Ексклюзиви
Середа, 14 грудня 2011 19:43

Як київські поліцейські із злочинцями злигалися

Автор: фото надано автором
  Лук'янівська дільниця поліції в Києві, 1910 роки. В облаві в центрі міста, яку влаштував начальник розшукового відділення поліції Микола Кельбедін, її "інтереси" не постраждали, бо не виходили за межі околичної тоді Лук'янівки
Лук'янівська дільниця поліції в Києві, 1910 роки. В облаві в центрі міста, яку влаштував начальник розшукового відділення поліції Микола Кельбедін, її "інтереси" не постраждали, бо не виходили за межі околичної тоді Лук'янівки

Розшукове відділення київської поліції 1910 року очолив Микола Кельбедін. На цю посаду його перевели з Уссурійського краю. Три попередні начальники-кияни залишили це крісло зі скандалом. Один привласнив гроші, вилучені в підпільному притоні картярів. Другий - через хабарі. Третій покривав своїх підлеглих, які ночами на вокзалі грабували пасажирів під виглядом банди.

Кельбедін розпочав із того, що наказав усім поліцейським із київських околиць негайно прибути в його розпорядження. Навіщо - не пояснив. А тоді влаштував у центрі міста велику облаву. Затримав злодіїв, які давно перебували в розшуку, незареєстрованих повій тощо. Протягом кількох наступних тижнів у місті не зафіксували жодного злочину.

Невдовзі до квартир заможних киян почав навідуватися чоловік, який називав себе агентом київського розшукового відділення. Показуючи значок сищика, вимагав гроші - начебто на боротьбу зі злочинністю. На запитання: з якого дива люди мусять доплачувати правоохоронцям, пояснював:

- Так наказав завідувач розшукового відділення Кельбедін!

На ім'я київського губернатора від обурених городян посипалися скарги. Кельбедін виправдовувався, що нікого не уповноважував збирати гроші. А щоб самозванці надалі не видавали себе за агентів поліції, наказав замінити значки посвідченнями з фотографією. Але то був лише початок війни, яку Кельбедіну оголосив кримінальний світ. І не тільки він.

Минув тиждень. Другий. Третій. Губернатор висловив  "неудовольствие"

Упродовж п'яти днів у місті сталося п'ять зухвалих злочинів. Спочатку обчистили сейфи найбагатшого приватного банку. Тоді вкрали 10 коштовних ікон з однієї з церков. Потім скоїли озброєне пограбування, залишивши на місці злочину труп. Черговий злочин - крадіжка раритетів з книгарні Миколи Оглобліна на Хрещатику. І наостанок: із кишені пальта голови Київської судової палати Карла Мейснера зникли цінні папери на 2,5 тис. рублів.

Про серію сенсаційних злочинів написали на перших шпальтах газети не лише Києва, а й усієї Російської імперії. Бо такого доти не було. Губернатор вимагав від Кельбедіна терміново розкрити резонансні справи. Той робив усе можливе, щоб вийти на слід грабіжників. Усе марно. А причина така: більшість поліцейських імітували розшуки, а фактично їх саботували. Бо облава, влаштована шефом у перший день роботи, зачепила їхні інтереси - багато хто з них "дахував" заарештованих тоді повій, грабіжників, розігнані підпільні притони тощо. Власною ж агентурою, щоб розкрити злочини, Кельбедін іще не обзавівся, бо лише нещодавно приїхав до Києва.

Минув тиждень. Другий. Третій. Губернатор висловив Миколі Кельбедіну "неудовольствие". Урешті-решт поліцмейстер Олександр Фон-Ланґ подав губернаторові клопотання про усунення Кельбедіна з посади. Невдовзі до Києва з Петербурга прибув чиновник з особливих доручень при Департаменті поліції. Після перевірки розшукового відділення він визнав його роботу незадовільною. Кельбедін мусив написати прохання про відставку. Він дістав призначення на дрібну посаду в Київському повіті. А розшукове відділення очолив один із його попередників. Той, який поклав собі до кишені гроші, вилучені в підпільному картярському притоні.

Зараз ви читаєте новину «Як київські поліцейські із злочинцями злигалися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі