Жінки громили школи і будинки культури 8 березня
90 років тому, у березні 1930-го, Україною прокотилася хвиля антиколгоспних повстань. Що це були за рухи?
– Життя на селі покращувалося. Після Української революції 1917–1921-х більшість людей отримали землю. Більшовики, відповідно до своїх лозунгів, змушені були надати селянам ділянки. Тих стали називати середняками – заможні господарі, фермери. Але тоталітарний комуністичний режим не був зацікавлений в існуванні такого прошарку. Йосип Сталін прагнув встановити контроль над населенням. Селян-господарів вважали найбільшою загрозою. Вони були економічно незалежні від влади. Тож їх вирішили загнати в колгоспи.
У Радянському Союзі економіка слабшає, люди бідніють, на ринку з'являється дефіцит. Запроваджують картки на харчі й непродовольчі товари. Їх видають тільки тим, хто працює на державу.
Керівництво заявляє, що у проблемах винні вороги – реакціонери, контрреволюціонери і селяни. Режим ставить мету – перевиховати суспільство, зробити його слухняним інструментом реалізації політики.
Звідки з'явилася така форма господарювання, як колгоспи?
– Кооперації в селі почалися наприкінці ХІХ століття. Об'єднувалися дрібніші господарства в одне велике. Так отримували більше прибутку. До кінця 1920 років цей процес ішов природно. Більшість кооперацій були успішні, а головне – незалежні.
Комуністичну колективізацію також презентують як красивий механізм, що має об'єднати господарства і зробити їх економічно вигідними. Кажуть, що застосовуватимуть техніку та нові технології. Людям це подобається.
Але гарні слова не відповідали реаліям. Справжнім завданням колективізації було позбавити селян власності і самостійності. Вступаючи до колгоспу, мусили віддавати землю, інвентар, худобу та збіжжя. Незалежно від того, хто скільки здав, отримували порівну. Діяли обмеження і штрафи.
Колгосп – це інструмент нового закріпачення. Ставку робили на маргіналів, які хотіли нажитися за рахунок інших. Тому першими вступають найбідніші. Їм і так нема чого втрачати. Часто такі очолюють колгоспи. І змушують вступати заможних.
Якими методами?
– Суцільну колективізацію розпочали 1929-го, після виходу статті Сталіна "Рік великого перелому". В ній був заклик до масового колгоспного руху. Місцеві органи влади кинулися виконувати, взялися за звичну для радянської системи штурмівщину. Людям погрожували: якщо не підтримають, опиняться на Соловках.
У січні 1930 року розпочали всесоюзну чекістську операцію з розкуркулення. У найбагатших господарів забирали майно, а їх депортували. Створювали озброєні підрозділи комсомольців. Влада знищувала "куркулів", бо вони могли організувати спротив. І в такий спосіб залякувала інших. У хід ішло все, чим можна було змусити людину підкоритися, – шантажували, погрожували, виганяли з хат. Інколи чоловіків закривали на цілу ніч у сільраді, а жінок ґвалтували. До березня 1930-го майже дві третини господарств увійшли до колгоспів.
Насильницьку колективізацію проводили в усіх республіках Союзу, але в Україні був епіцентр. Наші землі вважали житницею СРСР. Пріоритетними також були Кубань і Кавказ.
Коли селяни зрозуміли, що влада їх дурить?
– Локальні виступи виникали з 1928 року. Переважно на півдні України. Там була посуха, люди голодували. Побачили, що вони для держави – лише робоча сила.
Потужна хвиля протестів по селах почалася в другій половині лютого 1930-го. Людей обурювала брутальність режиму. Перші масові заворушення відбулися на Луганщині та Хмельниччині.
У містечку Містки на Луганщині спалахнули сутички через виступ одного з жителів на зборах. Публічно відмовився виконувати партійні вказівки, його підтримали інші. Зупинили створення колгоспу. Розібрали своє майно. Звістка про це сколихнула бунт у сусідньому селі Кругле. Те повстання називають "Праникова хмара", бо жінки праниками (дерев'яні дошки із зубцями для прання. – Країна) виганяли чиновників із села.
У селі Плужне Ізяславського району Хмельницької області хотіли закрити церкву, щоб налякати людей. Але ті не віддали ключів від храму голові сільради і відігнали активістів. Влаштували подячний молебень. Дрібна перемога додала впевненості, люди рушили до колгоспів повертати майно. Історія розійшлася по сусідніх районах. Там почали чинити так само. Відмовлялися від організації колгоспів, били і виганяли представників влади.
