Подільське вино виготовляли з кількох сортів бургундського винограду
"Завданням дня є створення якомога більшої кількості робочих місць та виробництво місцевої продукції. Щоб не залежати від імпорту, справа розвитку польського виноробства стає надважливою", – пише у збірці "Річник східних земель і календар на рік 1937" польська графиня Софія Лось. Вона – власниця виноградників у Торському – тепер Заліщицький район на Тернопільщині.
Влада і великі землевласники розвивають виноробство на Західному Поділлі й Покутті, що входять до складу Польщі, – територія сучасних Тернопільської та Івано-Франківської областей. Частину, що прилягає до річки Дністер, називають Теплим Поділлям. Тут засаджують виноградників найбільше.
1927 року до краю прибуває прем'єр-міністр Польщі Феліціан Славой-Складковський. Пропонує відродити постраждалий у роки Першої світової війни край за допомогою виноградників. Першим ініціативу підхоплює полковник Юзеф Ярузельський, власник земель у селі Залуччя – тепер Снятинського району Івано-Франківської області. Закуповує 2 тис. саджанців. За два роки в околицях засаджує 10 га. До 1936-го площі його виноградників збільшуються до 131,5 га.
"Останнім часом у Заліщицькому повіті у Львівському воєводстві розпочалось велике створення винниць (винних господарств. – Країна). Кількість саджанців лози, яка посаджена в минулому році, – 48 тис., цього року виросла до 98840. Винниці знаходяться у 17 селах Заліщицького повіту", – йдеться в замітці "Матимемо польські вина" у газеті "Голос робітника" 27 червня 1931-го.
Про подільське вино із Заліщиків пише військова газета "Новини" з Варшави. Його роблять із кількох сортів бургундського винограду й цінних місцевих.
– Якщо хтось із вас захоче бути, скажімо, оперним співаком, я оплачу ваше навчання. Але спершу мушу побачити диплом інженера агрономії, – каже дітям та онукам Євген Вартанович.
Він володіє маєтком у селі Зозулинці – тепер Заліщицький район на Тернопільщині. Засаджує землі виноградниками. Його син Йосип робить те ж саме у сусідньому селі Дзвиняч.
Інструктор Львівської сільськогосподарської палати Григорій Заругевич 1930-го облаштовує винний погріб і 10-гектарний виноградник у Борщеві – тепер райцентр на Тернопільщині. Виноградарство освоїв у Одесі, має досвід роботи в Румунії. З 1931 року викладає цей предмет у державній сільськогосподарській школі в Заліщиках. Із подільським поміщиком Густавом Глажевським пише книжку "Стислий підручник вирощування винограду в Польщі". На конференції, організованій у Заліщиках 1938-го, на основі досвіду Заругевича вибирають сорти винограду, що підходять до подільського клімату, – рислінг, білий трамінер, нойбургер, синій португальський і зелений сильванер. Вони дозрівають на тиждень-два пізніше від румунських та угорських плантацій, але містять більше цукру.
34-гектарний виноградник власника замку у Висічці під Борщевом Циріла Чарковського-Голейовського поміж іншими подільськими розташований найвище над рівнем моря. Третину врожаю хазяїн переробляє на вино, решту продає. Найдешевше столове вино з Висічки, виготовлене з поєднання сортів рислінг, піно нуар і трамінер, коштує 2,5 злотого. Вермут – до 4 злотих. Біле та червоне вина з бургундських сортів винограду дорожчі. Середня зарплата в той час на Тернопільщині становить близько 95 злотих на місяць.
1931-го виноградарі об'єднуються в Союз садівників Теплого Поділля. Протягом кількох років до них долучаються аграрії з інших країв. Виникає найбільше в Польщі об'єднання – Подільсько-Покутський союз садівників. Його штаб-квартиру розміщують у Заліщиках. Президентом обирають Циріла Чарковського-Голейовського.
Члени товариства спільно закуповують добрива, проводять конференції. Заохочують людей до виноградарства. Розповідають селянам, що навіть виноградник площею в півморгу (близько 0,3 га. – Країна) може приносити господареві дохід не менше 1 тис. злотих на рік. Потрібно тільки розумно вибрати місце. Ідеально підходять береги Серету й Дністра. Найпоширеніші подільські ґрунти – пісковики й глинисті – виноград любить. Ще одна перевага – дешева робоча сила. Якщо за саджанці та компост для 1 га виноградника треба віддати 2 тис. злотих, то за очищення й перекопування ділянки, посадку винограду й інші роботи платять 90 злотих.
Виноробам сприяє економічна криза початку 1930-х. Польща скорочує імпорт іноземного алкоголю й знижує податкові ставки для місцевих виробників.
