом не португалець? - запитала вона.
Амвросій гадав, що в цьому винна його вчителька, бо не міг уявити, що Тамара просто не знає французької. Вирішив спробувати щастя ще раз. Купив канарку, посадив у позолочену клітку і з таким подарунком пробрався за куліси, в гримерку танцівниці. Вона саме переодягалася посеред кімнати. Тут були ще 10-річний хлопчик і 50-річний пузатий дядько.
- Ваш брат дуже симпатичний, - сказав Бучма про хлопчика.
Про череваня - вважаючи його Тамариним татом - також видав якісь компліменти. Усе французькою. Ніхто нічого не зрозумів. Дядько просто простяг Бучмі руку:
- Дуже приємно - Дубінін. Пивоварний завод знаєте? Правда ж, моя жінка тримається дуже молодо? Ніхто не дає їй більше 20 літ, а наш синок її компрометує!
Бучма згодом розповідав, що знав 100 найскладніших ситуацій із різних п'єс, але такого передбачити не міг.
- Як я вийшов з гардероба і як прийшов додому - не пам'ятаю. Та на все життя запам'ятав, що немає вірнішої любові, ніж та, якій я завдячую своїй роботі на сцені.
Залізничний сторож-стрілочник Максиміліан Бучма не схвалював театральних захоплень сина. Бронек відмінно скінчив початкову чотирикласну школу. Потім його віддали до єдиної у Львові української гімназії. Там він одного разу влаштував цирк: пройшовся по карнизу третього поверху. За це його виключили з гімназії. Батько так образився, що не розмовляв з ним понад рік, навіть не помічав. Хлопець мучився цим.
Коли батько тяжко захворів на запалення легенів - сьоме і останнє в його житті, то покликав до себе сина й вони нарешті помирилися. Бучма згодом згадував: стомлений радощами примирення, він заснув у батькових обіймах, а коли прокинувся, батько був уже мертвий.
Заснув у батькових обіймах, а коли прокинувся, батько був уже мертвий
Подібних обіймів зі смертю йому довелося пережити немало. Під час Першої світової війни, приміром, він, вояк австрійської армії, стояв на варті біля камери, де сидів його двоюрідний брат Яцьо Бучма. Його засудили до страти й згодом таки розстріляли. Самого Амвросія Бучму, хворого на лихоманку, одного разу викинули з поїзда, бо вважали мертвим. За різними спогадами, йому двічі вдалося дивом урятуватися від розстрілу. Може, тому в кіно й театрі він вражаюче грав людей, що стоять на порозі смерті: терориста Каляєва у виставі "Пролог", Гордія Ярощука у фільмі "Нічний візник" (1928), агронома Лещука у стрічці "Подвиг розвідника" (1947).
Під час служби в австрійській армії Амвросій Бучма нібито дав ляпаса старшому офіцерові. За таке на війні належав розстріл - а він потрапив у штрафний батальйон: симулював божевілля перед медкомісією, й тим урятувався.
За радянських часів він подавав це інакше: нібито, ховаючись 1920-го від поляків і петлюрівців, за протекцією знайомого лікаря потрапив до божевільні. Жив там Бучма понад місяць, не відрізняючись від інших пацієнтів, а тим часом виконував секретні завдання чекістів. "У ті бурхливі дні я багато часу і сил віддавав роботі у вінницькій чека", - писав сам у пізнішій автобіографії.
Ця історія темна й малоймовірна. Якось Бучма розповідав її молодим акторам-франківцям. Ті слухали, розвісивши вуха. До гурту підійшов керівник театру Гнат Юра, що був із Бучмою у Вінниці 1920-го. Коли почув, про що мова, вигукнув:
- Ви?! Ви працювали з чекістами?! Та ви з ними… ви з ними пили! О!
Очевидно, за часів воєнного комунізму, щоб дістати картки на хліб чи дрова для всього театру, компанійський Бучма справді контактував – за чаркою - із чекістами чи іншими більшовицькими урядовцями. Принаймні, саме тоді Бучма числився в театрі кимось на зразок директора з постачання.
У всіх кінних епізодах Амвросій Бучма працював без дублера. Любив коней і вмів знайти з ними спільну мову. У німому фільмі Георгія Тасіна "Нічний візник" грав Гордія Ярощука - старого одеського візника. Мимоволі він стає винуватцем загибелі свої доньки-підпільниці від рук денікінських офіцерів. Потім везе одного з тих офіцерів і спрямовує фаетон у прірву.
