Північна частина парку на Нивках — дуже спокійна. Є озерця, катамарани, мами з візочками на прогулянці кивають одна одній, бо всі свої. На розі — дві точки з морозивом і пивом, закусочна. Бабці продають насіння і городину з рук.

Стоїмо у черзі за морозивом. Неподалік хлопака у камуфляжі кольору вигорілої трави. Купує з рук дрібні яблука у пластиковому стакані. Дає десятку, кусає плід і кривиться:

— Р-р-р! Кислятина!

— То тобі таке попало, — ховає очі ­бабця.

Нас вона теж запевняла, що яблука хороші.

— Нє-нє, такі, як треба, — сміється покупець. — Я сто лєт таких не їв.

— Синочок, там колоночка за парканом, — підхоплюється бабця. Киває до молодшої сусідки. — Аню, заведи-но хлопчика.

— Не треба, мать. Ми з Сєрим ніколи не миєм. Це друг мій, Сєрий! — навіщось уточнює юнак, нахилившись до дів­чини з візочком. Вона якраз вибирає малину.

Молода мама від несподіванки відсаху­єть­ся.

— Не баїсь, сестра, не страшно. Страшно, коли в зєльонці біля вуха так — уїть, уїть… І ти лежиш такий і думаєш, коли нас покажуть по тєліку. А хочеш, я тобі малини куплю? Давай? — виймає із камуфльованої кишені п'ятдесятку.

Дівчина махає руками. Хлопака сміється. У тітки поруч бере порічки, у її вусатого сусіда під тентом "Балтика" — два пива і хот-дог.

— Це Сєрий хотів хот-дога, а я їх терпіти не можу, — виправдовується перед продавцем, розплачуючись за булку з сосискою в майонезі.

З наїдками йде на лаву над озерцем і довго сидить там, по-дитячому розмахуючи ногами.

Ми намотали іще кілька кіл навколо озерця. За другим хлопаки на лаві уже не було. Дві непочаті пляшки з пивом і хот-дог у фірмовій серветці лишилися у смітнику.

Ніхто так і не наважився спитати, хто цей Сєрий. Де він і що з ним?

×