На Вінниччині хвиля повстань піднялася 8 березня. Того року цей день припав на перший тиждень Великоднього посту. За традицією, не можна було проводити розважальних заходів. У Шаргородському районі місцеві чиновники вирішили провести для жінок концерти. Селяни розгромили школи та будинки культури. Деякі рушили визволяти арештованих односельців із в'язниць.
Повстання стихали, коли люди досягали мети. Далекосяжних цілей не ставили, головне було повернути майно.
Під час революції частина активних громадян загинули. Інші працювали на нову владу. Хто очолював протести?
– Люди, які насмілилися висловити претензії, зібрати натовп. Проявляли себе стихійно, на емоціях, без будь-якого плану дій. Часто це були жінки. Вони віддавали державі все і не мали чим годувати дітей. Було важко стримати наболіле.
До жінок ставилися поблажливо, проти них не наважувалися застосовувати зброю. Якщо хтось і піднімав руку, тоді на захист ставали чоловіки. Зброї селяни не мали, її вилучали. Інколи в сутичках використовували підручні засоби, сільськогосподарський інвентар. До повноцінних боїв не доходило. Хоча був із десяток випадків убивств чиновників.
У відповідь на спротив колективізації влада організувала спецзагони. Що це були за підрозділи?
– У кожному райцентрі створювали спеціальні військові підрозділи. До них мобілізували в січні та лютому комсомольців і комуністів. Налічували десятки або сотні бійців. Армії не залучали, бо там служили селянські діти. Вони не пішли б проти своїх. Арештували десятки тисяч людей. Бралися за найактивніших. Засилали в Сибір на три роки й більше.
Режим не був готовий до опору, адже піднялися тисячі сіл. Це налякало владу. Сталін мусив призупинити колгоспний рух і дати дозвіл на вихід із господарств. Фактично це була перемога селян. Вони розбирали з колгоспів своє майно.
Засівали власні ділянки. Намагалися повернутися до звичного життя.
Україна відрізнялася масштабами повстань. Однак протести були й в інших республіках СРСР. На придушення масового збройного повстання в Чечню направили із Москви полк військових, які охороняли Кремль. Їх вважали найвідданішими.
Поступки дали на пів року. Більшовики не відмовилися від колективізації. Восени 1930-го стартувала нова хвиля. Щоб змусити селян іти в колгоспи, обкладали високими податками. Ті віддавали все, що виростили. За два роки 72 відсотки селян здалися.
Чому українське село на початку 1930-х занепало?
– Колективізація знищила селянство як суспільну групу. Перетворила на сільський пролетаріат, колгоспників. Вони втратили економічну самостійність, почали залежати від місцевої влади. Працювали за міфічні трудодні і фактично стали кріпаками. Не мали права отримати паспорти.
До початку колективізації Радянський Союз масово експортував збіжжя. Це було одним з основних товарів на продаж за кордон. 1935-го експорт зерна припинили. Аж до кінця 1980-х влада складала продовольчі програми, бо ніяк не могла забезпечити зерном власне населення.
Колективізація – одна з передумов Голодомору. Комуністична влада отримала можливість відібрати в селян усе.
Частина суспільства досі не може відійти від совкового укладу життя. Це стосується не лише селян. Людей довели до зубожіння, а потім змусили радіти мінімальним здобуткам. Ніби влада робить усе для їхнього блага. На залишок такого менталітету робить ставку Росія у збройній та інформаційній агресії проти України.
Чи можна порівняти антиколгоспні виступи із сучасними майданами?
– Порівняння доречне. Повстання в Україні у 1930‑х – приклад ненасильницьких протестів. Починалися з мітингів і блокування. Люди не мали можливостей і ресурсів для збройного бунту. Але й мітингами вдавалося перемогти. Українці не хотіли миритися з несправедливістю. Відстоювали гідність і свободу.
4098 протестів українських селян зафіксувала радянська влада протягом 1930 року. У них взяли участь понад 956 тис. людей
"Вернувся з об'їзду сіл Плужнянського району. Там у 22 селах не функціонували сільради декілька днів. Після арештів баби затихли, бо не розраховували, що їх теж будуть чіпати. Але сьогодні ще відбувалися спалахи повстань, зі значною кількістю учасників і не тільки жінок", –
написав у листі генеральному секретарю ЦК КП(б)У Станіславу Косіору голова ОДПУ УСРР Всеволод Балицький 10 березня 1930 року
3 
1
Коментарі