"Добре, бо польське, вино подольське" – під таким гаслом рекламують вина з Поділля. Щоб отримати дозвіл на їх виробництво, слід виконати низку вимог. Ними регламентується навіть кількість вбиралень на винниці – не менше трьох. Обов'язковим є встановлення апаратів для пломбування пляшок. Давити вино й розливати його в бочки можна лише в присутності податкового інспектора.
Біля виноградників у Заліщиках проводить свою відпустку маршал і прем'єр-міністр Польщі Юзеф Пілсудський. Він прибуває сюди у вересні 1933 року. На регіон звертають увагу туристи. Виноградарство використовують як туристичну атракцію – проводять Свято винозбору.
Учасники з навколишніх сіл проходять повз трибуну з членами уряду. У вишиванках і солом'яних капелюхах, із косами в руках. Народні оркестри грають танцювальну музику. На прикрашених лозою возах встановлюють величезні келихи, в яких позують дівчата. Деякі господарства везуть велетенські пляшки мускату й рислінгу. Перше місце за найкраще прикрашений віз отримує графиня Софія Лось, віце-президент Подільсько-Покутського союзу садівників.
До Винозбору-1938 ремонтують зруйнований міст через Дністер. Він з'єднує Заліщики й Буковину. Журнал Moja Przyjaciółka (пол. "Моя подружка". – Країна) пише про оздоровчий курс у санаторіях Заліщиків, побудований на місцевому винограді. В нього входять ванни з виноградним соком і щоденне поїдання не менше кілограма ягід.
Наступного року свято запланували на 16–17 вересня, але першого Німеччина нападає на Польщу – починається Друга світова війна. 12 вересня містечко бомбить німецька авіація. Тут переховуються багато представників польської еліти. Із сім'єю – верховний головнокомандувач Едвард Ридз-Смігли.
За кілька тижнів приходять червоноармійці, які спустошують винні підвали. Те, що не можуть випити, виливають.
"Виноградняк" – називали виноградні вина садівники Поділля і Покуття, що виробляли алкогольні напої з фруктів. Вони конкурували з власниками виноградників. Місцеві груші та яблука, особливо сорт Джонатан, продавали по всій Польщі. Великі площі були зайняті вишневими й черешневими садами. Фрукти та ягоди місцева преса називала подільською нафтою. Гегемонія фруктових вин трималася на Поділлі довго. Ще в 1980-х у Кам'янці-Подільському виготовляли "Плодово-ягідне"
100 літрів вина на рік для власного використання дозволяла виробляти приватним садибам польська урядова постанова 31 липня 1936 року. Так боролися з пияцтвом
У Російській імперії вином називали будь-який хмільний напій із фруктів
Протягом ХІХ ст. в австро-угорській частині Поділля – теперішня Тернопільщина – виноробство не розвивається через "Горілчаний статут". Гуральні отримують пільги. Через це споживання горілки й пива подвоюється, а вина – зменшується.
Один із перших виноградників на Західному Поділлі з'являється 1881-го в маєтку поміщиків Вартановичів у селі Зозулинці – тепер Заліщицький район на Тернопільщині. Займає 10 га. 1892 року лозою починає займатися сусід Вартановичів барон Юліан Бруницький.
Розвиток виноградарства на Поділлі гальмують великі податки й бюрократія. Влада Австро-Угорщини вином визнає тільки напої з винограду. На другому боці Збруча чиновники Російської імперії погоджуються вважати таким будь-який хмільний напій із фруктів.
"Календар домовий на рік звичайний 1834" згадує виноградники Брацлава та Вінниці. Тоді ж ними славиться містечко Кам'янка Ольгопольського повіту – тепер райцентр у Молдові. Там стоїть маєток князя Петра Віттгенштейна з великими винними підвалами, що вирубані в скелях у 1820-х. Працюють на винограднику 42 родини німецьких колоністів. Князь запросив їх з-понад Рейну. Щороку в маєтку виробляють понад 80 т вина вартістю 20 тис. руб. Будинок у тодішній столиці Петербурзі можна було купити за 900 рублів.
Роблять вино в Новоушицькому, Балтському, Ямпільському повітах Подільської губернії. Продають за ціною від 2 до 16 руб. за відро (відро – 12,29 л. – Країна). Найкращими вважаються напої з "Винниці Турських" у Ямполі – тепер райцентр на Вінниччині. Річна продуктивність цього шале (замку з виноградником. – Країна) становить 61,5 тис. л.
Мати свій виноградник – справа честі для дворян. Якщо погодні умови не підходять, то намагаються виростити хоча б кілька лоз у теплицях. Але більшість підприємців із частини Поділля, що входить до складу Російської імперії, – теперішні Вінницька, Хмельницька і північ Одеської областей – вкладаються у цукрові заводи та вирощення хмелю. Це було рентабельніше.
2 
1
Коментарі