Сумний слоник

У цирку — чудесно. У фойє — нові світлини із зацілованими тваринами. Кілька разів лунає оголошення, аби після вистави обов'язково висловилися, чи хочемо бачити в цирку дресированих звірів. Донька точно хоче — вже кілька днів питає, чи підемо дивитися на слона. Це родзинка нової циркової програми у столиці.

Сидимо у п'ятому ряду, квитки отримали в подарунок. Захекані тітоньки снують доверху й вниз із необ'ємними продуктовими лотками. В них — попкорн, горішки, чипси, шоколад, вафлі, палички, бутерброди. По дві обслуговують кожен сектор. Збоку це скидається на килимове бомбардування.

"Доця, я уже купила!", — "Суп не ел — никаких шоколадок", — "Поміняйте нам поп-корн на сирний. Нема? Тоді бекон", — "Женщіна, я за вами по всьому сектору з грошима біжу".

Виймаються гаманці, рахується здача, передаються у ряди сріблясті пакунки. Малюки хрускають, відкушують, облизують. На підлогу кришиться, падає, скапує.

Нарешті вистава. Через граційних тигрів половина малечі припиняє жувати. Смугасті скачуть через палаюче кільце, неохоче стають на задні лапи, захищаються, б'ючи пазурами. Збоку це справді скидається на веселий танок, тож малеча регоче. Щось іде не так, тож зубатий артист замість м'яса отримує палицею, втікає з арени й забивається у свою клітку. Його швидко везуть за куліси.

"А йому не больно?", — "А тьоті не страшно?", — "Мама, а чого слоник такий сумний?", — лунає крізь музику допитливе дитяче.

Нарешті кінець вистави. Під куполом ще раз оголошують, що можемо висловитися, чи хочемо бачити в цирку тварин. Отаких зацілованих, із фото.

— Вам сподобалося? — улесливо щебече до нас гардеробниця, підсуває ручку й папір. — Напишіть, бо мені здаватися начальству.

Швиденько вписую своє прізвище й одна зі списку ставлю галочку в клітинці "проти".

— Ви все мені зіпсували! — хмурніє вона.

Але може, десь звеселився один слоник.

×