— Дівчино, можна з вами познайомитися? — хтось покашлює й делікатно торкає мене за плече. Обертаюся на голос — до мене мружиться блакитнооке хлопча в костюмі, наче з чужого плеча. Смугастий піджак ледь закриває його коліна, краватка безвільно звисає з тонкої шиї.

Денис продає книжки. Схожий, скоріше, на заморене курча, аніж на продавця.

— Я б не підходив, але бачу, що цікавитеся, — він киває на блакитну палітурку в моїх руках. Я читаю про звичаї слов'ян і скандинавів. — Можу сказати, що ви унікальна. Так мало людей залишилося, що читають.

Сідає поруч, розкладає кольорові видання на лаві. Розповідає, що сьогодні його останній день роботи в Києві. Завтра повертається на Вінниччину в рідне селище. Хоче влаштуватися вчителем.

Так мало людей залишилося, що читають

— Знаю, знаю, ви будете сміятися, — приречено відмахується. — Але це моя мрія — вчити дітей. Мені навіть сниться, як заходжу в клас. От я вам покажу щось, точно сподобається.

І cправді, гарно оформлена збірка про вірування скіфів припадає мені до душі. Рахую гроші, Денис тепло бажає мені щасливо залишатися. На роботі колеги беруть мене на кпини — така ж книжка в магазині за рогом удвічі дешевша. Але я не шкодую. Тішуся, що виручила майбутнього вчителя.

Збірку про скіфів гортаю у черзі до стоматолога. Поруч сусідка читає жіночий роман із палітуркою в троянди із золотим тисненням.

Хтось торкає мене за плече.

— Можна з вами познайомитися? — чую знайоме покашлювання. Мені бракне повітря. Повертаюся — та сама краватка, той же піджак і пакет із книжками. По тому, як забігали блакитні очі, розумію — Денис мене теж упізнав. Але швидко опанував себе і перевів увагу на сусідку:

— А з вами?

Та не проти. Тож він витрушує на лаву з десяток міні-книжечок із золотим тисненням.

×