Жінка на лаві навпроти гортає книжку з вензелями на палітурці. У неї бузковий берет і товсті лінзи. Щойно на алеї хтось з'являється, окуляри ховаються в сумку, спина розпрямляється. Тоді мружаться і страждають очі.
Алея веде до столярного цеху, тут ходять лише чоловіки. О 18.00 у них закінчується робочий день. Столяри виходять майже одночасно, розбрідаються — хто в метро, хто на трамвай. Жінка теж поспішно збирається, чтиво вкладає до сумки. На моїй пам'яті, це вже п'ята книжка Даніели Стіл.
Прямую повз літню пару на сусідній лавці. Бабця їсть шматок торта із пластикової упаковки. Енергійно перетирає десерт передніми зубами.
— Нащо взяв з гоїхами? Бійше не беги! — гундосить з набитим ротом.
Її супутник у фетровій шляпі курить дерев'яну люльку. Очі спокійні й усміхнені. Дим довго висить у повітрі нерухомим знаком питання.
Кавказець зі скляного вагончика з шаурмою знову не поміняв сорочки. Його груди прикрашають три масні плями. А вчора було дві. Необачно затримую погляд. Хлопець висовується з віконця й активно мені моргає. Присоромлена, пришвидшую крок.
Чоловік у синій робі клеїть оголошення на двері нашого під'їзду. У ньому великими буквами: "Непьющий сантехник" і номер телефону.
— Коля, ти закодірувався? — кепкує сусідка.
— Женивсь, Наташа! — відрізає Коля.
— Грищук, де ти був, сволота?! — лементує під вікнами мама з дитячим візком. Щосили смикає за ручку, бо маля плаче. До неї прямує усміхнений чоловік із тюльпанами й пакетом.
— Де ти був?! Я дзвонила твоїй мамі, не бреши, — не вгаває жінка. Чоловік, так само всміхаючись, намагається її обійняти однією рукою. В іншій тримає пляшку пива і біляш. Вона лупить його кулаком у груди, а він сміється.
На Берестейській — весна.
Коментарі
13