Кицю, вирішили, візьмемо з притулку. Догляд дешевший і простіший. Реєструюся на форумі покинутих тварин, переглядаю фото. Але котів і собак не віддають аби кому. Веду листування, доказую, що тварин люблю.
Відмічаю кицю породи сноу-шу, напівкровку. Народилася біля прохідної якогось заводу, мама здичавіла. Дитятко теж люто зиркає з фотографії. Симпатичне.
— Але ж ви на зйомній квартирі живете! — дорікає на тому кінці дроту жінка, у якої тимчасово наша киця. Дзвоню їй за оголошенням. Вона непохитна:
— Як ви збираєтеся за нею доглядати? Може, у вас ще й діти маленькі є?!
Запевняю, що дітей немає. Вона видихає.
— Ну добре, приїжджайте, — каже, — дивіться.
Насправді, це вона дивиться на нас. Ми вже четверті охочі забрати кицю за сьогодні. Перші й другі не підійшли — в одних пес, у других — папужка. Треті взагалі "якісь дивні".
Ми теж не ідеальні. Але господиня зітхає і вручає список кормів та вітамінів. Урочисто присягаю годувати отим, що по 200 гривень за кілограм. Він найдорожчий із переліку. І наповнювач для туалету неодмінно силіконовий — він не забивається під пазурі. На візитці контакти ветеринарного лікаря. Йому вона довіряє.
— Із задрипанки маєте виростити принцесу, — нарешті пухнастий клубок у моїх руках. — Обов'язкова умова — стерилізація. Коли проводити профілактику від паразитів — я подзвоню, нагадаю. Фото викладайте на форум. Я маю знати, як вона росте.
Викликаю машину, несу кошеня до таксі, наче кришталеву вазу. В салоні шикаю на водія — заголосно музика. Наказую, щоб зачинив вікно — не дай Боже, продує задрипанку. Вдома фотографую кошеня на м'якій подушці. Звітую — доїхали добре.
3 
1
Коментарі
1