Ексклюзиви
Понеділок, 01 вересня 2014 16:37
Ольга Гембік
Ольга Гембік
Ольга Гембік

Вторглися

— Свєта, чула? Вторглися!

Продавчиня фруктів на Солом'янському ринку зважує нам груші, інформуючи водночас сусідку про ситуацію на Донбасі.

— Півтора ке-ге хай буде? — запитує, поглядаючи на ваги.

Я киваю — вона все одно вже спакувала.

— Е?! І шо тепер? — круглолиця Свєта в рожевих трико зі стразами з несподіванки зависає над прилавком із газетою "Тайны ХХ столетия". Мить перед тим жваво ганяла мух над сухофрук­тами.

— Шо-шо… Іти в добровольці, бить врага, — наші груші зав'язують у додатковий пакетик. Пояснюють: — Так надьожніше. Їжте на здоров'я.

— Зашокали, як те куры, блин, — озивається їхній напівсонний сусід. На вигляд років 30. — Воевать пойдем, блин. Умеем, блин. А шо делать? Есть выбор, блин?

— Ох, Гріша, ти наш защітнік, — Свєта розмазує по прилавку жирну комаху.

Гриша шморгає, поправляє саморобного паперового кашкета.

Тим часом до яток наближається хлоп у білій накидці. У руках — прозора скринька, обклеєна фотографіями бійців на лікарняних ліжках.

— Собираем на а-а-армию, помогите а-а-армии, каждая гривна пойдет нашей а-а-армии, — беземоційно розтягує слова.

Наша продавчиня дістає гаманець, виймає дві сотки. Юнак пожвавлюється, подається у її бік. У скриньці негусто.

— Значить так, — жінка вертить купюрами біля його носа. — Єслі надумаєте за ларьками ділить, знайду й обезображу. Вуха одірву, понятно? Токо без обід. Я знаю, де ти живеш. Мама твоя Марина, а дід в общепіті проработав. Поняв?

— Поняв, — на очах червоніє хлопчина.

— Попробуй не перекажи солдатікам, шкуру спущу, ясно?

— Ясно, — потуплює очі.

— Зараз дуй пряміком у банк, неси мені чека. Шкатулку беру в заложніки. І не нада більше тут ходить.

За мить вона спостерігає, як біла накидка швидко губиться в юрбі покупців.

— Таки вторглися… — зітхає.

Зараз ви читаєте новину «Вторглися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода