Приїжджаю в Одесу, минаю залізничний вокзал і цікавлюсь у перехожих: "Як пройти на Дерибасівську?" Насправді є такий анекдот, а в Одесі я буваю щороку. Але одесити анекдоту не знають.

Першого разу дорогу на Дерибасівську питала мама, і я уже не пригадаю подробиць.

Другого я приїхала сама. На зупинці мене за руку вхопив наркоман і потяг у тролейбус. Ми вийшли біля Морського вокзалу. Наркоман кивнув на сходи Потьомкіна й заскочив у тролейбус, щоби повернутися до вокзалу. З дверей крикнув:

— Бегите, бал в самом разгаре! Герцог Ришелье не простит вам опоздания.

І я щодуху побігла сходами нагору.

Я побачу, як ти будеш махати, коли проживеш із ним 40 років, як я

Третього разу стрілася Катерина Данилівна. Вона вела мене на Дерибасівську дворами.

— Он бачиш того алкаша з пивом? У смугастих трусах і майці. Він живе у квартирі, де зупинявся Гоголь. Це Гриша, — заочно знайомила з жителями.

Вулицею Катериненською нам назустріч виїхав весільний кортеж. Наречений пив шампанське просто з пляшки, а наречена махала гіпюровою рукавичкою.

— Ха! Я побачу, як ти будеш махати, коли проживеш із ним 40 років, як я, — крикнула Катерина Данилівна. — Забери краще пляшку в свого Гриші.

Четвертого разу вусатий міліціонер сказав:

— Проведу за умови, що сходите зі мною в столовку на Соборній площі. Там котлети по 3 гривні, а борщ — за 2. Бо інакше я пост не залишу.

Було незручно відмовити.

— Мне все равно туда ехать. Садись, деньги спрячь, — сказав п'ятий.

Він виявився таксистом і довго реготав, що я пристебнулася паском безпеки.

— От это да! Кому сказать — не поверят. Вы не из Одессы? И вы таки купили вино на Привозе? Ой, не советую тама ничего покупать.

— А ви що — не п'єте вина?

— Пью, конечно. Я и сейчас пьяный.

Ушосте на вокзалі вже до мене підійшли хлопець та дівчина й запитали, як пройти на Дерибасівську.

×