Чи безпечна вода з-під крана - екологиня шокувала заявою

Україна належить до малозабезпечених водою європейських країн. Цей ресур не рівномірно розповсюджений. Наприклад, в горах води надлишок. Про це свідчать щорічні повені, повноводні ріки. Та південь і центральна частина країни відчуває дефіцит. Є населенні пункти, де взагалі води не добути - її привозять. Південні регіони вже давно миються соленою водою.

Питна вода напряму залежить від джерела, з якого її беруть. Це можуть бути підземні води - артезіанські, або поверхневі - річки. З річок її доочищують водоканали міста. Міське водопостачання в Україні забезпечується за рахунок підземних вод лише на 25%. Хоча в більшості країн Європи їх використовують на 90%. В Україні така цифра через велику кількість екологічних проблем та те, що більшість каналізаційних водопровідних мереж будувалися ще в минулому столітті. Звучить страшно, але це так. Україні загрожує колапс, якщо зруйнується каналізаційно-водопровідна система. Бо труби зношені. Довго не пропрацюють.

З кожним роком ситуація лише погіршується. На сполох треба бити вже зараз. Бо як добре не доочищуй воду - якщо йтиме в крани страшними трубами, то з якістю води нічого не зробиш. Європа забезпечила себе якіснішою водою, бо швидше модернізувала водопровідну сферу. Їх труби не виділяють залізо у вигляді іржі. Бо будь-якій воді характерна мінералізація. Ми на початковій стадії - пристойно відстаємо від інших держав. Часто чую, що водоканали є найбільшими забрудниками. Це не зовсім коректно, бо вони воду не забруднюють, а очищують. Та через зношеність технологій споруд, не можуть зробити це якісно. З кожним роком ситуація лише погіршується. На сполох треба бити вже зараз.

Це дуже дорого. Легкого рішення немає. Крім цінового питання, це ще й невигідно політикам. Бо через те, що влада має не постійний характер, швидко змінюється, тому й не бере на себе таку відповідальність. Бо цю масштабну реформу неможливо провести за 5-10 років. Має бути 20 річна програма, в якій кожна наступна влада послідовно втілюватиме її, памятаючи те, що, як би не боролися за політичні дивіденди - без води жодна країна існувати й розвиватися не буде. В Україні про це 30 років забувають. Звичайно, є якісь зусилля, але вони поодинокі й не комплексні. Не виділяються з бюджету кошти, які б могли модернізувати сферу.

У Житомирі водоканал взяв на себе відповідальність бути одним із першопрохідців, який залучив кошти світового банку. Тобто це не лише ресурси з державного бюджету - взятий величезний кредит на 10 років. Модернізація відбуватиметься в три етапи. Тобто ми говоримо і про систему водопостачання, водовідведення - каналізаційні споруди, а також глобально-очисні споруди водоканалів. Так, на побутовому рівні це незручно, зазвичай через це реформа не рухається, бо не кожен мер та директор водоканалу зможе піддаватися постійному незадоволенню з боку громади. Бо йде ремонт, вимикають водопостачання. Але з цього починається майбутнє. Перетерпівши всі ці незручності через десятиліття Житомир отримає якісний, сучасний, європейський водоканал. Інші міста лише на початку цього шляху. І головне питання тут - чи вистачить політичної волі прийняти рішення владі та професіоналів, щоб рухатися вперед. Адже не легко знайти інвестора, написати проєкт для такої модернізації - це зможе не кожен.

