Розшукове відділення київської поліції 1910 року очолив Микола Кельбедін. На цю посаду його перевели з Уссурійського краю. Три попередні начальники-кияни залишили це крісло зі скандалом. Один привласнив гроші, вилучені в підпільному притоні картярів. Другий - через хабарі. Третій покривав своїх підлеглих, які ночами на вокзалі грабували пасажирів під виглядом банди.
Кельбедін розпочав із того, що наказав усім поліцейським із київських околиць негайно прибути в його розпорядження. Навіщо - не пояснив. А тоді влаштував у центрі міста велику облаву. Затримав злодіїв, які давно перебували в розшуку, незареєстрованих повій тощо. Протягом кількох наступних тижнів у місті не зафіксували жодного злочину.
Невдовзі до квартир заможних киян почав навідуватися чоловік, який називав себе агентом київського розшукового відділення. Показуючи значок сищика, вимагав гроші - начебто на боротьбу зі злочинністю. На запитання: з якого дива люди мусять доплачувати правоохоронцям, пояснював:
- Так наказав завідувач розшукового відділення Кельбедін!
На ім'я київського губернатора від обурених городян посипалися скарги. Кельбедін виправдовувався, що нікого не уповноважував збирати гроші. А щоб самозванці надалі не видавали себе за агентів поліції, наказав замінити значки посвідченнями з фотографією. Але то був лише початок війни, яку Кельбедіну оголосив кримінальний світ. І не тільки він.
Минув тиждень. Другий. Третій. Губернатор висловив "неудовольствие"
Упродовж п'яти днів у місті сталося п'ять зухвалих злочинів. Спочатку обчистили сейфи найбагатшого приватного банку. Тоді вкрали 10 коштовних ікон з однієї з церков. Потім скоїли озброєне пограбування, залишивши на місці злочину труп. Черговий злочин - крадіжка раритетів з книгарні Миколи Оглобліна на Хрещатику. І наостанок: із кишені пальта голови Київської судової палати Карла Мейснера зникли цінні папери на 2,5 тис. рублів.
Про серію сенсаційних злочинів написали на перших шпальтах газети не лише Києва, а й усієї Російської імперії. Бо такого доти не було. Губернатор вимагав від Кельбедіна терміново розкрити резонансні справи. Той робив усе можливе, щоб вийти на слід грабіжників. Усе марно. А причина така: більшість поліцейських імітували розшуки, а фактично їх саботували. Бо облава, влаштована шефом у перший день роботи, зачепила їхні інтереси - багато хто з них "дахував" заарештованих тоді повій, грабіжників, розігнані підпільні притони тощо. Власною ж агентурою, щоб розкрити злочини, Кельбедін іще не обзавівся, бо лише нещодавно приїхав до Києва.
Минув тиждень. Другий. Третій. Губернатор висловив Миколі Кельбедіну "неудовольствие". Урешті-решт поліцмейстер Олександр Фон-Ланґ подав губернаторові клопотання про усунення Кельбедіна з посади. Невдовзі до Києва з Петербурга прибув чиновник з особливих доручень при Департаменті поліції. Після перевірки розшукового відділення він визнав його роботу незадовільною. Кельбедін мусив написати прохання про відставку. Він дістав призначення на дрібну посаду в Київському повіті. А розшукове відділення очолив один із його попередників. Той, який поклав собі до кишені гроші, вилучені в підпільному картярському притоні.
2 
1
Коментарі
1