Педрада

— Ну хто так везе дитьо? Випаде, і не побачиш — руками сплеснеш. Клопоту не оберешся. А взуття де? Потім увесь вік по лікарях! — бабці на лавочці біля нашого під'їзду мають про що поговорити.

У будинку з десяток молодих сімей, дрібні діти до 3 років — у кожної другої. Матері — всі до одної зозулі. Не так годують, не так одягають, не так доглядають за малечею. Возять не в тих візочках і поять не так. Додають бабцям нервів.

— Я їй кажу: шапку надівай дитині, що ж ти за мать така? А вона мені — на вулиці жара. "Хіба ти за мене мудріша?" — питаю. — Я трьох виховала, — сусідку з п'ятого поверху аж тіпає. — На коляску хватило, а на чепчик уже нє?

— Зозуля-мать! — одностайно вирішують співрозмовниці. Їхній педраді років із чотири. Тему для розмови знаходять завжди.

Дитьо без шапки, голе

Найбільше дістається Мар'яні: носить дитя у шарфі коло пупа, годує груддю, хоч синові вже другий рочок. "Барбариски" бабцям повертає, мовляв, малий такого не їстиме. А сьогодні на дощ її Максимко знову без шапки.

— Ну ти бач? Дитині ж голову надує, — совається на лаві найдосвідченіша у "педраді". Її однодумиці зараз по хатах, тож вона ловить за рукав мене. Стинаю плечима і спішу якнайшвидше вскочити до під'їзду. Я теж потенційна зозуля.

А днями з пологового виписали герцогиню Кембриджську — Кетрін. Останніми новинами ділиться сусідка з п'ятого поверху:

— У хустці винесла чи в рядні, дитьо розхристане, без шапки, голе! В машину сіли — і додому.

"Педрада" вирішує:

— Зозуля!