Відповідальність розділена між окремими структурами. За мережу і галузь відповідає Мінрегіонбуд, за якість і санітарні показники - МОЗ. Глобально за якість води та управління басейновими управліннями - міністерство екології природних ресурсів, питаннями фінансування - Мінфін. Як мінімум чотири структури, які мають нести пряму відповідальність. І коли ми починаємо звертатися, щодо вирішення якогось із питань, відбувається перекладання відповідальності. Виходить, що не можна знайти того, хто візьметься за порятунок води. Тому, щойно буде політична воля, єдиний ключовий господар, який дасть задачі всім структурним підрозділам, почнеться процес пошуку рішення. Поки що це питання лише обговорюється. Але час йде, споруди й далі старіють і колапс наближається. Можлива міграція населення через нестачу питної води. Це може статися в залежності від часу побудови водопровідних каналізаційних мереж. В рамках найближчих 30-50 років. Тому, бити на сполох треба було ще вчора.

Він змінюється постійно, бо чим більше втрачається якість питної води, тим більше в ній небезпечних шкідливих елементів. Якщо ми говоримо, наприклад, про залізо. Воно характерне для будь-якої води, є корисним, бо допомагає переносити кисень по організмові. Та вміст заліза постійно змінюється. Якщо концентрація збільшується, наприклад, через ржаві труби, то цим елементом перенасичується печінка. Тому важливо, щоб питна вода відповідала гігієнічним вимогам та санітарним. Має бути прозорого кольору, без жодного присмаку та запаху.

Традиційно вважається, що в селі вода краща. Це не так. Насправді, міські жителі більш захищені, бо воду, яку споживають - доочищують водоканали. Вони несуть відповідальність за її якість, тому вона постійно перевіряється. Регулярно проводять аналізи.

У селі, зазвичай, цього не роблять. Важливо, щоб при споживанні, або після певних аварій тощо, воду тестували на якість. Мешканцям сільської місцевості не варто споживати воду з неперевірених лабораторно джерел. Бо Україна - держава вигрібних ям. Ці ями часто споруджуються із порушенням усіх вимог та санітраних норм. Адже при їх закладанні необхідно витримувати певну відстань від колодязя. Все залежить від регіону, рельєфу, ґрунтів, які по-різному пропускають вологу. В місцевому екодепартаменті регіону знають та підкажуть якою має бути відстань з урахуванням всіх особливостей. Плюс при бурінні свердловини проектанти мають розуміти ці нюанси. Якщо криниця знаходиться біля туалету, чи вигрібної ями, якість такої питної води буде поганою. Септик має знаходитися на відстані не менше 30 метрів від колодязя. Та це не єдина проблема. Поряд з криницями миють транспортні засоби. Це все потрапляє в плодючий ґрунт і потім ми це споживаємо.

Цього літа заборонили фосфатовмісні миючі засоби. Тому, хочеться вірити, що в найближчі роки проблема цвітіння води вирішиться.

Її пити можна, але з доочисткою та не в усіх регіонах. Цього року виникла проблема цвітіння в річках. Причина - багато років поспіль Україна не забороняє використовувати мийних засобів, як побутових, так і промислових, які містять фторовмісні речовини. Фтор і фосфати - речовина, яка підгодовує всі зелені насадження, які природньо розмножуються у ріках. Ці речовини не треба плутати з отруто-хімікатами, це інша річ, бо зелені водорослі є в усіх ріках. Та питання в їхньому розмноженні. Коли в ріки потрапляє вода з фосфатами, вони занадто активно розмножуються. Через це виникає дефіцит кисню і гине риба. Цього року, наприклад, поблизу Києва масово помирала риба. Крім цього, це призводить до підвищення вмісту різноманітних шкідливих речовин. Та водоканали їх очищують. Якщо мова йде про купання в такі воді - можливі алергічні реакції, загострення хронічних хвороб. Тож, якщо є заборона на купання - варто її дотримуватися.

Водночас на цій темі не можна маніпулювати, що воду пити не можна і ми всі помремо. Це не так. Просто зараз виникла ситуація, яку треба вирішувати. Українська вода придатна до споживання, її просто треба ретельно перевіряти та дивитися в корінь проблеми. Адже, чим більше скидатимуть шкідливих речовин у воду підприємства без доочистки, використовуватимуть величезну кількість шкідливих добрив - вода забруднюватиметься і вже через 10 років вона може стати не придатною для споживання. Тому не треба панікувати, а усвідомити глибину проблеми і знайти кошти на модернізацію.