Катастрофу фаетона знімали натурально - кінь і візок стрімголов летіли з потьомкінських сходів. Бучма вискакував із візка на ходу, як справжній акробат. За цю роль одеські візники одного разу влаштували йому цілий парад. Із вокзалу до готелю в передньому фаетоні їхав Бучма, у другому - його валіза, а решта візників вишикувалися в довжелезний почесний ескорт.
У фільмі "Макдональд" (1924) Бучма стрибав із балкону другого поверху у відкрите авто, що їхало внизу. Сам добре їздив на мотоциклі й автомобілі, фехтував. У стрічці "Проданий апетит" (1928) робив стойку на руках на балконі 12 поверху. Цей трюк боявся зробити спеціально найнятий спортсмен.
У німому фільмі Олександра Довженка "Арсенал" (1928) Бучма грав німецького солдата, отруєного звеселяючим газом. Солдат сміється, доки не вмирає від реготу. Цей кінокадр із Бучмою помістили на обкладинці першого радянського видання книги Ремарка "На західному фронті без змін". У фільмі "П'ять наречених" (1929) мав дві різні ролі: божевільного Йоселе і мудрого Ґейзера. Хоч вони зустрічалися в одному кадрі, годі було розпізнати одного виконавця.
У повоєнному спектаклі "Макар Діброва" за п'єсою Корнійчука він грав старого шахтаря, якому приносять прострелений піджак сина, загиблого від рук німців. У Корнійчука в цьому місці був величезний монолог на дві сторінки. Бучма казав драматургові на репетиціях:
- Сашко, я не можу це вимовити, давай скоротимо.
Потроху від монологу лишилася 5-хвилинна пауза і три слова:
- Сину мій, сину…
Промовляв ці два слова так, що зал ридав. За цю роль - власне, за 5 хвилин трагічного мовчання - Бучма отримав 1949-го свою другу Сталінську премію.
На схилі віку казав, що за життя заново починав бути артистом не менше чотирьох разів. Уперше - в дитинстві, удруге - в "Руській бесіді", потім - у театрі "Березіль", а після арешту Курбаса - в театрі соцреалізму.
Самого його вважали взірцем цього самого соцреалізму. Були ролі - як-от Микола в "Украденому щасті" й Макар у "Макарі Діброві", що їх Бучма грав не лише в театрі ім. Франка, а й у виставах обласних театрів Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Одеси, Луцька. Це звалося "передавати передовий досвід".
На гастролях у Польщі його якось запитали, що ж то таке - метод соціалістичного реалізму.
- Ви бачили, як я граю? Ото він і є, - відповів не без іронії
Класик за життя, він був невільником системи. Мріяв зіграти мушкетера й поета Сірано де Бержерака та шекспірівського Короля Ліра. Пішов просити про це "на гору" - над театром ім. Франка здіймалася брила ЦК КПУ - нинішня Адміністрація президента.
- Ти що - досі не награвся?! - відповіли йому там.
В одній п'єсі міг мати по чотири-п'ять ролей
1891, 14 березня - Амвросій (Бронек по-домашньому) Бучма народився у Львові, був дев'ятою й останньою дитиною у сім'ї. Вижили лише він і старша сестра Ольга, актриса "Руської бесіди". Батько - стрілочник і сторож на залізниці, перед тим - шкільний учитель. Мати - праля. Їхня хата стояла під горою біля собору Святого Юра. Бронек змалку сам навчився грати на батьковій скрипці, навіть дещо цим заробляв. У дитячих забавах над усе любив уявляти себе директором театру.
1905 - вступив на сцену українського театру товариства "Руська бесіда" - хористом і танцюристом. 1908-го переведений в актори після виконання безсловесної ролі старого лакея. Замолоду грав багато старих дідів, потім низку ролей в опереті, оперних виставах, українській та світовій класиці. Адже театр "Руська бесіда" був універсальний - тут грали опери, оперети, драми, фарси, комедії. В опері Бучма співав, приміром, Валентина у "Фаусті" Шарля Ґуно, Доктора Ґренвіля в "Травіаті" Джузеппе Верді. Молодий Бучма інколи грав в одній п'єсі по чотири-п'ять ролей, включно з жіночими.
1914 - із початком Першої світової війни призваний до цісарського війська. Утік із казарми, щоб обвінчатися з актрисою Пищиковою - підданою Російської імперії. Вінчання давало їй змогу взяти австрійське підданство й уникнути проблем через громадянство держави-противника. Більше Бучма тієї актриси не бачив. Згодом дізнався, що вона загинула.
1915, 19 березня - потрапив у полон до росіян під час облоги фортеці Перемишль. У полоні ганяв вагонетки на Донбасі, будував дороги в Узбекистані, працював на цукроварнях і в сільському господарстві, був складачем у друкарні й кельнером.
