"Я не обіцяю, що за рік ми переїдемо у трикімнатну квартиру, не обіцяю, що ти ніколи не пожалкуєш про своє рішення…"

Це нова реклама горілки. Чоловік виголошує освідчення й хвацько перехиляє чарку. Обраниця дивиться на нього, наче кролик на удава.

Насправді це заклик добре подумати, перш ніж казати "так". Мені цей залицяльник чомусь скидається на потенційного алкоголіка. Таких повно поблизу нашої станції метро.

За ними добре визначати, що до столиці зайшла п'ятниця. Менеджери середньої й нижчої за середню ланки окуповують пеньочки, лави — мінімальні площини, аби стояла пляшка. Послабивши краватки й розстібнувши верхні ґудзики, п'ють горілку за вдало закінчений тиждень. Або хлебчуть пиво. Або пиво й горілку по черзі.

Казав, що вдівець і шукає дружину-українку

Пригадую, як на одному з популярних курортів до нас із подругою причепився миршавенький стариган-іноземець. Назвався професором. Спочатку питав про Україну, потім хизувався інтелектом, називаючи прізвища політиків. Згодом заходився носити нам коктейлі, хоч ми й не просили. За тим — сипати сумнівними компліментами. Казав, що вдівець і шукає дружину-українку. Кивав на мою подругу.

Звечора він терся коло нас на танцях, зранку нагле перепливав перед самим носом доріжку в басейні. Словом, так часто і не до ладу з'являвся на шляху, що остогид. Ми спробували чемно відшити професора. І він, розуміючи, що іншого шансу може не трапитися, раптом учепився кістлявими пальцями подрузі в лікоть і повис на руці:

— Ваші чоловіки п'ють! У вас країна алкоголіків. А я не такий.

Стариган зважив свої шанси і дійшов висновку, що з "країни алкоголіків" за нього піде кожна. Пам'ятаю, подруга вбила цілий вечір, доводячи, що не всі в нас п'яниці. Чи переконала — невідомо.

От і з реклами незрозуміло, чи прийняла дівчина освідчення. Ролик закінчується на тому, що вона робить страшні очі й теж перехиляє чарку. Може, набирається сміливості сказати йому "ні".

×