Найкраща вода природня, яка не піддалася діяльності людини. Наприклад, якщо є якийсь струмочок в горах. Бо там вона жива, містить необхідну кількість всіх мінералів та мікроелементів, які забезпечують нормальну життєдіяльність людини.

Бутильована вода від неперевірених виробників нічим не відрізняється від бюветної. Є добропорядні підприємці, а є шахраї. Тому усереднено говорити тут важко.

Підземні - артезіанські води ідеальні з глибини понад 100 м. чудової якості. Але все залежить від їх місця розташування. Якщо забруднені ґрунти - вода буде така сама. Тому треба дивитися по аналізу води. Найгірше те, що артезіанські води досі не заборонені у використанні промислових потреб. Це означає, що усвідомлюючи дефіцит води - держава не знайшла політичної волі, щоб цю воду не використовувати для мийок авто - це злочин.

Нітратами. Сподіваюся, що нітратній директиві бути, бо давно треба заборонити добрива, які в "чорну" ввозять в Україну та знищують наші поля. Бо все це потрапляє у воду. Нещодавно проводили аналіз води в Дніпрі в кількох місцях - він показав перевищений вміст нітратів.

Екологічний контроль зруйнований. Він погруз в корупції й підприємства цим користуються. Їм дешевше заплатити поодинокі штрафи, ніж поставити очисні споруди.

Крім нітратів та фосфатів, у воді можуть бути тяжкі метали: свинець. Тут все залежить від того, яке промислове виробництво знаходиться на території, про яку ми говоримо.

Був цікавий кейс в смт Понінки, що на Хмельниччині. Десь три роки тому там ріки були схожі на клейстер, через місцеву картонно-паперову фабрику, одну з найпотужніших паперових виробників. Однак громада досягла того, що підприємство не просто закрилося, а поставило сучасні очисні споруди на скиди в воду. Зараз вже зафіксоване суттєве покращення річок. Вони відновлюються. Так треба зробити усім заводам. В Україні статистика страшна. Близько 80 відсотків всіх підприємств, які повинні мати очисні споруди - їх не мають. І це пряме порушення законодавства.

Вода має властивості не труїти організм одразу, а дає кумулятивний ефект. Якщо в ній роками накопичуються шкідливі елементи, люди можуть хворіти, навіть не здогадуючись, через що. Також є раптовий ефект, коли у воду скинули небезпечні речовини - може бути отруєння, кишкові палички.

Самому це перевірити неможливо. Це роблять лише в лабораторії. На око такі речі не визначаються. Щоправда, є експрес тести для колодязів та краще віддати аналіз в лабораторію.

Перший крок зроблено - заборонено фосфатовмісні мийні засоби в Україні. Другим кроком мають стати локально очисні споруди в підприємствах. Бо без попередньої очистки ми скоро питимемо стічну воду. Третій крок стосується підземних вод - їх мають використовувати лише для пиття, а не в промисловості. Повинні бути заборонені всі добрива, які не відповідають європейським стандартам. Крім цього, треба замінити водопровідну систему - модернізувати водоканали.

Маємо користуватися безфосфатними засобами для прання. Міським жителям раджу не кидати в каналізацію все підряд. Я бачила ті фільтри на водоканалах - це страшне. В унітаз змивають все. Потім воно приходить на водоканал, де це мають якось очистити й знову повернути назад в систему. Бо вода в природі має циклічний характер. Так люди знищують воду.

Порятунок води це ще й про економію. Варто зменшити споживання - перевірити щільність кранів, бо кожна крапля має бути дорогою. Вода в Україні має стати недешевим ресурсом в усіх сенсах цього слова. Коли люди зрозуміють, що вона дорога, як в Європі, тоді й економитимуть. Бо це найцінніше, що має людство.