Їжджу Україною з лекціями. Мене запрошують громадські лідери, середні підприємці й молодь – три середовища, які значною мірою перетинаються і творять одне: "агенти змін".

Теми виступів різні. Але найчастіше фігурує "Куди рухається світ?" 2010 року мене попросила виступити з такою темою напівжартома-напівсерйозно компанія "Про.мова" на свій 10-річний ювілей. Те, що почалося з жарту, віднедавна стало моїм амплуа. Мене просять привідкрити завісу майбутнього, щоб зрозуміти, що робиться навколо нас. І, відповідно, що нам робити.

Ніхто не може знати майбутнього. Кожен, хто твердить протилежне, є шарлатаном. У восьмому колі Данте таким самопроголошеним пророкам ламали шию й перекручували голову, прирікаючи їх на вічне блукання задом наперед у покарання за марнославство.

Але серед усіх можливих шарлатанів історики – найменш шкідливі. Вони не пророкують. Вони пробують лише виявити певні довготривалі тенденції, щоб вказати, які з них мають більші шанси в майбутньому.

Найкраще для цього надаються демографічні тенденції. Білл Клінтон будував свою виборчу кампанію на лозунгу "It is about economy, stupid". Тепер ці слова переінакшують: "It is about demography, stupid". Демографія показує: якщо протягом усієї писаної історії очікувана тривалість життя становила в середньому 20–25 років, то за останні два століття вона зросла до 60. Якщо ця тенденція втримається, то до кінця ХХІ століття досягнемо біологічного максимуму – 120 років. Далі включаються медицина і біотехнології, які доведуть тривалість життя до 500 і більше років. Але не для всіх – бо ­тривалість життя залежатиме від розміру банківського рахунку.

А тепер уявіть, що ваша дитина вмирає від хвороби, на лікування якої у вас немає грошей, – у той час, коли небожителі з Голлівуда, Силіконової долини чи Верховної Ради з їхніми статками житимуть практично вічно. Додайте, що майже кожен другий-третій житель планети матиме смартфон і, відповідно, докладну інформацію про стан речей. І ви одержите вибухонебезпечну суміш соціальної злості, з якої виростають великі революції.

Демографія дозволяє точно сформулювати головне питання: чи можливий поступ без катастроф? Нагадаю – з перспективи економіки, 1913-й був найкращим роком в історії. Що сталося далі, знає кожен. Навіть якщо вдасться уникнути нової світової війни, за сучасних темпів росту населення природні ресурси вичерпаються до 2030 року.

Тому чесна відповідь на це питання є: апокаліпсис неминучий.

Коли в лекції доходжу до цього висновку, мене просять про бодай одну добру новину. Яка залишала б місце для надії.

І тут знову стає в нагоді фах історика. Прогнози про кінець світу супроводжують нас упродовж всієї писаної історії. Але ще ні разу вони не справдилися. Бо тут вступає в дію інша тенденція. Її називають англійським словом serendipity. На щастя, українська Вікіпедія уже його має, і це звільняє мене від обов'язку його пояснювати. Краще наведу приклад пеніциліну. Його відкрили випадково. Шукали одне, а знайшли цілком інше.

Наймасштабнішим за наслідками було випадкове відкриття Америки. Воно створило наш модерний, глобальний і божевільний світ. Мало хто знає, що це відкриття безпосередньо пов'язане з очікуванням кінця світу. Тоді його "планували" на 1500 рік. Серед причин, чому Колумб шукав коротшу дорогу до Індії, були ще й така: він спішив навернути місцевих язичників у християнство і спасти їхні душі – а за означенням, і свою власну та душі іспанської королівської родини, яка спорядила його експедицію.

Іншими словами: що вища загроза, то вищий рівень серендипності.

Особливістю України є те, що вона обзавелася майже всіма глобальними викликами, не виказуючи при цьому великого поступу. Але ця особливість діє і в другий бік: якщо Україна глобалізується, то світ українізується – тобто стає все більше схожий на Україну. Нестабільний, із високим рівнем загроз і нерівності.

А це означає, що не треба буде шукати окремих розв'язок для світу, а окремо – для України. Найімовірніше, вони будуть ­схожі. Головне: не переставати шукати

×