Обізналась

— Девушка, вы деньги потеряли! — перед моїми очима махають новими купюрами.

Дівчина в синьому береті гукнула мене, щойно я збиралася вийти з магазину хутра. Бігла через увесь зал, аби повернути банкноти з кількома нулями. Стріляла лукавим поглядом з-під накладних вій.

Іншого разу я повела б її на каву, ми кілька годин прощебетали б і неодмінно обмінялися телефонами. Але не зараз.

— Ці гроші не мої, — кажу рішуче. Берет наче й не чує.

Девушка, вы деньги потеряли

— Они точно ваши! — наполягає. — Вон девушка после вас в кабинке нашла.

Худенька блондинка, яка стоїть трохи осторонь, швидко киває.

Без зайвих слів іду геть. Уже на сходах чую: "Вот коза!". Усміхаюся.

Згадую, що колезі було не до сміху. У примірочній бутика вона теж знайшла купюру з двома нулями. Покрутилася в магазині з півгодини, але ніхто за грошима не з'явився.

Уже на вулиці її наздогнала пара — дівчисько з розмазаною по щоках тушшю і дебелий парубок. Дівчисько божилося, що то воно загубило гроші — у другій примірочній ліворуч. Колега відчула себе героєм-рятівником і радо витягла гаманець.

Але тут раптом виявилося, що дівча загубило утричі більше. Власну сумку й кишені колега вивертала під нервовий плач і натяки з погрозами. Намагалася довести, що чужого не сховала. Удома виявила, що шахраї потягли з гаманця зарплату.

На вихідних у мене було дежавю.

— Вы деньги уронили, — у магазині хтось рішуче смикнув мене за плече.

Обертаюся. Пізнаю синій берет, лукавий погляд з-під накладних вій. Вона повертає гроші до кишені, регоче:

— Обозналась!