Вичитка

У кількох вагонах метро Святошинсько-Броварської лінії з'явилося оголошення: "Вичитка. Відмолюємо хронічні, спадкові та онкозахворювання, алкозалежність. Приймаємо замовлення на приїзд священика для освячення квартир, машин, хрещення, вінчання, причащання хворих на дому і в лікарнях".

Поряд іще одна пропозиція: "Клоуни на день народження дитини".

Жіночку з картатою сумкою і віялом друге оголошення не цікавить.

— Відповімо на смс-запитання по православ'ю, — дочитує вона перше. Штурхає ліктем супутника: — Коля, чув? Уже по мобілці з батюшкою поговорити можна.

Скоро гріхи будуть по есемесках відпускати

— Ну й шо?— розмореного спекою Колю нічого в житті здивувати не може. — У них тепер всьо по-культурному. "Мерседеси", як у президента, телефони мобільні, всяка техніка, прогрес. Скоро гріхи будуть по есемесках відпускати.

Але поки що зазначено лише: "Приймаємо пожертви на будівництво православного храму". Телефон жирним шрифтом, цифри легкі до запам'ятовування.

Один священик, пригадую, кілька років тому збирав пожертви на будівництво монастиря поблизу Лук'янівського ринку. Під кінець дня за ним приїздила світла "Лада", забирала скриньку з дріб'язком. В автомобілі священик знімав рясу й пакував у пакет "Сільпо". На ранок стояв знову.

Потім він кудись дівся, а днями з'явився у столичному підземному переході метро. Анітрохи не змінився: такий же пісний вираз обличчя, трохи відсторонений погляд. Людям в очі не дивиться — розмашисто хреститься, коли кидають копійки.

Поряд із батюшкою стоїть хлопчина із саксофоном, збирає на навчання. Люди охочіше подають музикантові. Біля священика пришвидшують ходу.

Так само й бабця в панамці. Вона швидко тричі хреститься біля батюшки, похапцем цілує хреста й тікає. Гривню, затиснуту в кулаці, залишає собі.

Шепоче своїй супутниці:

— Щось не внушає довєрія. Може, й борода у нього приклеєна.