1920, 28 січня - став одним із засновників Українського драматичного театру у Вінниці - нині київський театр ім. Франка.
1922, грудень - вступив до створеного Курбасом Мистецького об'єднання "Березіль" у Києві. Тут зіграв свої знамениті ролі: Джиммі Гіґґінса в однойменній виставі за романом Ептона Сінклера (1924), брата Жана в "Жакерії" за Проспером Меріме, Лейбу в "Гайдамаках", Воротаря-блазня в "Макбеті" Шекспіра, Дударя в "Диктатурі" Івана Микитенка (1930), Пузиря в "Хазяїні" Івана Карпенка-Карого (1932).
1924 - одночасно почав зніматися в кіно. Ролі: Тараса Шевченка і Тараса Трясила в однойменних фільмах (обидва зняті 1926-го), Еміля в "Проданому апетиті" (1928), Гордія Ярощука в "Нічному візнику" (1928), кухаря Карпа Галактіоновича в кінокомедії за сценарієм Олександра Корнійчука "Приємного апетиту" (1932) й інші
1936 - перейшов до театру ім. Франка, зіграв Леніна в спектаклі "Правда" за п'єсою Олександра Корнійчука (1937), Миколу Задорожного в "Украденому щасті" Івана Франка (1940)
1941, травень - святкування 35 річчя творчої діяльності, отримав Сталінську премію. Під час війни очолював фронтову бригаду акторів-франківців (Степовий та Сталінградський фронти). 1943-го одержав звання народного артиста СРСР.
1957, 6 січня - помер після тривалої хвороби Паркінсона, похований на Байковому кладовищі
Амвросій Максиміліанович із 1920 року був одружений з актрисою Поліною Самійленко (1889-1984), що належала до засновників Молодого театру й театру ім. Франка. 1925-го познайомився з актрисою Валентиною Бжеською (1896-1977). Вони прожили ціле життя, не реєструючись у загсі. Від першого шлюбу Валентина Юхимівна мала сина Ігоря (1917-1986). Він працював у кіно, мав якнайкращі стосунки з Амвросієм Максиміліановичем. Кілька років тому внучка Бучми, професор Валентина Заболотна, запровадила приватну театральну премію "Бронек". Її присуджують переважно київським акторам за кращі ролі року. Премія авторитетна, її грошовий еквівалент символічний - одна металева гривня
Першою була роль старого лакея
На сцену українського театру товариства "Руська бесіда" у Львові Амвросій Бучма прийшов у 16. Його директор Йосип Стадник умів усе. Міг одночасно перекладати п'єсу й рахувати продані квитки. Бувало, сам підмітав сцену перед виставою. Знав усі цифри бюджету і так само - усі ролі репертуару й міг замінити будь-якого артиста, коли треба.
Кумиром юного Бронека Бучми був актор Василь Юрчак. Він вивчив напам'ять усі м'язи свого обличчя - бо ніс, губи, вилиці й навіть вуха говорять не менше, ніж слова. Бучма запам'ятав: якось Юрчакові дали грати Пузиря в п'єсі "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого. Той сказав:
- Звідки маю знати, як його грати - я ж не був мільйонером!
- Ти актор, от і мусиш грати навіть чорта, хоч у пеклі й не був! - відповів Стадник.
Через багато років Бучма грав Пузиря у театрі "Березіль". У фіналі вистави хворого Пузиря вносили в кімнату і, не знаючи куди подіти, клали на рояль. А він рвався до роботи, не хотів лежати і злазив з рояля - чобітьми по клавішах. Такої ремарки в Карпенка-Карого нема. Цей момент режисер вигадав спеціально для Бучми - мало хто, окрім нього, міг би зіграти це переконливо.
Першу роль він отримав 1908-го - старого лакея в п'єсі Карпенка-Карого "Батькова казка". У п'єсі лише ремарка: "Вносять самовар". Навіть незрозуміло, хто вносить.
- Де ж тут роль? - спитав Бучма.
- Зробиш роль - буде роль, не зробиш - не буде! - відрубав Стадник.
17-річний Бронек так зіграв цього безсловесного старого лакея з самоваром, що публіка викликала його на "біс". Після цього Стадник йому сказав:
- Вибирай, що хочеш, тільки скажи, куди тебе більше тягне - до комедії чи до трагедії?
- Я й досі не знаю, як відповісти на це питання, - говорив Бучма через 40 років.
32 ролі в кіно й понад 300 на сцені зіграв Амвросій Бучма за 50 років акторської праці
3 
1
Коментарі