Біля входу в парк ВДНГ ось-ось почнеться скандал. З ранку тут роздають м'які іграшки. Ведмедики у коробці зникають, а народ усе підходить. У кожного в руках — по пакетику із кришечками від напою.

Черга розтяглася на десяток метрів, люди тупцюють із дітьми за руку, нервують.

— Ну всьо, розходьтеся, ведмедиків осталось пару штук! — шморгає носом розхристаний парубок. Він щойно отримав подарунок. Діти дивляться із заздрістю. У черзі обурено гудуть, цокають язиками.

— А вы моему внуку это объясните! Паша, пошли вперед, — кричить сива бабуся. Тримає за руку школяра зростом, як сама. Той розмазує по губах застиглі шмарклі, кривиться. Але сльозу вичавити не може.

— Я вважаю, що найменшим діткам треба роздати, — дзвінко лунає з хвоста черги. Там кілька мамусь із немовлятами у візочках.

— Да счя! — гиркає товстун із середини. Заступає бабці дорогу. Рубає: — Я забираю пять медведей, свое не отдам. Пять — мои, все заткнулись. Бабушка, в очередь.

— Це несправедливо, — резюмує дама у капелюсі. — Всім по одному, якщо так! Мужчина, а ви хам.

— Да подавитесь ими! — кидає бабуся і плететься на своє місце. Рахує кришечки, скрикує — дві бракує. Поряд сумно виблискують Пашині шмарклі.

Нарешті товстун набирає пакет ведмедів. Розчервонілий, розпливається у посмішці. Оголошує:

— Не волнуйтесь, там еще подвезли! Всем хватит. Ловите, бабушка! — висипає у зморщену долоню зайві кришки. Паша у шмарклях усміхається.

— У-і-і-і! — радо верещать у кінці хвоста.

— Мужчина, а ви хороший! — дякує бабуся.

Дама в капелюшку резюмує:

— Вообще красавєц.

×